– Я сина сама погоню на роботу, тільки забери його назад, – просила свекруха

– Ти взагалі працювати не збираєшся? – Я поставила руки в боки, й грізно подивилася на свого цивільного чоловіка.

Пилип у відповідь розплився в самовдоволеній посмішці, й знизав плечима, ніби показуючи мені, що він ще для себе нічого не вирішив.

– Ви бачили його? – Я із суворим виразом обличчя повернулася до свекрухи.

– Бачила, не сліпа, поки що, – огризнулася у відповідь Марина Сергіївна.

– Заступатиметеся за нього, чи ні? – продовжувала напирати я.

– Він же не просто так лежить на дивані, а й шукає роботу. Так синочку? – Марина Сергіївна з надією подивилася на Пилипа.

У відповідь тридцятидворічний чоловік посміхнувся, і ствердно кивнув головою.

– Ну ось, бачиш! Шукає! Знайде і працюватиме, і ще більше тебе зароблятиме! – з гордістю вимовила свекруха, ніби заздалегідь знала майбутнє сина.

Я сердито насупила брови, й спідлоба подивилася на Марину Сергіївну.

– Загалом я в декреті, і ми живемо на дитячу допомогу, – докірливо додала я. – Якби я записала дитину на вашого сина, то ми взагалі б з голоду сконали.

– То він ще й не на Пилипа записаний? – Марина Сергіївна здивовано сплеснула руками. – Ось це ти здивувала, а я ні сном ні духом навіть…

Свекруха схопилася за голову, і почала викрикувати засуджувальні репліки, проте я, щоб її не чути, пішла в кімнату до дитини.

Вийшла я тільки після того, як Марина Сергіївна вдосталь наговорилася із сином, і покинула нашу квартиру.

– Слухай, ну так далі жити просто неможливо! Не тільки нам скоро буде нічого їсти, а й дитині! Берись за будь-яку роботу, – стала напирати я на чоловіка.

Щоб не слухати мої моралі, Пилип упав обличчям на ліжко і на голову собі поклав подушку. Бачачи, що чоловік ігнорує мене, я мало не розплакалася. Я не знала, як нам жити далі.

До декрету я ніде не працювала, тому отримувала лише допомогу на дитину. Не знаючи, як розтягнути суму до кінця місяця, я залилася слізьми.

Несподівано мою увагу привернуло повідомлення, яке надійшло мені на електронну пошту.

Якийсь Іван захоплювався моєю красою, та просив за солідну винагороду супроводжувати його на світський захід.

Спочатку я з підозрою поставилася до дивної пропозиції незнайомця, але він був переконливий, і запропонував мені, як заробіток, двадцять тисяч гривень, що стало основою для ухвалення рішення.

Нічого не говорячи чоловікові, я вирішила дати свою згоду. Де б я ще могла заробити за кілька годин двадцять тисяч гривень?

Проте, варто мені було сказати “так” незнайомцю, як той заговорив зовсім по-іншому.

Іван почав вимагати у мене двадцять тисяч гривень за мовчання. В іншому випадку він погрожував розіслати всім моїм рідним і близьким наше листування, що компрометувало мене.

Звісно, грошей у мене не було, тому я мовчки видалила свою пошту, і повідомила свого співмешканця про те, що мене зламали.

Таким чином я вирішила підстрахуватися про всяк випадок від незнайомого шантажиста. Пилип з байдужістю поставився до моїх слів, вдавши, що його ця інформація взагалі не хвилює.

Я ж почала думати над тим, як можна заробити гроші в інтернеті, не виходячи з дому. У результаті мені вдалося знайти роботу в кол-центрі одного з банків.

Вона полягала у тому, що потрібно було телефонувати клієнтам банку, та доносити до них певну інформацію. Правда працювати багато годин я не могла, тому й зарплата у мене була невелика, але хоч щось.

– Коли ти знайдеш роботу? – обурено запитала я Пилипа через три місяці, бо мені набридло дивитися на нього, коли він валявся день та ніч на дивані.

– Знайду, я вже подав пару резюме, – пробурчав він, бо не любив, коли я нагадувала йому про роботу.

Несподівано в цей момент на телефон чоловікові надійшло повідомлення, але через лінощі він попросив мене подивитися, хто йому написав.

Яке ж було моє здивування, коли я виявила, що у Пилипа саме та пошта, з якої мені приходила пропозиція заробити, а потім – повідомлення про шантаж.

Я, нічого не сказавши чоловікові, зайшла у віддалені листування і ще раз переконалася у тому, що саме він писав мені усі ці повідомлення.

