Я розповіла, що сталося, але всі списали це на страшний сон. Всі, крім бабусі. Вона вже вранці, після відходу гостей, сказала мені, що весілля не буде. Так воно й сталося. З Льошею ми посварилися через два дні. Шансів до примирення не було

Мій перший хлопець був з прекрасної сім’ї. Гарний собою, працьовитий і з хорошими людськими якостями. Ну, як тут не сказати “так” у відповідь на пропозицію руки і серця?

Загалом, почали готуватися до весілля. Гості запрошені, кільця куплені. До весілля два тижні, напередодні нового року. Так як спати не годиться перед весіллям спільно, ми з Олексієм лягли спати порізно: я на ліжку, він на матраці біля, щоб родичі і гості не базікали зайвого.

Прокинулася я вночі від заціпеніння, чую шкірою, шостим почуттям – дивиться хтось на мене, страшно до жаху стало. Встала, взяла іконку святої своєї, поклала поруч і постаралася заснути.

Та не так сталося як гадалося. Прокинулася від того, що на ім’я мене гукає хтось. Знову жах хвилею накотився. Думаю: “Е ні, так не піде, до Льоші на матрац сповз, поки заїкатися від жаху не почала”.

Сповзти – сповзла, але страх перед ріднею ще більше, що як побачать з ранку – зганьблять. На жаль, такі звичаї були. Загалом, спіймавши облизня, повернулася на ліжко.

Ось тільки прокинулася знову. Прокинулася від дотиків. На мені сидів фантом напівпрозорого чоловіка і гладив мене. Причому ось в чому суть – він сам був напівпрозорим, але дотики його були відчутні реально.

Я бачила, як він мене розглядав і продовжував пестити мої руки і тіло. Він не зупинявся. Мені чітко вдалося розгледіти його обличчя. Від страху не могла ні поворухнутися, ні слова сказати.

Про себе почала читати молитви, які знала, і раптом все попливло перед очима, чоловік зник, і у мене різко прорізався голос. Сказати, як я кричала, – нічого не сказати, голосом аварійної сирени я підняла всіх, всіх, всіх.

Вся рідня, яка ночувала у нас, забігла до нас в кімнату. Я розповіла, що сталося, але всі списали це на страшний сон. Всі, крім бабусі.

Вона вже вранці, після відходу гостей, сказала мені, що весілля не буде. Так воно й сталося. З Льошею ми посварилися через два дні. Шансів до примирення не було.

Але найдивніше сталося потім. Коли я в перший раз побачила свого майбутнього чоловіка, я його впізнала. Саме його фантом сидів на мені в ту саму ніч.

Чи треба розповідати, що в момент близькості він повторив всі ті руху, які виконав тоді його фантом?

Тобто, виходить, це було провидінням, посланим згори про те, що це моя доля, від якої не втечеш. Мені і після його показували, але це вже інша історія.