Я працюю вчителькою початкових класів. Люблю свою роботу та дітей. Майже щоранку я знаходжу на своєму робочому столі цукерку

Я працюю вчителькою початкових класів. Люблю свою роботу та дітей. Майже щоранку я знаходжу на своєму робочому столі цукерку.

Я питала в учнів, хто її підкладає, але ніхто не зізнавався. Це, звичайно, дуже мило, але мені хотілося б знати ім’я цього маленького шанувальника.

Якось вранці я виявила на своєму столі не тільки цукерку, а й невелику квіточку. Вирішила, що наступного дня прийду максимально рано, щоб упіймати шанувальника на місці злочину.

-Захар, то це ти цукерки приносиш?! – Запитала я, побачивши учня біля мого столу.
-Олено Сергіївно, вибачте, будь ласка, просто ви дуже схожі на мою старшу сестру, а я дуже за нею сумую, – опустивши голову, сказав він.
-А де твоя старша сестра? Щось трапилося? – поцікавилася я.

-Вона живе в іншій країні, я дуже давно її не бачив, – сумно сказав школяр.

Цього ж вечора я зателефонувала його мамі та розповіла всю ситуацію. Виявляється, що сестра у сварці з мамою, тож не приїжджає у гості. Дуже шкода, видно, що дитина страждає.

Я буду щаслива, якщо учень нарешті побачить сестру.