– “Я приїхала додому”! Вона приїхала додому… Вона вважає наш дім своїм!

– Алло, Любо, ви де? Я приїхала додому, а вас нема… Хоч би ключі залишили чи попередили, – вигукувала в слухавку Наташа.

Вона завжди голосно розмовляла телефоном, у будь-якому місці. Стороннім здавалося, що вона свариться.

Юрко, керував машиною, вдарив зі злістю долонею по керму, почувши голос Наташі в трубці. Помітивши його реакцію дружина, переставила телефон до іншого вуха.

– Ми спонтанно, випадково, – виправдовувалася Люба. – Погода така – спека, ми вирішили сім’єю на озеро вибратись.

– Зателефонувати не можна було? Ми б із вами поїхали.

Юра сердито посміхався, хитаючи головою, поглядаючи по дзеркалах. Люба зрозуміла, він все чує, не знала, як відвернутися, прикрила іншою рукою слухавку, але командирський голос Наташі все одно було чути.

– Я ж говорю, ми не планували. Швидко зібралися та поїхали.

– Кажи, на яке озеро ви поїхали? На наше чи за містом? Візьмемо таксі, зараз приїдемо.

Люба поволі перевела погляд на чоловіка. Він, стиснувши кулаки на кермі, підняв один і показав дружині.

– Тільки спробуй! Будеш одна там засмагати.

– Наташа, ми хотіли самі.

– Ну і нехай! Велика компанія наша тепла, дружня.

– Що ти виправдовуєшся перед нею? Звітуєшся, – обурено шепотів Юра у власній машині.

– Наташа, дуже погано чути, ти перериваєшся … Наташа, ти мене чуєш?

– Люба, я нормально тебе чую.

– Наташа … Наташа! – щосили Люба зображала поганий зв’язок. – Будемо на місці, напишу чи подзвоню.

Вона відключилася та прибрала телефон. Сиділа рівно, боячись подивитися убік чоловіка.

– Тільки спробуй! – пригрозив він і вдарив другою рукою по керму. Дочки на задньому сидінні відірвалися від гаджетів, подивилися на батьків і відразу повернулися до свого заняття. – Чорт забирай, можемо ми хоч один день?! Один вихідний! Провести сім’єю? Просто так, як ми вирішили? А, Люба? – підвищив він голос.

Дружина здригнулася на своєму місці. Вони вже повертали на заміську дорогу, до озера буквально десять хвилин лишилося. Скоріше б, – думала Люба, інакше зараз посваряться.

– Що ти мовчиш? Ні! У моїй голові не вкладається, – заводився Юрій, – твоя подруга скоро переселиться в нас зі своїм сином. Ні, ти чула? Ти взагалі зрозуміла, що вона сказала?

Люба мовчала.

– “Я приїхала додому”! Вона приїхала додому… Вона вважає наш дім своїм!

– Вона мала на увазі до нас додому.

– Ні, люба, вона каже, що думає. Не кривляється і не зображує поганий зв’язок. Вона не виправдовується, не перед ким, за те, що вирішила відпочити із сином – вона у нас завжди відпочиває.

– Юра, не починай. Не завжди.

– Ах, не завжди? Цього тижня, скільки разів вона була в тебе в гостях? Давай, кажи! А з ночівлею залишалася?

– Один раз у неї Вадим…

– Це її чоловік! Якби ти залишилася у якоїсь подружки з ночівлею на два дні, я б не знаю що з тобою зробив!

Старша дочка почала смикати маму за футболку, злякавшись, татових слів. Мама обернулася до них, посміхнулася Арині. Молодша так і грала у телефоні.

– Юра, припини, ти лякаєш дівчаток.

– А ти мене. Нехай вже переїде до нас! А що? Квартира у нас велика, на кухні вона як у себе вдома. Її син… Господи! – потер він двома пальцями лоба, – я ненавиджу цього Вовочку… Мене трясе від хлопця. Він поводиться настільки нахабно, – мотав головою Юра. – Уявляєш, я ненавиджу звичайну дитину?!

Вони, нарешті, виїхали з проліска, стало видно дзеркальну поверхню озера та відпочиваючих на березі. Дівчатка відкинули гаджети, почали збуджено питати маму: чи не забули вони надувне коло, матрац, нарукавники, іграшки для піску.

Мама відповіла, перераховуючи все, що вони взяли із собою. Тато шукав місце для зупинки вздовж берега, дівчатам не терпілося вибратися з машини. Скоріше до води!

Тато знайшов місце, і тільки-но машина зупинилася, Арина, відстебнувши ремінь, вибігла перша з машини до води. Обережно поторкала ногою воду в озері та одразу побігла до своїх.

– Ну, як водичка? – Запитав тато.

– Тепла, класна! Скоріше, скоріше надуйте нам коло.

