– Я тут подумала, що ти мусиш мені заплатити за допомогу! Я витратила цілий день на твою кухню, – зажадала сестра

Валентина Анатоліївна мала дві доньки, в яких вона душі не чула. Жінки зі своїми сім’ями проживали неподалік матері, чому та була дуже рада.

Ганна була старша за Марину на п’ять років, і відрізнялася своєю добротою і чуйністю. Вона працювала вчителем молодших класів, та любила свою роботу.

Марина, навпаки, завжди була більш різкою та прямолінійною. Вона кілька років тому закінчила кулінарне училище, та працювала кухарем у місцевій їдальні при заводі.

– Доню, ти будеш своє тридцятиріччя святкувати? – Запитала у доньки Валентина Анатоліївна.

Ганна задумалася, бо й не помітила, як швидко пролетів рік, і в неї знову настав день народження.

– Мабуть, таки доведеться, – стурбовано відповіла жінка. – Тільки не знаю, як з готуванням вчинити. Ресторан та кафе – дуже дорого, а одна я не впораюся.

Валентина Анатоліївна радісно сплеснула руками, показуючи дочці, що знайшла вихід із ситуації.

– Марину попроси! Недарма вона у нас кухар у їдальні, – діловито промовила жінка.

Ганна розмірковувала над словами матері, бо звертатися до сестри їй було не зручно. Не можна було сказати, що сестри не ладнали між собою, але й дружбою їхні стосунки також не можна було назвати.

Зваживши всі “за” і “проти” і зрозумівши, що самій їй не вдасться впоратися, Ганна вирішила таки подзвонити сестрі.

– Марино, привіт. Знаєш, я тут подумала … У мене скоро ювілей, і я хочу зробити все ідеально. Допоможеш мені з приготуванням? Ти ж майстер у цій справі! – Затараторила вона.

Марину пропозиція сестри застала зненацька. Вона трохи зволікала, а потім відповіла:

– Ну гаразд, допоможу. Тільки врахуй, якщо я допомагатиму тобі готувати, то подарунок на твій ювілей купувати не буду. Так що вибирай – або я допомагаю, або дарую тобі щось приємне.

Ганна, яка не очікувала, що сестра запропонує їй вибір, на мить замислилася.

– Добре, домовились! Головне, щоб свято вдалось, – погодилася з умовами Марини сестра.

– Я надішлю тобі список продуктів, – пообіцяла вона Ганні, проте ні цього дня, ні на інший, сестра нічого не надіслала.

Іменинниці довелося самій знову дзвонити їй і нагадувати про дану обіцянку, бо тягнути було нікуди – за три дні планувалося святкування урочистостей.

Лише з п’ятого нагадування Марина нарешті надіслала сестрі список продуктів. Того ж вечора Ганна з чоловіком поїхали в магазин і купили все, що було потрібно для святкового столу.

За добу до ювілею іменинниця нагадала Марині про те, що чекає на її допомогу на кухні. Сестра приїхала до призначеного часу, і взяла на себе керівництво процесом готування.

Однак, усе це вона робила із явним невдоволенням. Марина постійно бурчала, критикувала Ганну за кожен неправильно зроблений рух, і навіть кілька разів сердито жбурляла ножі на стіл, коли щось йшло не за планом.

– Ну, скільки можна?! Ти взагалі нічого не вмієш! – злилася на сестру Марина. – Краще сама зроблю, ніж тебе просити…

Ганна терпляче мовчала, намагаючись не зважати на її випади. Жінці хотілося, щоб все пройшло ідеально, тому вона продовжувала дотримуватися вказівок сестри, хоч і почувалася ніяково.

Сестри готувалися до п’ятої години вечора, а потім незадоволена Марина поїхала додому, щоб переодягнутися.

Ближче до восьмої години почали збиратися гості, і атмосфера у квартирі поступово ставала святковою.

Марина прийшла пізніше за всіх з тим же незадоволеним обличчям, з яким йшла додому.

Майже з порога вона почала хизуватися перед гостями, що все на столі буде приготоване особисто нею, і що Ганна весь цей час сиділа, склавши ручки.

Іменинниця чула наклепи Марини, але вирішила не зважати на її слова.

– Запрошую всіх гостей за стіл! – промовила Ганна, коли зрозуміла, що все готове.

Запрошені друзі та близькі стали по черзі вітати іменинницю. Коли черга дійшла до Марини, вона сухо відмахнулася і пробурчала, що вже зробила подарунок для Ганни.

Частину вечора сестра трималася осторонь ювілярки, чого та, звичайно, не могла не помітити. Однак, після кількох келихів Марина підійшла до Ганни, й рішуче сказала:

– Я хочу поговорити з тобою.

Ганна, зайнята розмовами з однією з родичок, зі здивованим обличчям обернулася до сестри:

– Звісно, ​​що трапилося?

Марина насилу утримувала роздратування, але її голос звучав, на диво, дуже твердо:

– Я тут подумала, що ти мусиш мені заплатити за допомогу! Я витратила цілий день на твою кухню. Коли я готую у їдальні на весілля чи інші заходи, мені за це платять!

– Але ми ж домовлялися, що ти не даруватимеш мені подарунок, якщо допоможеш із готуванням!

Ганна розгубилася від слів сестри, яка раптом вирішила порушити всі домовленості.

– Так, але я не думала, що це буде так важко! Я заслуговую на компенсацію! До того ж я тут прикинула, надто дорогий подарунок подарувала тобі.

– Мені ось чотири тисячі востаннє заплатили за приготування, але я не збиралася дарувати тобі таку велику суму. Поверни мені дві тисячі! – все дужче розпалюючись, випалила Марина.

Зрозумівши, що сестра не жартує, а їхню розмову чують сторонні люди, Ганна спробувала викрутитися із ситуації:

– Поговорімо про це завтра, коли ти відпочинеш. Зараз не найкращий час…

– Ні, ми поговоримо зараз! Або платиш, або я йду, і нехай тобі стане соромно за те, що ти обдурила мене! – войовничо промовила Марина, давши зрозуміти, що не збирається відступати.

Гостей привернула голосна розмова Марини, і вони спрямували свої погляди на двох сестер.

Атмосфера свята швидко зіпсувалась. Ганна намагалася знайти компроміс, але Марина була непохитна.

– Вибач, але я не можу заплатити тобі за допомогу. Ми домовилися про інше і я вважаю, що це чесно. Якщо ти хочеш піти, будь ласка, тримати тебе ніхто не стане, – стримано відповіла жінка.

Марина зневажливо зиркнула на сестру і, різко розвернувшись, вийшла з кімнати.

Через кілька хвилин грюкнули вхідні двері. Валентина Анатоліївна, яка не зрозуміла, що сталося, підійшла до дочки.

– Аня, що таке? Чому Марина пішла? – стривожено спитала вона.

Іменинниця, нічого не приховуючи, розповіла матері про те, що спричинило конфлікт.

– Краще б було чужу людину покликати готувати, і їй оплатити!

– Прямо з язика зірвала, – погодилася з нею Валентина Анатоліївна. – Я ще й порадила тобі її…

– Ти тут ні до чого, – зітхнула Ганна. – З ріднею точно не можна мати жодних справ.

Після ювілею стосунки сестер остаточно зіпсувалися, і з того часу вони більше не спілкувалися. Та і як можна спілкуватися з такою недолугою сестрою?

Хіба вона не розуміє, що в родині такі споживчі стосунки не допустимі? Закон бумеранга ще ніхто не скасовував! І не потрібно тоді стенати – за що ж мені все це?