-Я старалася, готувала, а ти сидиш і колупаєшся. Повечеряй нормально. -Я не голодний. -Ти десь поїв? -Катя, ну що ти прив’язалася? Поїв, не поїв, яка тобі різниця? Я не маленька дитина, щоб мене контролювати. Тобі сина мало? Про нього дбай

– Мамо, як же ти не розумієш! Я й так працюю. Ти думаєш, що вдома із двома дітьми роботи не вистачає? Я в одній особі і кухар, і офіціант, і прибиральниця, і вчитель з вихователем. Стільки всього зробити потрібно за день, що я і сидячи вдома не встигаю, а якщо я ще й працювати піду, коли я що-небудь встигнути? І приготувати, і прибрати. А взагалі, моя професія – дружина та мама, і я успішно роблю свою кар’єру за улюбленою професією. У мене чоловік є, ось нехай фінансовим благополуччям нашої сім’ї він займається.

-Так воно то так, Катю, тільки життя то воно довге. Стас вже школу закінчує, Костю можна до садка відправити, а сама на роботу йди, все веселіше, з людьми поряд. Хоч розвієшся, а то всі розмови про їжу та дітей!

-Мамо, ну яка робота? Який садок? Ти взагалі знаєш, як там із дітьми поводяться? Та й взагалі, він у мене хлопчик домашній, і до садка ніколи не піде. Ми грошей не потребуємо, щоб я за мінімалку 5 днів на тиждень працювала. Від мене вдома більше користі. Та й про що говорити, якщо я завжди вдома?

-Катя, у житті всяке буває. Чоловік сьогодні є, а завтра нема, і залишишся одна з дітьми і без роботи, а так хоч своя копійка буде. І почни, нарешті, трохи скидати зайве. Ти глянь, на кого ти схожа!

-Мамо, не починай, у нас все добре.

Катя та Віктор познайомилися у медичному коледжі, куди вступили вчитися одразу після школи. Тільки Віктор вибрав собі професію масажиста, а Катя хотіла стати медичною сестрою. Молоді люди стали зустрічатися, а коли закінчили навчання, майже відразу побралися.

Сімейній парі пощастило, і на роботу вони разом потрапили до санаторію. Катя, попрацювавши лише півтора роки, пішла у декретну відпустку, і на роботу більше не повернулася. Дівчина вирішила присвятити своє життя улюбленій сім’ї, чоловікові та синові.

Хазяйкою Катя була чудовою, квартиру тримала в ідеальній чистоті, дуже смачно готувала і багато займалася сином. Незважаючи на те, що в садок Стаса вона не захотіла віддавати, хлопчик добре розвивався, адже мама з ним не просто грала, а в ігровій формі проводила різні заняття. До першого класу хлопчик уже добре читав та писав.

Катя із задоволенням вела домашнє господарство, вранці вела сина до школи, а в обід забирала додому. На тренування та гуртки дитину возив Віктор на машині.

Після того, як син успішно закінчив перший клас, Віктор запропонував Каті піти до автошколи.

-Вітя, ну ти що? Яка автошкола?

-Катю, зручніше буде, якщо в нас обох будуть права. Я не можу щодня відпрошуватися з роботи, щоб возити Стаса на гуртки.

-Я ніколи не сиділа за кермом, і не збираюсь! Ти батько, і повинен брати участь у вихованні сина.

-Катю, ти все одно сидиш вдома, машина буде в твоєму розпорядженні, а я спокійно працюватиму.

-Якщо я ще й машину водити буду, то навіщо мені тоді потрібен чоловік?

Катя своєї позиції не здала, і вчитися не стала. Так само водила сина до школи, а Віктор возив хлопчика на тренування. Коли Стас навчався у 4 класі, він попросив, щоб мама його більше не супроводжувала, адже він уже великий, і сам знає дорогу, але Катя прочитала синові лекцію про те, що він маленький, вона несе за нього відповідальність.

-Мамо, ти до кінця школи мене проводжатимеш? Хлопці сміються вже з мене.

-Стасе, а раптом щось трапиться?

-Катю, тут йти менше кілометра. Дорогу знає. Дай хлопцеві хоч трохи самостійності. І справді засміють його.

Зійшлися на тому, що вранці Катя проводжає Стаса, а в обід він іде сам.

Не можна сказати, що Катя була неадекватною матір’ю, просто вона дуже любила свого сина, і їй було приємно піклуватися про нього. Вона ніяк не хотіла розуміти, що її син уже не той маленький першокласник.

Коли Стас навчався у 5 класі Катя народила другого сина, і з головою поринула у материнство. Після пологів жінка сильно набрала, але це мало її турбувало. Все одно дома сидить, а чоловік її і таку любить.

