Я шокована поведінкою свекрухи, яку не влаштував вираз мого обличчя. Типу, ходжу з кислим обличчям, настрій людям псую

Я шокована поведінкою свекрухи, яку не влаштував вираз мого обличчя. Типу, ходжу з кислим обличчям, настрій людям псую. Наче у мене немає приводу для смутку.

Місяць тому в мене не стало мами. Вона довго хворіла, результат був зрозумілий, але прийняти та забути я поки що не можу. Мені все ще боляче, я ще переживаю цю трагедію.

Крім мами, у мене не було нікого. Вона одна мене виховувала, зробила все, що було в її силах, щоб я здобула освіту, знайшла своє місце в житті, ні чого не потребувала.

Мама всю себе віддавала мені. Навіть працюючи на кількох роботах, вона знаходила час на мене, я не відчувала себе покинутою.

І ось тепер, коли я вже можу відплатити мамі за всі її старання, за її любов і турботу, її не стало. Так, це було очікувано, але від цього не менш боляче.

Добре, що я тепер маю чоловіка, який допомагає мені пережити цю страшну втрату. Він мене підтримував весь цей час, допомагав, був моєю опорою.

Чого не скажеш про його матір та інших родичів. Вони на поминках після похорону поводилися так, ніби у шинок відпочити прийшли.

– А стало б їй легше, якби всі сиділи та скиглили, як ти? – посміхнулася мені тоді свекруха, що вже підпила.

Сил на лайку у мене не було, тому я просто попросила чоловіка відвезти мене додому. День похорону був найважчим у моєму житті. Тоді до мене прийшло усвідомлення того, що правда мами більше немає.

Минув місяць, а я все ще не можу прийти до тями. Чоловік ставиться з розумінням, не вимагає від мене веселитися та розважатися, просто потихеньку допомагає мені вийти з цього стану.

Вчора був мій день народження. Святкувати настрої не було, накочували спогади, які дні народження мені влаштовувала мати.

Гостей кликати не хотіли, чоловік запропонував посидіти удвох. Але в наші плани втрутилася його мама, яка непрохано прийшла разом зі своєю сестрою та племінником.

– Нас не чекали, а ми приперлися! Треба святкувати, а не нудьгувати! – весело заявила вона.

Треба було їх одразу виставити, але мені не хотілося ображати людей, приїхали все-таки привітати, мабуть, від щирого серця.

Швидко накрили стіл, сіли, мене вітають, я дякую, але веселитися, підспівувати свекрусі та сміятися настрою немає. Але я й не плачу, просто спокійно сиджу.

Десь через хвилин сорок від початку святкування я вийшла на кухню, щоб підрізати хліб, за мною привʼязалася свекруха, і на кухні почала мені висловлювати.

– Вже місяць минув, а ти все з кислою пикою ходиш, настрій людям псуєш! Ми взагалі могли образитись, що нас не запросили!

Аж цілий місяць минув! Це ж такий термін, за який можна забути будь-яке лихо, а втрату мами взагалі й пам’ятати вже не варто!

Відповіла свекрусі, що її ніхто не кликав, та й взагалі нікого не кликали, щоб не дивилися на мою кислу пику. І скільки мені з нею ходити вирішувати точно не свекрусі.

Порізала хліба, пішла назад у кімнату.
Свекруха прийшла незадоволена і продовжувала пити. Я не стала виносити нашу розмову в маси, просто досиділа до кінця вечора, хоча настрій став ще гіршим, ніж було. Просто тітка чоловіка та її племінник мені нічого поганого не зробили та не сказали, люди просто прийшли привітати.

Після того, як гості пішли я розповіла чоловікові про нашу розмову з його мамою та попросила, щоб цієї жінки у нашому будинку більше не було.

Чоловік засмутився, що я одразу йому не сказала, просив вибачення, що мама так повелася і зіпсувала мені день народження. Але що було, то було. Просто більше цю жінку я не хочу бачити.

Не знаю тепер, чи можна взагалі буде налагодити стосунки після такого знецінення моїх почуттів? І як взагалі тепер будувати відносини зі свекрухою і чи варто?