Я побачила їх випадково, тато обіймав її, і цілував. Сказати, що була шокована, не сказати нічого. Я просто була вбита

Я побачила їх зовсім випадково. Тато обійняв її й поцілував. Так цілуються лише закохані. Вона пригорнулася до нього дуже міцно. Вони стояли , не більше пів хвилини, а потім батько сів у машину , і поїхав. Вона зацокала своїми шпильками, як коза, і зникла в під’їзді.

Сказати, що була шокована, значить, не сказати нічого. Я просто була вбита… Це була гарненька, розбитна дівчина з комерційного відділу. Здається, її звуть Олена. Їй, мабуть, як і мені, не більше двадцяти п’яти років. Я бачила її кілька разів, коли заходила до батька. Але це не важливо. Таких дівчат багато, могла бути й інша на її місці. Хіба річ у ній? Справа в моєму батькові, адже це він зрадив…

Додому йти не хотілося. Утворилася якась невидима стіна, що не пускала додому. Я уявила, що зараз батько вже вдома. Мабуть, сидить на кухні, та вечеряє. Мама – навпаки, дивиться на нього, готова будь-якої секунди: подати води, покласти ще котлетку, налити чайку. Він їсть мовчки, не поспішаючи, говорить якусь банальність, або мовчить, справляючи враження втомленої ділової людини – годувальника сім’ї, дбайливого батька сімейства.

Потім він піде на диван,  і увімкне телевізор. Мама вимиє посуд, і теж піде до кімнати. Вони дивитимуться телевізор, і спокійно, по-сімейному, житимуть. Житимуть в його брехні. А що мені робити? Що я маю робити з цією правдою про батька? Якби мені було зараз не двадцять п’ять, а чотирнадцять, то, напевно, питань не виникло б. Була б істерика, був би скандал.

Можливо, їхнє розлучення. Але була б правда, і моє чисте сумління, і зламана мамина доля… І я, без батька, у неповній родині. Нині татові сорок вісім. Мама молодша за нього лише на пів року. Вони познайомилися у студентські роки, та весь цей час разом. Можливо, це не перша татова  зрада. Мабуть, за чверть століття вже траплялося…

Але мама, і я, і він – ми весь цей час разом. Значить не все так погано. Значить, тато любить маму. Адже, не можна ж повертатися щодня до нелюбої дружини. Значить, це якесь інше кохання, сильніше за те, що я бачила сьогодні на вулиці, біля під’їзду будинку, де він цілував ту красуню. Що я хочу зараз? Сказати йому, що він негідник і зрадник? Влаштувати істерику? Відкрити очі мамі на її брехливого чоловіка? Але кому від цього буде легше? Господи, як багато запитань. І я не знаю на них відповіді.

Мене все життя вчили не брехати. Вчили із самого дитячого садка. Казали: «Брехати й обманювати не можна. Це погано”. Але кому буде легше, якщо я зараз піду додому, і викладу цю правду. Уявляю, як замкнеться мама, і піде на кухню за корвалолом, як виправдовуватиметься перед нею батько, з жалем і образою кидаючи погляди в мій бік. А потім буде невідомо що.

Можливо, повний розрив їхніх стосунків, чи продовження сімейного життя із гіркою образою у серці. Що робити, люди?!  Як вчинити з підлою таємницею рідної людини? Коли я прийшла, все так і було, як уявляла ще пів години тому. Тато лежав на дивані та дивився телевізор, мама сиділа в кріслі з ноутбуком і, мабуть, передивлялася улюблену сторінку смачних страв.
– Катю, вечеряти будеш? – запитала мама.

– Ні, мамо, не буду, – відповіла я, і пройшла до своєї кімнати, кивнувши батькові. – Привіт, тату.
Він усміхнувся і сказав:
– Привіт, кошенятко. Як справи твої?
– Нормально, тату…