Я прийшла наступного дня і все пояснила, на що мене звинуватили у брехні. У мене був жахливий стан, мене трясло, я плакала і не могла заспокоїтися ще вдома

На роботі я 4 роки. Нарікань жодних не було. Робота у мене не складна, здебільшого з паперами. Людей багато, минуло чимало часу, перш ніж я їх усіх запам’ятала. Багатьох із них дізналася у роботі з поганого боку.

Я ніколи не була грубою, завжди віталася при зустрічі, хоч і часто не чула нічого у відповідь. Причому людина чудово чула мене, дивилася в очі, але просто ігнорувала. Зрештою, я теж перестала виявляти цю елементарну ввічливість. Навіщо? Ще й дивляться таким зарозумілим поглядом, ніби я незрозуміло хто.

Безпосередньо у роботі ми не перетиналися з цими людьми, просто працювали в одному будинку. Мене це засмучувало, але лише спочатку. Не вітаються і добре. Мені що, найбільше треба?

Але якось мене попросили сходити підписати певні документи. Було дуже потрібне саме в цей день, а мені зручніше. Я погодилася, але дуже пошкодувала про це. Підписати не вийшло, ця людина сказала, що документи неправильно оформлені, треба переробити, вказав мені, що саме.

Я прийшла наступного дня і все пояснила, на що мене звинуватили у брехні. Що бути такого не може, що мені такого не могли сказати, що я все брешу і нікуди не ходила насправді.

На мою пропозицію зателефонувати та уточнити інформацію, демонстративно забрали документи, і ще раз обізвавши брехнею, грюкнули дверима.

У мене був жахливий стан, мене трясло нервовим тремтінням, я плакала і не могла заспокоїтися ще й удома. Добре, що цього ніхто не побачив. Ця жінка теж ніколи не віталася зі мною, була страшенно конфліктною, проблеми були у неї не тільки зі мною.

Вона страшенно лихословила і хамила. Я б і забула це все як страшний сон, якби мені не доводилося працювати з її чоловіком.

Спочатку він став дорікати мені в тому, що я не вітаюся з його дружиною. А на мою відповідь, що вона зі мною теж не вітається, почав говорити про повагу до старших.

Але на якій підставі я маю її поважати? Тільки через вік? Мене за це він обізвав та пообіцяв зробити все, щоб мене викинули з роботи. Він тут багато років і має зв’язки, і йому вірять.

Я попросила чоловіка поговорити з ним, він його знав, працював із цією людиною раніше, попросила його заступитися за мене. Але не впевнена, що це правильне рішення. Можливо, він і справді може зробити мою роботу нестерпною.

Та й чоловік сказав, що це я якраз таки не права. Але чому? Чому старші за віком люди можуть дозволяти собі хамство та грубість, при цьому вимагаючи від інших поваги до себе? Чому я маю все це проковтнути і відчувати себе винною?

Що мені робити? Удати, що нічого не було? Він навіть мене слухати не став, просто заткнув і виставив за двері. При цьому сказавши, що мене поважають, а я ось така невдячна.

Можливо ви зможете щось мені порадити?