– Ну, що там прийшло? – поцікавився Пилип.

– Запрошення на роботу, – злісно процідила я, і шпурнула в обличчя чоловікові телефон. – Який же ти все-таки негідник…

– Що знову не так? Не шукаю роботу, не подобається, шукаю роботу – те саме, – похмуро промовив чоловік.

– Я не про неї зараз, а про твої віддалені повідомлення! – Як тобі взагалі спало на думку розвести мене на гроші!

– Про що ти взагалі? – Чоловік вирішив удати, ніби не розуміє, про що я говорю.

– Тільки не води мене за ніс! Я все бачила. Це ти надсилав мені пропозицію супроводити за гроші, а потім вимагав двадцять тисяч гривень!

– Я схопила подушку, і кинула її у Пилипа. – Яка ж ти все-таки гидка і підла людина! Значить, так ти вирішив заробити?

Зрозумівши, що відмовлятися марно, чоловік зізнався мені, що таким чином хотів заробити.

– Я думав, ти брешеш, ніби не маєш грошей, – з досадою пробурчав Пилип, і його очі злякано забігали по кімнаті.

– Ти взагалі у своєму розумі?! – Я покрутила пальцем біля скроні, щиро не розуміючи, як чоловікові на думку спала така ідея.

– Хоча, з ким я розмовляю? З лобурем, який хоче сидіти на моїй шиї, та харчуватися на дитячу допомогу! Тебе чоловіком важко назвати!

Я б і далі продовжувала виливати на Пилипа своє обурення, але в цей момент у двері подзвонили.

Без жодних сумнівів я зрозуміла, що прийшла Марина Сергіївна. Відчинивши двері, я впустила свекруху у квартиру.

– Стояла тут біля ваших дверей і чула, як ти поливала брудом мого сина, – суворо промовила вона. – Тобі не соромно? Звісно, ​​звідки у нього після такого буде бажання працювати?

Я, не бажаючи слухати моралі свекрухи, яка вирішила влізти туди, куди не просили, різко перебила її:

– Ви ж навіть не знаєте про що йдеться, але швидше намагаєтеся заступитися за свого сина!

Я коротко розповіла Марині Сергіївні про те, як підло повівся Пилип. Замість того, щоб стати на мій бік і пожурити сина, вона голосно зареготала:

– Ой, насмішила. Ну, розіграв він тебе, і що з того?! Напевно, синок не взяв би з тебе грошей. А взагалі ти сама себе, як показала, га?

– Взяла, та погодилася з незнайомим мужиком піти на зустріч! Хто ти після цього? Занепала жінка, не менше і не більше!

З кожним своїм словом Марина Сергіївна ставала все злішою і злішою. У результаті свекруха виставила все так, ніби її син зовсім не був ні в чому винен.

– Набрид мені ваш лобур! Забирайте його собі! – Раптом випалила я. – Нам удвох із дитиною буде набагато краще!

– І заберу, якщо тобі не потрібний! – вигукнула Марина Сергіївна і грізно узялася в боки. – Знайдеться та, хто любитиме мого сина таким, яким він є!

– Нехай, нехай, – пирхнула я. – Бажаю йому удачі!

Свекруха зневажливо задерла догори підборіддя і, дивлячись на сина, суворо промовила:
– Вставай і збирай речі!

Пилип здивовано глянув на матір, але й пальцем не поворухнув, щоб підвестися. Побачивши це, Марина Сергіївна заметушилась і побігла до шафи, звідки почала викидати на підлогу одяг сина.

– Де валіза? – звернулася вона до Пилипа.

– Я принесу, – замість нього відповіла я, і принесла з передпокою дорожню сумку на коліщатках.

Марина Сергіївна дуже швидко зібрала речі сина, та викликала таксі. Однак Пилип не особливо хотів їхати з квартири, де добре влаштувався на моїй шиї.

– От і втратила ти через свою недолугість чоловіка, – уїдливо промовила свекруха.

Проте, за два тижні вона раптом зателефонувала мені, й зажадала, щоб я забрала Пилипа назад.

– Я його сама гнатиму на роботу, тільки забери! Зла немає на нього дивитись! Ти вже звикла, а мене він до інфаркту з незвички доведе, – поскаржилася Марина Сергіївна.

На її подив, я відмовилася брати його назад. Я вирішила, що два тижні настільки добре жила без нього, що не хочу нічого міняти.

Тепер нехай мама ним опікується, і підносить все на блюдечку з блакитною облямівкою! А з мене досить! Мені є ким опікуватись! Я й так довго мала надію на його сумління, але марно. Я слушно вчинила?