– Я у будь-якому разі твій син, ти не маєш права так зі мною чинити! – біситься син, а я його знати не хочу

Я втратила сина, хоч він живий і здоровий. Просто я не можу більше з ним спілкуватися, не можу йому пробачити ту зраду, хай вона і була спрямована не на мене.

Я сама пройшла через подібне, знаю, що це таке, коли тобі зраджують, коли тебе зраджують. Мій колишній чоловік саме так і вчинив, залишивши мене одну виховувати сина.

А тепер те саме зробив син, залишивши свою дружину і пішовши до молодшої, яка ще не знає, що таке побут, довга гормональна терапія та пологи.

Я вирощувала сина одна, його батько пішов, коли синові було пів року. Мені було сказано, що я після пологів подурнішала, запустила себе і вже не схожа на ту жінку, на якій він одружився.

Інша річ його коханка. Вона знаходить на нього час, має гарний вигляд і господиня хоч куди. Тому мені було запропоновано спокійно розійтися, що я й зробила.

Жодних спроб зберігати сім’ю я не робила, не хотіла жити зі зрадником, який спав з якоюсь дівчиною, поки я лежала на збереженні та вісімнадцять годин мучилася під час пологів.

Мені здавалося, що я зуміла правильно виховати сина, що він не спроможний на зраду, але я помилилася. І тепер я повністю розбита.

Син одружився з Анею, бо кохав її, я бачила це. Та й Аня теж його кохала і кохає досі, хоча зараз син цього й не вартий.

Жили вони добре, якби не проблема із дітьми. В них ніяк не виходило, Аня побігла до лікарів, здавала аналізи, змінила кілька клінік, але з’ясувала, що з нею не так.

І тривали довгі місяці лікування. Понад рік вона займалася своїм здоров’ям, дотримуючись усіх рекомендацій медиків. Була і гормональна терапія, яка дала збільшення ваги, хоча Аня і боролася з зайвими кілограмами.

Вже тоді я помітила, що син якось усунувся від проблеми. Збиралася вже з ним поговорити з цього приводу, але тут все збила радісна новина – Аня таки чекала дитину.

Мені тоді здавалося, що тепер у них із сином все буде добре, і спочатку так і було, але потім я помітила, що він знову почав відсторонюватися.

Запитувала, що в них відбувається, але син відмахувався, що втомився, бо й на роботі багато справ, ще й в Ані виношування проходить важко.

Це так, вона дуже часто лежала на збереженні, я до неї приїжджала, щоб підтримати, привезти щось смачненьке, у невістки батьки живуть в іншому місті, тож розраховувати вона могла тільки на мене та свого чоловіка.

Нарешті дитина з’явилася, малюк здоровенький, а ось Ані довелося близько місяця провести у лікарні, пологи далися дуже нелегко і там випливли ще якісь проблеми.

Коли їх виписали, я взяла відпустку і майже щодня приїжджала, бо невістці було важко все робити одній, чоловік на роботі цілими днями.

Я чекала, коли син повернеться з роботи, а потім їхала до себе. Мені було помітно, що син якийсь відсторонений, роздратований і взагалі на взводі. Але вирішила не лізти вкотре до нього, не провокувати на емоції.

Аня сама нічого мені не розповідала до останнього моменту. Тобто, доки син не прийшов до неї та не сказав, що йде жити до іншої жінки, тому що почуття до Ані в нього вже минули та так більше продовжуватися не може.

Син “шляхетно” дозволив їй продовжувати жити у квартирі якийсь час, обіцяв платити аліменти. Дозволив він дружині там жити, але забув, що юридично квартира належить мені.

Я заспокоювала невістку, як могла, сказала, що нічого страшного не відбувається. Вона може й надалі жити у цій квартирі, замки ми поміняємо.

Нехай спокійно відсиджує декрет та не переживає. Їй її батьки допоможуть, я допоможу, онук нічого не потребуватиме. Якось вже піднімемо, навіть якщо син аліменти й не платитиме.

Я особисто викликала майстрів та поміняла замки у квартирі, де живе Аня з дитиною. Сказала їй, що якщо син прийде права качати, то нехай його до мене відсилає, я розберусь.

Сам він мені ні про розлучення, ні про своє нове кохання всього життя не розповідав. І я теж не стала йому дзвонити та казати, що я все знаю.

З’явився він до мене, коли не зміг потрапити до квартири, а Аня послала його до мене. Син був обурений, що я так розпоряджаюсь його квартирою, довелося нагадувати, що за документами квартира ще моя.

Синові я в обличчя висловила все, що думала про його вчинок, як низько і підло він повівся, та ще й момент підібрав такий, коли Ані найбільше потрібна підтримка.

– Я не кохаю її, мене все в ній дратує. Навіщо я буду мучитися? – не розумів моїх претензій син. – Розлучились і розлучилися, на дитину аліменти я платити згоден, у квартирі нехай поки що живе, все нормально.

– Про квартиру можеш забути, ти до неї тепер не маєш жодного відношення, і не тобі вирішувати, хто і скільки там буде жити.

– Я в будь-якому випадку твій син, ти не маєш права так зі мною чинити!

А мені соромно, що я маю такого сина. Не хочу ні бачити його, ні чути. Нехай тепер живе зі своєю новою дівчиною, тільки ні квартири, ні допомоги він не побачить. Мені здавалося, що вся справа у вихованні, і я правильно виховала сина. А виявилось, що кров не водиця, зіграла свою роль.