Я, попри всі вибрики рідних, обрала свого синочка, і жодного разу не пошкодувала про це

Мені було вже тридцять три роки. Ми з Михайлом були одружені десять років, але дітей у нас досі не було. Лікарі розводили руками, бо ми були абсолютно здорові.

Розлучатися та шукати інших коханих ми з Мишком не хотіли, тому рішення прийшло саме – взяти дитину з притулку. Ми зробили ремонт, зібрали всі папери, та поїхали вибирати собі синочка чи доньку.

У дитячому будинку діти зустріли їх дуже радісно, ​​обліпили з усіх боків, обіймали, гладили. Михайло розгубився, а Людмила зі сльозами на очах пройшла до кабінету завідувачки.

Ми дуже довго підбирали дитину, переглянули купу анкет, провели чотири години у кабінеті завідувачки та, нарешті, обрали сина Ваню.

Через тиждень усі справи з документами були налагоджені, і Ваня поїхав до свого нового будинку. Спочатку ми були у нестямі від щастя.

Але невдовзі Мишко зрозумів, що не готовий до прийомної дитини й пішов із сім’ї. Я почала сама ростити сина, бо любила його без пам’яті.

Були різні часи, й бідні, і зовсім погані. Іноді не вистачало грошей, і ми із сином позичали у родичів. Моя сестра, яка жила з батьками, часто зло шипіла, що він мені не потрібен і треба його позбутися. Я нікого ніколи не слухала, Ваня був моїм сином і не має значення, хто його справжні батьки.

На щасливий збіг, Ваня був русявий і з блакитними очима, як і його названа мама. Ті, хто не знав історію їхньої родини, думали, що це рідні мати та син.

Бачачи, як важко нам живеться, син дав собі обіцянку заробити багато грошей і балувати маму, коли сам виросте, і знайде гарну роботу.

Ваня навчався на відмінно, він любив мене, допомагав мені по дому, умів смачно готувати, а з чотирнадцяти років уже почав працювати в інтернеті на своєму старенькому комп’ютері.

Коли Іван закінчив школу, він пішов до економічного коледжу, та влаштувався на роботу в офіс. Хлопчик намагався все встигати, при цьому зарплатню ніс додому, допомагаючи мені по господарству.

Після закінчення коледжу Ваня відкрив свою фірму, а вже за три роки, звозив мене на відпочинок за кордон. Потім купив мені велику квартиру, а в старій залишився сам, та привів дружину.

Щовечора Ваня забігав до мене, щоб допомогти по дому, поговорити, намагався підкинути грошей, а я, до його приходу, пекла свої фірмові пиріжки, та щасливо зітхала, який гарний син у мене вийшов!

Через рік Мишко купив мені дачу, а собі стареньку іномарку. Я тепер проводила час на своїх грядках, а син приїжджав у вихідні з дружиною, яка була в положенні.

А невдовзі я стала улюбленою бабулею, але син Іван не залишав мене без допомоги, та своєї уваги! Я, попри всі вибрики рідних, обрала свого синочка, і жодного разу не пошкодувала про це! Ви зі мною згодні?