– Не хочете платити, тоді збирайте свої речі, й на вихід! – Я краще здавати її буду! – сухо промовила свекруха –

– Ти все робиш не так! – грізно промовила Світлана Пилипівна й узялася в боки. – І як тільки мій син міг одружитися з такою, як ти?! Я ж змалку показувала йому гарний приклад…

Я чистила картоплю і продовжила це робити, намагаючись не слухати обурення свекрухи.

– Ну, хто так чистить? – Світлана Пилипівна вирвала з моїх рук овочечистку. – Ножем треба чистити, а не цією нісенітницею!

Я підвела на жінку здивований погляд. Цього разу свекруха перегинала палицю. Світлана Пилипівна вирішила причепитися до того, як я чищу картоплю, та чим.

– Яка різниця? Головне, щоб вона була почищена, – заперечила я.

– Велика! Скажи, ти спеціально так робиш, чи реально нічого не вмієш? – суворо поцікавилася свекруха.

– Я вмію, але по-своєму. Можливо самі почистите? – Запитала я, залишившись без знаряддя.

Світлана Пилипівна закотила очі, та голосно пирхнула. Взявши з шухляди столу ніж, вона простягла його мені.

– Не хочу я ножем! – роздратовано обурилася я. – Я всі овочі чищу овочечисткою!

– Віднині будеш ножем! – Скомандувала вона.

– Ні! – Я відсунула коробку з картоплею, і вирушила до раковини мити руки.

Свекруха провела мене здивованим поглядом, і жбурнула ніж на підлогу. Я від несподіванки, аж здригнулася, і повернулася у бік Світлани Пилипівни.

– Що ви робите? – збентежено запитала я.

– Ще я перед тобою не звітувала! – гаркнула мені у відповідь свекруха і зневажливо закотила очі.

Слово за слово, і між нами почала назрівати сварка. Мій терпець зовсім урвався.

Півтора року я була одружена з Владом, і весь цей час свекруха мучила мене причіпками й знущаннями, попри те, що я намагалася якнайменше з нею контактувати.

– Командувати ви будете вдома! – випалила я.

– Ха-ха-ха, – єхидно посміхнулася Світлана Пилипівна. – Сподіваюся, ти пожартувала, чи просто маєш проблеми з пам’яттю?

Я насупилась і запитливо глянула на свекруху, не розуміючи, про що вона каже.

– Я у своїй квартирі й командую, люба! – гордо вимовила вона, і поставила руки в боки. – Тільки не кажи, що ти не знала про це!

– Поясніть, – сухо попросила я, бо була впевнена, що квартира, в якій ми мешкаємо, належить чоловікові.

Я знала про те, що щомісяця Влад переказував банку іпотечний платіж у розмірі дванадцяти тисяч гривень.

– Я власниця цієї квартири, а значить, вона моя, – розвела руками Світлана Пилипівна, і гидко посміхнулася.

– Зачекайте! Кому тоді Влад переказує гроші? Вам? – похмуро запитала я.

– Мені. Кому ще? Іпотека оформлена на моє ім’я, – свекруха діловито поправила волосся.

Було видно, що вона була горда собою і тим, що змогла вибити мене з колії. До цього дня Світлана Пилипівна не знала, що мені не було відомо про те, кому належить квартира.

– Ось як? Коли вона закриється? – поцікавилася я у свекрухи.

– Ти чого цим взагалі цікавишся? – Світлана Пилипівна запитливо подивилася на мене.

– Запитую, бо хотіла дізнатися, коли Влад зможе переписати її на себе, – байдуже відповіла я.

Замість відповіді, обличчя свекрухи мимоволі витяглося. Вона була не готова до такого питання.

– Навіть не сподівайся! – рикнула Світлана Пилипівна і кинула в мене картоплину.

Якби не моя блискавична реакція, овоч точно б потрапив мені прямо в лоба. Знести подібне я не могла. Я схопила нечищений буряк і шпурнула у свекруху.

Жінка вивернулася і несамовито заверещала. На голосний вереск зі спальні прибіг Влад.

– Що сталося? – дивлячись на овочі, що валялися на підлозі, розгублено запитав чоловік.

– Твоя дружина кинула в мене буряком! – гнівно промовила Світлана Пилипівна.

– А ви в мене картоплиною! Причому, самі й почали все! – важко дихаючи, відповіла я.

– Я перебуваю у своїй квартирі. Що хочу, те роблю! – Огризнулася у відповідь жінка. – Коли подруги спитають, що в мене за невістка, то я з гордістю відповім їм, що вона хабалка, та хамка!

– Ви перша почали! – випалила я, і стиснула зуби. – До речі, Владе, ти нічого не хочеш мені сказати з приводу іпотеки?

Чоловік здивовано глянув на мене. Йому не зовсім було зрозуміле моє питання.

– Що не так? Я виплачую іпотеку…

– Яка оформлена на твою маму! – Я вирішила закінчити за нього.

– Що в цьому такого? – Влад здивовано знизав плечима.

Він сам не бачив нічого поганого в тому, що Світлана Пилипівна є власницею квартири.

– Напевно, в тому, що ти виплачуєш іпотеку, а квартира належить іншій людині, – докірливо відповіла я.

– Я його мама, якщо ти раптом про це забула, – вклинившись у розмову, в’їдливо промовила Світлана Пилипівна. – Навіть не розраховуй на те, що тобі дістанеться частка в ній! З цієї причини я не переписуватиму на Влада квартиру!

Я розвела руками, й запитливо глянула на чоловіка, який, здавалося, і сам був не готовий до того, що сказала мати.

– Як це не будеш? За що я тоді плачу тобі щомісяця? – здивувався він.

– Вважай, що це орендна плата за квартиру, – посміхнулася Світлана Пилипівна.

– Не дорого? – Схрестив руки на грудях Влад. – Мамо, скажи, що ти пожартувала?

– Ні. Скажи краще дякую за те, що я рятую тебе від меркантильної дружини, – пишаючись собою, сказала жінка.

– Поки не перепишеш, я не платитиму! – обурено заявив чоловік.

– Не плати, банк її просто відбере, і все, – знизала плечима Світлана Пилипівна. – Залишишся на вулиці через свою впертість і меркантильну дружину.

– Слів просто немає! – Влад голосно поплескав у долоні. – Ти не маєш жодного права так робити!

– Маю, – байдуже відповіла мати, – так само як і приходити сюди будь-якої миті

Влад зрозумів, що мати стоятиме на своєму до останнього, щоб тримати нас під контролем. Як тільки мати пішла, ми обговорили ситуацію, і вирішили перестати платити іпотеку.

Через два місяці прострочення платежів Світлана Пилипівна почала вимагати від сина оплачувати іпотеку.

– Ні, не буду, – впевнено промовив він.

– Не хочете платити, тоді збирайте свої речі, й на вихід! – отримавши відмову, жінка вказала парочці на двері. – Я краще здавати її буду!

Ми швидко звільнили квартиру, оскільки Світлана Пилипівна стала загрожувати нам поліцією.

Нам довелося знову брати іпотеку, та починати все з нуля. Однак, після цього син настільки розлютився на матір, що вирішив перестати спілкуватися з нею.

Не розумію таких “мам”, які, замість допомоги дітям, намагаються урвати ласий шматочок собі, коханій! Та й чоловіка засуджую, що так вчинив!

Коли я вийшла за нього заміж, він вже сплачував іпотеку. Я і гадки не мала, що квартира оформлена на свекруху. Ну що вже говорити, сталося, те, що сталося! А ви що скажете про вчинок свекрухи?