Я вийшла заміж у сімнадцять років, з дозволу міської адміністрації. Не зважаючи на протести батьків, з’їхала на окрему квартиру з дорослим кавалером. Але моє щастя тривало недовго

Я вийшла заміж у сімнадцять років, з дозволу міської адміністрації. Не зважаючи на протести батьків, з’їхала на окрему квартиру з дорослим кавалером, прижила дитину, та стала «щасливою дружиною та матусею». Але моє щастя тривало недовго!

Безсонні ночі, пелюшки, коліки, памперси, плач – все це дуже скоро набридло палкому Ромео. Одна річ – безперешкодно користувати дурну малолітку, а зовсім інша – дбати про сім’ю, в якій є немовля. Чоловік почав пити, часто пропадати з дому.

Грошей у сім’ї ставало дедалі менше, дедалі більше коштів йшло на напої. Коли дитині виповнилося шість місяців, коханий звалив від мене в захід сонця.

Він прихопив з собою всю наявну готівку, більш менш цінні речі й золоті годинник – єдину мою коштовність, що дісталася від бабусі.

Інша дівчина в такій ситуації зламалася б, але не я! Тимчасово повернувшись до батьків, я примудрилася позичати грошей, та закупитись жіночими речами на гурті.

Смак у мене завжди був добрий, моду я відчувала. Шмотки продала швидко, та з наваром. Поступово почала знімати площу під магазин, торгівля пішла жваво.

Із зароблених грошей викроїла собі на інститут, а потім і на підвищення кваліфікації. Маму влаштувала до себе в магазин, дитину підняла до більш-менш самостійного віку, і у свої двадцять чотири задумалася про те, щоб створити знову сім’ю.

У цей момент я записалася на один із модних тренінгів особистісного зростання. Дізнавшись, що я у розлученні, ведуча вирішила докопатися до мене докладніше.

– У розвалі сім’ї завжди винні обидва! – сказала вона з важливим виглядом. — Ви обидва, мабуть, робили якісь невірні кроки. Згадайте їх!

Важливою є ваша готовність визнати свої помилки. Чому ви не змогли поговорити з чоловіком, налагодити контакт

Чоловік теж робив якісь кроки. Пив. Кинув власну дитину. Вкрав годинник. Досі я не знаю нічого про нього, і не можу з ним поговорити, бо жодного разу його не бачила.

Його друзі говорили, що не знають його місцеперебування. До мене доходили чутки, що він поїхав до іншого міста.Присутні зніяковіло замовкли.

До чого я згадала цю історію? А ось до чого.
– Вісімдесят відсотків розлучень ініційовано жінками! – кричать чоловіки, які не бажають укладати шлюбний союз. Жінки розвалюють сім’ї!

Так от, судячи з цієї логіки «розведенка з причепом» я, наприклад, мерзенна, непридатна для створення сім’ї жінка. Я розвалила родину.

Подала на розлучення. А чоловік, навпаки, чистий, як немовля. Він не зробив нічого поганого. Не він же подав на розлучення. Він, може, навіть і не знає, що розлучений, бідний.

Звідки йому знати, якщо він взагалі в іншій області. Чому в нас традиційно заведено перекладати відповідальність за сім’ю на жінку? Не знаходите це ствердження безглуздим?