Я ніяк не могла зрозуміти, чому рідна мати після розлучення відмовилася від такої чудової дівчинки. Мама Олі поїхала до Італії працювати, та іноді навіть забувала вітати її зі святами й лише переказувала колишньому чоловікові гроші. Її зовсім не цікавила доля дочки, але тут, як то кажуть, у кожного своє життя. Кілька місяців ми з Миколою зустрічалися, придивлялися один до одного і часто гуляли разом з Олею. Я відчула, що вони моя справжня сім’я і вірила, що нас ніхто не зможе розлучити. Як жорстоко я помилялася. Рік тому ми з Миколою одружилися. Після весілля він і Оля переїхали до моєї квартири, бо в мене житлова площа просторіша і знаходиться ближче до центру міста

Мене ніколи не лякала перспектива виховувати чужу дитину. Якийсь час я навіть замислювалася над тим, щоб усиновити дитину з притулку. Тому коли я познайомилася з майбутнім чоловіком Миколою і дізналася, що в нього є дочка, то тільки зраділа.

Олі на той момент було 5 років. Вона – добра, слухняна дівчинка з блакитними очима та чудовою посмішкою. Ми з першого дня порозумілися з нею і наше спілкування було чудовим.

Я ніяк не могла зрозуміти, чому рідна мати після розлучення відмовилася від такої чудової дівчинки. Мама Олі поїхала до Італії працювати, та іноді навіть забувала вітати її зі святами й лише переказувала колишньому чоловікові гроші. Її зовсім не цікавила доля дочки, але тут, як то кажуть, у кожного своє життя.

Кілька місяців ми з Миколою зустрічалися, придивлялися один до одного і часто гуляли разом з Олею. Я відчула, що вони моя справжня сім’я і вірила, що нас ніхто не зможе розлучити. Як жорстоко я помилялася.

Рік тому ми з Миколою одружилися. Після весілля він і Оля переїхали до моєї квартири, бо в мене житлова площа просторіша і знаходиться ближче до центру міста.

Я дуже переживала, як дівчинка поставиться до нових умов і тому, що до школи вона піде у незвичному для себе районі. Але Оля і тут показала себе розумницею та активно почала облаштовувати свою кімнату (раніше в неї не було окремої дитячої) та знайомитись із сусідськими дітьми.

Ми одразу домовилися з нею про те, що трохи пізніше до Олі обов’язково підселиться братик чи сестричка. Дівчинка мені відповіла, що буде цьому лише рада. Я знаю, що Микола дуже нервував через те, як складуться наші стосунки з його дочкою.

Одна річ – гуляти разом і зовсім інша – жити. Але коли він побачив, що все йде добре, навіть видихнув. Ось тільки наша ідилія тривала недовго – рівно до появи на нашому порозі свекрухи.

Миколину матір – Анастасію Павлівну – до її повернення до рідного міста я бачила всього раз – на нашому з чоловіком весіллі. Вже тоді вона розмовляла зі мною крізь зуби, явно даючи зрозуміти, що мені в її сім’ї не раді.

Але тоді мені й діла не було до свекрухи – вона жила далеко від нас разом зі своєю дальньою родичкою-інвалідом. Після смерті родички Анастасія Павлівна вирішила перемикнути свою турботу на онучку.

З перших днів свекруха лаяла мене за те, що я змушую Олю прибирати за собою іграшки та мити посуд. “Навіщо ти дитину навантажуєш? Тобі треба – ось, візьми та помий, а моїй онучці дай спокій!”, – казала свекруха.

У розмові вона постійно наголошувала, що я для Поліни – ніхто, а вона – найближча споріднена душа, у якої можна попросити захисту та опори. З того часу в нашому будинку почалися сварки та істерики.

Оля перестала виконувати мої прохання, пов’язані з прибиранням у будинку. У разі чого, вона тікала до своєї кімнати або дзвонила люблячій бабусі, щоб поскаржитися.

Я розповіла про все чоловікові. Він поговорив зі своєю матір’ю, але це не дало жодного ефекту. Анастасія Павлівна дедалі частіше виставляє мене монстром, а себе намагається поставити на п’єдестал.

Нині я на шостому місяці очікування дитини. Звичайно ж, мені хотілося б провести цей період в тиші та спокої, а виходить, що я весь час на нервах через свекруху та її втручання у наше життя.

Днями я не витримала і поставила чоловікові ультиматум: або його мати забирає до себе Олю і виховує її так, як хоче, або нехай взагалі не лізе до нас зі своїми порадами та вченнями.

Найближчим часом у мене буде чим зайнятися і без навіженої свекрухи, і я не хочу переживати за долю майбутнього малюка. Сподіваюся, Анастасія Павлівна зрозуміє всю серйозність ситуації, інакше вона стане персоною нон грата у нашому домі.