Стас зітхнув спокійно, адже тепер ніхто його не водив за руку.

Віктор так само працював у санаторії, і підробляв у приватному порядку, виїжджаючи до заможних клієнтів додому. Заробляв чоловік справді непогано, і не вимагав, щоб Катя виходила на роботу.

Коли молодшому синові виповнилося 4 роки, у сім’ї настав переломний момент. Віктор все частіше затримувався на роботі, майже кожного вихідного повертався додому пізніше звичайного, пояснюючи це тим, що з’явилися нові клієнти в сусідньому котеджному селищі. Тоді й відбулася та сама розмова Каті та її матері.

Мамо, у нас все добре. Віктор просто дуже багато працює, щоб ми ні чого не потребували.

-Катрусю, доню, ти знаєш, що я тобі зла не бажаю, і поганого не пораджу. Але всі ці затримки та робота у вихідні дні недарма. Тобі не здається, що в нього хтось з’явився?

-Мамо, не кажи нісенітниці. Нікого в нього нема.

-Дивись, доню, дивись. Але про роботу подумай.

-Добре, мамо, подумаю.

****

– Вікторе, хто тобі постійно пише? Ти можеш хоч за вечерею прибрати свій телефон?

-Чим він тобі заважає?

-Я старалася, готувала, а ти сидиш і колупаєшся. Повечеряй нормально.

-Я не голодний.

-Ти десь поїв?

-Катя, ну що ти прив’язалася? Поїв, не поїв, яка тобі різниця? Я не маленька дитина, щоб мене контролювати. Тобі сина мало? Про нього дбай.

-Вітя, що відбувається? Чому ти так зі мною розмовляєш?

-Та тому, що ти дістала мене вже зі своєю турботою! “Вітя, ти поїв, Вітя, ти попив? ” Ти ще спитай, чи сходив я в туалет! Я дорослий чоловік, і не треба мене постійно контролювати. Ти краще за собою дивися, глянь як рознесло тебе. У тебе ж усі розмови тільки про дітей та про їжу. З тобою нема про що поговорити. Ну не працюєш ти, гаразд, я не наполягаю, але за собою можна стежити? Через дорогу спортзал, могла б і походити туди, так ні. Катю, на тебе дивитися вже неможливо. Ти сама собі подобаєшся?

-Вікторе, ти ж знаєш, у мене були важкі пологи, і я набрала зайвого.

-Катю, пологи у тебе були 4 роки тому. Не виправдовуй свою лінь.

-Чому ти так зі мною розмовляєш? У тебе хтось з’явився?

-А якщо і так, то що?

***

– Мамо, ти все знала?

-Що знала, Катю?

-Про Віктора. Про те, що має іншу?

-Знала. Вибач, Катю. Я не могла тобі сказати. Я не була певна, та й ти б мені не повірила.

-Ти тому мене на роботу відправляла?

-Так, доню. Вибач.

-Мамо, що мені робити? Як мені жити далі?

-Як всі живуть, так і ти житимеш.

-Я не хочу, як усі. Мамо, мені так погано. Віктор пішов, наговорив купу гидот і пішов. А мені, крім тебе і поговорити нема з ким.

-Заспокойся. Ти сама багато в чому винна. Бери себе в руки і думай, що робити.

-Я не знаю, що робити, мамо. Чому ти не сказала правду?

-Це щось змінило б? Ти ж у своїй сім’ї розчинилася. Ти коли востаннє в перукарні була, дочко? Ти коли собі щось нове купувала?

-А сенс? Я ж все одно вдома сиджу, куди мені вбиратися?

-Поглянь у дзеркало. Ти думаєш, що твому чоловіку подобається, як ти виглядаєш?

-Мамо, у мене завжди ідеальний порядок та свіжа, смачна їжа. З дітьми лише я займаюся. Хіба мало цього?

-Катю, для багатьох чоловіків твій порядок і чистота не відіграють жодної ролі, а ось зовнішній вигляд дружини означає багато. Я тобі не раз про це говорила, але ти слухати мене не хочеш. Досить плакати, бери себе в руки. Завтра вранці зайду, думатимемо, що робити.

****

– Вітя, повертайся будь ласка.

– Катя, я не повернуся. Я подаю на розлучення.

-Але ж у нас діти, так не можна. Ти не можеш кинути нас.

-Я розлучаюся з тобою, а не з дітьми. Я дітей не кидаю, і допомагатиму.

-А як же я?

-А що ти? Катю, вистачить жити у коконі. Тобі 37 років. Влаштовуйся на роботу, налагоджуй своє життя. Досить бути домогосподаркою.