– Арино, – затримувала всіх мама, своєю обережністю. Зараз вона дістане речі, потім довго шукатиме крем від сонця, потім мазатиме їм плечі, обличчя.

Арина не збиралася довго чекати, та й Ніка вже стягувала з себе шорти. Дочки скинувши з себе одяг, удвох побігли до води. – Юра, дивися за ними. Юра!

Чоловік, не звертаючи на неї уваги, теж біг до води з доньками. Поки дівчатка з татом хлюпалися, мама розкладала все необхідне на березі. Через пів години й вона приєдналася до них, і тут вже різні там Наташі, Вови забулись в одну мить – сім’я відпочивала.

Вони провели весь день на озері: смажили сосиски в маленькому мангалі, їли варену кукурудзу. Діти грали, плескалися, дорослі відпочивали та засмагали.

Повернулися додому, стомлені сонцем, водою, свіжим, спекотним повітрям – оце вихідний! Оце літо!

Наступного дня Люба виправдовувалася перед подругою телефоном. Вона не зателефонувала їй і вони з Вовою простирчали весь день вдома зі свекрухою. Наташа лила і лила негатив у трубку, розповідаючи, яких принижень натерпілася від матері чоловіка.

У Люби створювалося тверде відчуття, ніби не в подруги, а в неї жахлива свекруха. Свинцеве, непідйомне почуття провини, іноді Люба кілька годин перетравлювала ситуації у сім’ї подруги: свекруха-монстр! Чоловік дегенерат, вахтовик. Повертаючись із відряджень, йшов у тривалі запої, міг підняти руку на Наташу, навіть на сина.

У Люби всередині все переверталося, коли вона дізнавалася про нові подробиці про сімейне життя Наташі. Вона шкодувала її нескінченно, не раз просила, вмовляла піти від чоловіка, але у них загальна іпотека, дитина з серйозним захворюванням – потрібні великі гроші, тому чоловік Наташі й працював вахтою.

Двічі на рік подруга возила свого сина на обстеження до обласного центру. У ранньому дитинстві Володя переніс три операції, тож Наталка носилася з ним.

З будь-яким почервонінням на пальчику вона мчала до лікарні, сиділа довгі черги, щоб поглянути в здивовані очі педіатра і застерегти нове серйозне захворювання.

А потім до кінця дня стирчала у подруги вдома, скаржачись на свекруху, на чоловіка, на медицину (такий діагноз вона й сама могла поставити синові, почитавши інтернет). На все і всіх любила поскаржитися Наталя.

Нічого хорошого, радісного в її житті не відбувалося: молода жінка з тяжкою долею. Так сприймала її подруга. І цією тяжкістю Наташа легко нагороджувала всіх навкруги, навіть сина, звільняючи себе.

Чоловік Люби вважав Наташу нахлібницею, нахабною хабалкою, токсичною тіткою і терпіти не міг, коли бачив її вдома. Він скреготів зубами, пихкав по кутках, у своїй квартирі шепотів із дружиною, бо її подруга тут.

З ранку тут! Вп’яте за тиждень! Люба виправдовувалася: Вадим повернувся.

– Бл … і що?! Він її чоловік?

– Він знову запив.

– Та мені начхати! Скоро і я пити почну від такого життя.

– Юро, припини, будь ласка, вона скоро поїде. У неї дитина хвора, свекруха.

– А ти тут до чого? У нас є центр допомоги жертвам домашнього насильства? Це вона ґвалтує всіх, морально.

Поки чоловік і дружина перешіптувалися, з’ясовували стосунки, подруга дружини мила посуд на їхній кухні, розставляла все по місцях, нишпорила в холодильнику.

– Люба, у вас у холодильнику нічого немає, – повідомляла вона своїм голосним голосом неприємний факт. Юрко покривався плямами від злості. – Мені все одно треба в магазин, напиши список продуктів, я куплю все.

– Не треба! Люба сама… купить.- відповів Юра.

– Вона й так весь день сама з двома дітьми, – соромила Юрія Наташа. – Допоможу їй трохи. Жінки повинні допомагати одна одній.

Люба швидко написала на листочку кілька слів, передала Наталці, розуміючи: якщо вона зараз не піде, то вони з Юрою посваряться, а у квартирі повно дітей.

На вулиці Наташа зустріла сусідку Люби. Жінка звернулася до Аріни:

– Аріша, а де мама? Ви сьогодні будете гуляти?

– Ми залишили їх вдома, самі вийшли з Аріною до магазину, – відповіла за дівчинку Наталя і взявши її за руку, пішла до супермаркету

Жінка знизала плечима: мабуть, родичка. Після, коли Наташа з Вовою виходили гуляти разом із подругою та її дівчатками у їхньому дворі, розпоряджалася їх часом, стежила за їхньою безпекою, іноді настільки уважно, що забувала про свого сина, знайомі Люби зрозуміли – це найкраща подруга.

