– Я все продала, щоб тебе вилікувати, а ти здорова? – Вражено запитала Ніна сестру

– Я все продала, щоб тебе вилікувати, а ти здорова? – Вражено запитала Ніна сестру.

– Інакше б ти не дала мені грошей! А мені так хотілося відпочити на морі.

***
Коли Ніна прийшла додому, її молодша сестра вже сиділа на кухні та доїдала останню котлету, порожній контейнер із-під гречки стояв поряд. Ніна тільки зітхнула, вона дуже зголодніла на роботі та розраховувала на цю вечерю.

– Нарешті, сестричко, я зачекалася, – пробурчала Лідія. – Мені терміново потрібно п’ять тисяч на ліки, але поки тебе дочекаєшся, можна і на той світ відправитись.

На думку Ніни Сергіївни, сестра зовсім не виглядала кволою, навпаки, була квітучою та здоровою, і це підтверджував навіть її апетит. Залишалося цьому порадіти, бо…

– Грошей я не маю і більше не буде, – оголосила Ніна. – Мене сьогодні звільнили, офіційно – за запізнення, фактично – щоби звільнити місце для директорської доньки.

Лідія перестала жувати та обурено витріщилася на сестру:

– Нінка, ти нормальна, га?! Як це звільнили, треба було виборювати своє місце! Ти ж знаєш, у мене мізерна зарплата, ти мусиш мене утримувати. Що я тепер робитиму?

– А що буде зі мною, тебе не хвилює? – Розсердилася Ніна. – Мені ще сина-студента утримувати, в іншому місті йому жити непросто!

– Андрюха вже дорослий, нехай працювати йде і сам себе утримує, – відповіла Ніна.

– А може, ти підеш на нормальну роботу? Скільки можна за касою у кіоску киснути? Тобі вже тридцять, настав час відповідати за себе.

Ніна ніколи не розмовляла так із сестрою, вона звикла, що Лідія – її довічний хрест. Просто сьогодні вона вимоталася, засмутилася через звільнення, тому жорстокі слова сильно її образили.

– Ну, звісно, ​​тільки про себе думаєш, – процідила Лідія. – Якби мама з татом були живі, вони б тобі висловили!

Вона встала і вийшла з ображеним виглядом, навіть не попрощавшись. Ніна навіть була рада цьому, їй хотілося відпочити та повечеряти.

Проте виявилося, що сестра не лише з’їла її вечерю, а й прихопила з холодильника почату ковбасу, сир, яйця, не погребувала навіть четвертинкою буханця.

“Лідка у своєму репертуарі, – подумки зітхнула Ніна. – Мабуть, мама з татом припустилися у її вихованні величезної помилки”.

Лідія була на десять років молодшою ​​за сестру, тому, коли вона з’явилася, на Ніну поклали обов’язки з її виховання. Вона міняла підгузки, годувала сестру, розважала, водила до садка, а потім до школи. Батьки постійно казали:

– Ти старша і зобов’язана піклуватися, Лідочка все одно, що твоя перша дитина.

Ось сестри й виросли такими, Лідія вважала, що старша зобов’язана їй служити, а Ніна звикла допомагати молодшій у всьому. Перерва у цій допомозі була лише одного разу, коли батьки видали Лідію за заможного чоловіка, але шлюб не тривав довго.

Після розлучення сестра залишилася біля розбитого корита і вже кілька років не могла знайти ні другу половинку, ні нормальну роботу.

“Без моєї допомоги сестрі доведеться важко, – подумала Ніна. – Правда, і мені теж”.

Вона взялася за пошуки роботи наступного дня, але фортуна відвернулася від неї, резюме ігнорували, відмовляли відразу або після співбесіди.

Щоб протриматися у цей непростий час, Ніна увійшла до жорсткого режиму економії, почала харчуватися найпростішими стравами та ходити пішки, якщо це було можливо.

Сестра не давала про себе знати, це Ніну навіть тішило, адже зараз вона нічим не могла допомогти Лідії. Тим більше наближався день народження сина, і мати хотіла подарувати йому ноутбук для навчання, а до нього додати домашній торт.

Але коли вона повернулася з чергової співбесіди, на кухні сиділа Лідія і жувала найапетитніший шматок торта.

– Що ти наробила, то торт для сина! – ахнула Ніна.

– Яка ти жадібна, – образилася Лідія. – Навіть не привіталася, хоча ми давно не бачилися, торта шкода. А це ж я повинна обурюватися, ти мене обдурила! Кажеш, грошей немає, а сама ноутбук купила.

– Ти ще й у кімнаті нишпорила!

– Просто оглядалася, я тут не чужа. Коротше, дай у борг п’ятдесят тисяч, дуже треба.

Ніна не збиралася нічого давати, але мимоволі запитала:

– Куди тобі стільки?

– Хочу курси сплатити та стати психологом. Ти ж сама казала, що мені потрібна професія, от і спонсоруй, якщо це твоя ідея.

– Це без мене, – відрізала Ніна. – Я попереджала, що у мене фінанси обмежені.

– Бачу я, ага! Ну гаразд, скнара, сиди на своїх мільйонах.

