Я працюю таксистом, майже ніч, чекаю нового замовлення. І ось черговий звуковий сигнал. Підтверджую замовлення і вже прямую до місця, вказаного на екрані

Я працюю таксистом, майже ніч, чекаю нового замовлення. І ось черговий звуковий сигнал. Підтверджую замовлення і вже прямую до місця, вказаного на екрані.

Прибувши на місце, я помічаю трьох веселих молодих дівчат, ймовірно студенток. Вони сідають на заднє сидіння моєї машини. Вони весело перекрикують одна одну, намагаючись підспівувати пісням з радіо, забуваючи про все на світі. Через 5 хвилин подорожі одна з них просить поставити телефон на зарядку. Без проблем – я підключаю кабель та кладу телефон на пасажирське сидіння спереду.

Дівчата продовжують гучно веселитися, роблячи ставки на те, хто з них платитиме (оплата вказана готівкою, якщо що). Час було приємно проводити в їхньому суспільстві, вони були такими живими та безтурботними, так що ні про яку каверзу я і не подумав.

Але ось кінцева точка маршруту наближається. Зупиняюся, а одна з дівчат раптом питає мене.
– Скажіть, а ви сумлінний?
– Так, намагаюся, – відповідаю я, не розуміючи, до чого вона хилить.

Тут вона відчиняє двері та сміється, голосно заявляючи:
– А я не дуже!
І всі починають різко вистрибувати з машини та тікати в різні боки.

Я кричу їй услід, що це несправедливо, і кожен повинен платити за своє замовлення, але вона вже відбігла на безпечну для неї відстань і кричить мені щось на кшталт:
– Така доля!

– Дівчино, ну ви ж мені завтра подзвоните все одно – спокійно кажу я.
– Так звичайно! Не подзвоню, не сподівайтесь!
– Приємного відпочинку, – з посмішкою говорю я, закриваючи задні двері за ними.

Як ви розумієте, про свій телефон пасажирка забула. Чекаю дзвінка!