Ось і цей тиждень не став винятком. Навпаки, вся родина Люби залишилася винною, що Наталці довелося вихідний день провести зі свекрухою, а могла б, як вони відпочивати та веселитися.

У середу Наташа із сином була весь день у подруги. Юрій, повернувшись із роботи в поганому настрої, сказав їй прямо:

– Наташа, а тобі не час додому? Вам дня не вистачило?

– Юра, що мені там робити? Свекруха поїхала на дачу, чоловік післязавтра повернеться з вахти. Давайте посидимо, пінного поп’ємо, поспілкуємось.

– Яке пінне? Ти зовсім дурна? Це тебе треба лікувати, а не Володьку, на приглухуватість. Середина тижня! Завтра працювати.

– Юра, припини – просила його дружина, адже вона знала про чергове горе подруги, а він ні.

– Юро, ти чого? – Витріщилася на нього Наташа. – Начальник, чи що, знову нагнув? Чого кидаєшся на мене на Любашу?

Юрко в сказі подивився на дружину.

– Так, давайте, збирайтесь і додому!

– Юро, – не вгамовувалася Люба, так соромно за його поведінку.

– Що? Я хочу ходити в трусах у власному будинку! Мене задовбали сторонні на кухні, в туалеті, у моїй хаті!

– Та що я там не бачила, – глузувала з нього Наташа.

Юрко психанув і пішов у спальню. За хвилину до нього прийшли дружина, Наташа все ще була у них.

– Юра, що в тебе трапилося, – підсіла вона до нього і спробувала взяти за руку.

– Нічого! Або вона забирається додому, або я шукатиму собі інший будинок! Мене це задовбало!

– Юрко, але в неї зараз труднощі.

– Це її проблеми, ми не повинні з ними жити! З нею, з її сином, – кричав він.

Поки вони лаялись у себе в спальні, двері в коридорі грюкнули. Люба вийшла, пройшлася кімнатами, перевірила, запитала у дівчаток: тітка Наташа з Володею поїхали. Люба і зраділа і переживала, як там її подруга.

І зовсім хвилювалася, коли Наталка не дзвонила кілька днів. Зате з чоловіком все налагодилося, дівчата не зачинялися в себе, не ховалися від настирливого Володі. У сім’ю знову повернулося порозуміння та спокій.

Наташа зателефонувала за тиждень і півтори години розповідала подрузі, чим закінчилося повернення чоловіка з вахти. Вадим знову запив, почав чіплятися до неї, а коли свекруха за неї заступилася, дісталося спочатку їй, а потім і Наталці.

Травмпункт, побої, поліція – ось результат повернення чоловіка подруги. Бідолашний Вова знову в стресі, заїкається, боїться рідного батька.

– Якби не твій правильний Юрко, цього б не сталося!

– А Юра тут до чого? – розгубилася Люба.

– Я приїхала б до вас і не траплялася Вадиму на очі. А зараз я навіть з дому не можу вийти з синцями під очима, він у поліції третю добу.

Люба спробувала щось відповісти, але обличчя подруги на відео викликало жах, їй знову стало шкода її, і вона почувала себе винною в її побитті. Увечері й чоловікові розповіла про те, що сталося, з таким підтекстом, що він винен не менше за Вадима.

– Люба? Ти у своєму розумі?! Це Наталіїна сім’я, її чоловік, свекруха, син! Вона сама обрала таке життя, такого чоловіка – їй це подобається, якщо вона досі живе з ним. І не треба перетягувати в нашу родину цей бруд.

Щоб більше я її не бачив разом із її сином! Або потім ти їздитимеш до неї та шукатимеш притулок. Мені неабияк набридла така ваша дружба! Ще раз я дізнаюся, що вона стирчала у нас весь день, не ображайся…

– Але ж вона моя подруга.

– Так, але страждаємо від цього ми. Запитай у дочок, чи їх дратує цей неадекват Вовочка. Він не хворий, він нормальний! А ось його мати не дуже. Досить! Центр допомоги закритий, – відрізав Юра.

Любі довелося ухвалити рішення, на кону власна родина. Вона відчувала себе зрадницею, залишаючи Наташу одну з її проблемами, але інакше не могла. Вони почали спілкуватися тільки телефоном, і то недовго.

Наталка знайшла нову подругу, більш співчутливу до її нещастя, добру і чутливу молоду матусю із сусіднього під’їзду. У них виявилося багато спільного, наприклад, діти, дитячі хвороби, проблеми в дитсадку з вихователькою і, звичайно, жахливі свекрухи.

У Наталки з’явилася нова найкраща подруга і привід не перебувати вдома. Нова подруга ще не знала, наскільки близькими вони стануть із Наталкою, з її родиною.

Вона стане практично другою мамою бідному Вові, а подруга повноцінним членом їхньої родини, і її чоловік зовсім не проти їхньої жіночої дружби, не те, що цей Юра.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?