Ніна спочатку зраділа, що сестра так легко відступила, але, коли Лідія пішла, насторожилася:

“Вона завжди випрошує до останнього, а тут просто пішла? Щось тут нечисто”.

Простий пошук показав, що сестра приклалася не лише до торта, а й до прикрас Ніни, зникли кілька каблучок та сережки, які покійний чоловік подарував на десятилітню річницю весілля.

Ніна відразу зателефонувала сестрі та зажадала:

– Поверни, що ти взяла!

– Я нічого не брала, ти сама загубила…

– Поверни, чи я піду в поліцію, не пожалію рідну сестру. Ти ж мене не жалієш.

Лідія помовчала і відповіла:

– Зараз приїду.

Примчала вона швидко. Ніна відкрила рота, збираючись накричати на сестрицю, але та несподівано обняла її й розплакалася:

– Вибач мені я не хотіла красти, але виходу не було. У мене з серцем погано, лікар сказав, потрібна операція і в платній клініці зробити це буде швидше. Я ж знаю, що в тебе зараз немає грошей, от і взяла прикраси від розпачу. На, забирай.

– Чому ти мені нічого не сказала? – ахнула Ніна.

– Не хотіла засмучувати, адже я люблю тебе й оберігаю. Ти не бійся, я викрутюся якось. Кредит мені не дали, але я квартиру продам чи на другу зміну піду. Для серця шкідливо, щоправда, переробляти…

– Дурниці, на такі витрати я гроші точно знайду, – рішуче відповіла Ніна. – Тільки тобі вистачить на операцію п’ятдесят тисяч?

– Лікар сказав, треба сто, я просто побоялася одразу попросити, – зізналася Лідія.

Ніна подивилася на ноутбук, який купила синові, на свої прикраси.

“Не вчасно це все, але виходу немає. Син зрозуміє”, – подумала вона.

***
Андрій і справді зрозумів, навіть сам запропонував:

– Піду на роботу, тож не хвилюйся про мене, підтримай тітку Ліду. Здоров’я важливіше.

Ноутбук довелося повернути, прикраси та дещо з техніки закласти. Але грошей все одно не вистачало, тому Ніна тимчасово розпрощалася з пошуками роботи за спеціальністю і схопилася за першу-ліпшу роботу.

Відправляти Лідію працювати вона побоялася, судячи з аналізів та результатів обстеження, перенапружуватися сестрі було заборонено.

Так Ніна стала офіціанткою у кейтеринговому агентстві. Робота була напівофіційна, бігати з тацею доводилося багато, надвечір ноги й поперек просто відвалювалися. Зате вона могла нашвидкуруч перехопити їжі на роботі та економила на харчуванні, щоб якнайшвидше зібрати сто тисяч.

Її прагнення не залишилося поза увагою, незабаром Ніну перевели на найвідповідальніші заходи на кшталт дня народження мера міста.

“Є і плюси в цій роботі, коли б я ще побувала в особняку такої людини”, – з похмурим гумором думала Ніна, коли одягалася.

На її погляд, цей прийом нічим не відрізнявся від інших, хіба що вбрання на дамах були багатшими та золота більше. Ніна навіть занудьгувала, як раптом її увагу привернула жінка на іншому кінці кімнати.

У цій елегантній дамі, що блищала прикрасами, здалося щось знайоме, але Ніні знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити: “Це ж Лідія!”

Сестра приходила до неї у простих джинсах та кофтинках, без макіяжу та манікюру. Зараз на ній красувалася вечірня сукня з дивовижним вирізом на спині, на обличчі була тонна косметики, на пальцях довгі нігті.

Сестра розмовляла з такою ж розкішною дамою. Намагаючись залишатися непомітною, під прикриттям натовпу та ваз із квітами Ніна підібралася ближче і почула їхню розмову.

– Збираюся на море відпочити, – сказала Лідія. – Ледве все не зірвалося в останній момент, але вдалося дістати грошей.

– Дивуюся тобі, не працюєш, а гроші на розваги завжди знайдеш, – засміялася її співрозмовниця.

Лідія лукаво посміхнулася:

– Дві квартири від колишнього чоловіка здаю, рятують. До того ж у красивої жінки спонсори завжди знайдуться.

Руки Ніни затремтіли так, що келихи на таці тоненько задзвеніли. Вона поспішила відвернутися, боячись привернути увагу сестри, а найбільше – показати ті сльози, що виступили на очах.

“Це ж я твій спонсор, – люто подумала вона. – А точніше, ошукана ідіотка! Ти ж казала, чоловік залишив тебе ні з чим, мою їжу крала, а сама…”

Потік думок, лайок перервав організатор:

– Дорогенька, ти працювати прийшла чи стояти як стовп?

Ніну зачепила його фамільярність особливо тому, що організатор був вдвічі молодший. Зараз різниця у віці видалася їй глузуванням.

“Я двадцять років невтомно працюю, а який сенс? Якийсь хлопчисько вже вибився в начальники, а сестра дармоїдка живе краще за мене. Де ж справедливість? – думала вона, подаючи напої та машинально посміхаючись”.