-Яка робота? А куди я Костю діну?

-Я оплачуватиму синові няню.

****

– Мамо, що робити? Мене нікуди не беруть на роботу за фахом. Потрібне перенавчання, але це довго та дорого.

-Катя, давай вчитися. Я тобі допоможу.

-Мамо, та ти про що говориш? Мені 37 років, яке навчання?

****

Катя відкрила сайт біржі праці та ліниво переглядала вакансії. Нічого доброго не траплялося вже тиждень. Ну, не йти ж їй продавцем у найближчий супермаркет. На очі потрапила вакансія “адміністратор” у стоматологічну клініку. Графік зручний, зарплата також непогана.

– Мамо, ти уявляєш, мене взяли на роботу! Виявляється, ця клініка належить чоловікові моїй одногрупниці! Завтра виходжу на стажування.

-Молодець. Я в тобі не сумнівалася. Вітаю і бажаю удачі.

Тиждень стажування минув, і настав перший самостійний робочий день. Дуже важко Каті було обдзвонювати клієнтів, адже за стільки років вона втратила навички спілкування з сторонніми людьми, а її інтереси були однобокими. Виявляється, на роботі і справді було дуже весело та цікаво. Жінка думала, що весь час думатиме про розлучення з чоловіком, але насправді виявилося, що думати про це ніколи. На роботі немає жодної вільної хвилини, а вдома діти не дають нудьгувати. І тільки перед сном жінка думала про своє невдале сімейне життя, і дуже переживала. Віктор приїжджав до дітей у суботу, і проводив із хлопцями весь день.

Наближався день першої зарплати, і Катя планувала що купити на перші зароблені гроші. Вирішила купити собі трохи обновок, тим більше що після роботи колеги запропонували сходити в кафе.

У магазині жінка з подивом помітила, що звичний розмір одягу на ній висить, як на вішалці. Виходить, не здалося. Почала скидати, подумала вона. Так, зовсім непомітно собі Катя, за 2 місяці життя без чоловіка скинула на 2 розміри.

У суботу у Каті був вихідний, Стас поїхав із класом на екскурсію, і жінка із сином чекали на Віктора.

-Катя, ти так змінилася.

-Дякую, Вікторе. А ось ти виглядаєш стомленим.

-Так багато роботи. Втомлююся сильно. За синами сумую. І за тобою.

-А мені, як бачиш, сумувати ніколи. Робота на користь пішла. Треба було давно маму послухати і піти працювати. Виявляється, окрім домашніх справ є багато інших інтересів.

-Катю, вибач мені. Наговорив тобі гидоти. Ти хороша мама та чудова дружина. Вибач, що не цінував.

-Добре, Вікторе. Все в минулому.

-Катю, я тебе люблю. Давай почнемо все спочатку. Можна, я повернусь додому?

Катя вибачила Віктора, і він повернувся додому, запропонувавши дружині повернутись до колишнього способу життя.

– Катю, з цією роботою ти нічого не встигаєш. Може, звільнишся? Моєї зарплати вистачить, щоби забезпечити нашу сім’ю. А ти, як і раніше, будеш балувати нас своїм куховарством. Я так за твоїми котлетами та пиріжками скучив!

-Ну вже ні. Досить з мене. Роботу я не кину. Не хочу знову ставати тим ким була.

-Катю ти чудова жінка. І вистачить нагадувати про ту розмову.

-Добре. Я звичайна жінка, котра з роботи поспішає додому. І знаєш що, Вікторе? Я вирішила записатися на курси водіння.

-Та навіщо, Катю? Я чудово сам можу вас возити, куди треба. Ти ж не хотіла водити машину.

-Тоді не хотіла. Тепер хочу. Раптом я знову тобі набридну, і ти знову підеш. Другого шансу я не дам тобі. Не хочу ні від кого залежати.

-Не дочекаєшся! Більше я тебе ніколи не кину!

Катя та Віктор живуть разом. Розлучення не відбулося. Катя, як розумна жінка, не дорікає чоловіка в минулих помилках, однак кожен підозрілий звук смс навіває неприємні спогади.. Незабаром у Каті іспити в автошколі, і я впевнена, що в неї все вийде! Віктор іноді навіть ревнує дружину, але видно, що подобаються такі зміни в дружині. Синам новий образ мами припав до душі, ну а те, що після роботи вона багато не встигає зробити це не проблема. Адже у неї є чоловік та 2 сини, які із задоволенням їй допомагають.

Катю, я тримаю за тебе кулачки! Ти велика молодець! Не кожна жінка наважиться так кардинально змінити своє життя. Нехай у тебе буде добре!