З кожною секундою в душі зростала лють, яка вимагала виходу. Тридцять років Ніна була на побігеньках у Лідії, але зараз хотіла вийти з цього рабства.

Вона побачила, як Лідія підійшла до імпозантного чоловіка, у якого пузо та годинник на руці були однаково товстими та солідними. Обличчя здалося невиразно знайомим, і Ніна згадала, що це власник заводу, який нещодавно відкрився.

“Сподіваюся, він годуватиме сестричку ікрою, і про мою гречку вона забуде, – гірко подумала Ніна. – А я, що ж, так і залишуся харчуватися водою та хлібом, поки Лідка буде боки відлежувати на морі зі своїм мужиком? Ну, вже ні”.

Лідія здригнулася і навіть тихо скрикнула, коли перед нею постала сестра в наряді офіціантки. Ніна мало не засміялася, бачачи, як смішно відвисла щелепа сестри та витріщились очі.

– Лідочка, а я не знала, що ти теж тут! Яка сукня, боже мій! – Заохала Ніна і міцно обійняла сестру.

– Ти її знаєш? – невдоволено спитав пузатий пан у Лідії.

Ніна відповіла замість неї:

– Це ж моя сестра! А ти хто? Чоловік її? Фу, Лідочко, якого страшного знайшла, кидай його. Ми тобі краще знайдемо, аніж пузана такого.

Ніна говорила голосно, і люди вже зібралися навколо, залучені “ароматом” скандалу, тож її слова про пузана почули всі. У натовпі почулися смішки.

– Замовкни негайно – прошипіла Лідія.

– Ти як зі мною розмовляєш? – обурилася Ніна. – Невдячна, я тебе ростила, шмарклі тобі підтирала, пелюшки міняла, бо ти до семи років на матрац дзюрила, а ти кричиш!

Тепер сміялися з Лідії. Її подружка, з якою вона нещодавно розмовляла, здивовано запитала:

– Твоя сестра офіціантка? Ти ж казала, що твої батьки працювали у фінансовій сфері.

І знову відповіла Ніна:

– Все вірно, мама була касиркою у банку, а тато там же охоронцем.

Такої ганьби Лідія не змогла витримати, вона практично заверещала:

– Вона бреше, я взагалі не знаю цю божевільну!

– Можу довести, що ні. У тебе над коліном ось такий шрам від укусу, тебе дворовий собака вкусив, бо ти його палицею била.

Слідом Ніна зробила те, чого ніколи б собі не дозволила, прилюдно підняла поділ сукні Лідії, продемонструвавши всім шрам.

– Бачиш, ось він! Тридцять років, а брешеш як дитина! – Пожурила вона молодшу сестру.

– Тобі тридцять? А казала, двадцять три, – невдоволено промовив власник заводу.

– А вам яка різниця? – миттю відреагувала Ніна. – Моя сестричка все одно вам у дочки годиться.

Власник заводу почервонів і гаркнув:

– Виведіть обох – влаштували тут цирк!

Організатор схопив Ніну за руку і потяг до дверей.

– Ні копійки не заплачу, – пригрозив він.

– І не треба, я своє отримала, – відповіла Ніна, дивлячись, як плаче сестра та поспішає на вихід.

***
Перехожі з подивом оглядалися на двох жінок, які йшли до зупинки. Одна з них була одягнена у чорно-білу форму, друга – у вечірню сукню з декольте. Разом вони виглядали дивно, до того ж друга плакала в голос і розмазувала косметику.

– Не плач, візьми хустку, – не витримала нарешті Ніна.

– Ти все зіпсувала! – Закричала Лідія. – Знаєш, як важко було потрапити туди, прикинутися “своєю”? Мене більше не пустять, де я знайду багатого чоловіка, на що житиму?

– Може, здаватимеш отримані від колишнього квартири? Він правда тобі їх лишив?

– Не твоя справа, це мої квартири та мій дохід! – визвірилася Лідія.

– Зате у мої гроші ти охоче запускала руки! Я думала, ти в небезпеці, всі очі виплакала, готова була на хлібі з водою сидіти, аби сестра одужала. А ти використала мене як кормову базу! Ти отримала, що заслуговуєш, а я більше не хочу тебе бачити.

Ніна попрямувала вперед, твердо маючи намір піти й більше не бачити сестру, але її зупинив голос Лідії:

– Стій!

Ніна повернулася, очікуючи почути вибачення.

– Дай грошей на автобус, я ж через тебе опинилася в такій ситуації, – зажадала Лідія.

Але цього разу Ніна розвернулася й пішла із чистою совістю.

***
Наступного ранку Ніна змінила замки та, як показав час, правильно зробила. Повернувшись одного разу з роботи (ніби в нагороду доля послала їй гарне місце), вона виявила біля дверей злу сестру.

– Де ти ходиш? Я чекаю на тебе пів години, їсти хочу! – Накинулася на неї Лідія.

– Хочеш їсти – йди поїж, – сказала Ніна. – Але не тут.

Після цього Ніна зачинила перед носом сестри двері, щоб більше ніколи не відчиняти її перед цією жінкою.

Ставте вподобайки та пишіть, що думаєте з цього приводу?