– Я вимагаю, щоб ви повернули всі гроші, які взяли у моєї мами! Свої речі також можете забрати! – Звернулася до свекрухи невістка

Наталі Андріївні було п’ятдесят сім років. Багато років вона одна виховувала сина Івана, який нещодавно досяг повноліття, і почав замислюватися про створення сім’ї.

Жінка мріяла про той день, коли син знайде свою другу половинку, на чому вона й наполягала.

Мати вважала, що Іван не повинен довго ходити в парубках, бо, скуштувавши вільного життя, він може надалі розхотіти одружуватись.

А це рішення загрожує тим, що вона ніколи не побачить онуків. З цієї причини мати постійно цікавилася у сина його особистим життям.

– Ваню, у тебе дівчина є? – Запитала вона. – Чи одні комп’ютери на думці?

– Ну, звісно, є, – пробурчав хлопець, якому не дуже хотілося розмовляти на цю тему.

– Може, приведеш її до нас? Познайомимося, – давила на нього мати.

Спочатку хлопець відмовлявся від цієї пропозиції, але потім, під натиском матері, таки здався.

– Приведу Анжеліку цієї суботи, – повідомив Іван. – Вона не проти того, щоб познайомитись.

Анжеліка здалася Наталі Андріївні милою, скромною та працьовитою. Саме таку дружину вона й уявляла собі, як супутницю життя для сина.

Зрозумівши, що треба “кувати залізо, поки гаряче”, жінка почала наполягати на тому, щоб Іван з Анжелікою познайомили її з майбутньою свахою.

Через два тижні вона таки вмовила пару, і вони втрьох поїхали в село знайомитись з Оксаною Семенівною.

Побачивши потенційну родичку, Наталя Андріївна легкого розчарувалася. Оксана Семенівна виявилася простою сільською жінкою, не дуже освіченою, і навіть трохи наївною.

У голові Наталі Андріївни відразу промайнула думка про те, що: “Цю жінку можна легко обдурити”.
Для неї було дивно, що сваха ще й досі не потрапила в руки шахраїв.

Вона навіть поговорила на цю тему з нею, але та у відповідь лише засміялася:
– Вони до мене не додзвонюються, стільникового зв’язку в нашому селі практично немає!

– Тоді вам щастить, – відрізала у відповідь Наталя Андріївна.

Через пів року Іван і Анжеліка одружилися, і мати хлопця перестала нарешті переживати за те, що йому може дістатися погана дівчина.

До свахи Наталя ставилася з легкою зневагою, і все частіше ловила себе на думці, що її можна вигідно надути.

Вона розуміла, що Оксана Семенівна поважає та цінує її, як нову родичку, тому вирішила скористатися цією довірою.

Наталя Андріївна розбирала речі у старій шафі, і ті, які давно вийшли з моди або були зношені, привозила свасі, представляючи їх, як цінні подарунки.

При цьому вона ненав’язливо натякала, що за них потрібно заплатити невелику суму, мовляв, щоб компенсувати витрати на їхнє транспортування, та затрачений час.

Оксана Семенівна, бувши щирою та добросердною, не могла відмовити свасі. Їй здавалося, що таким чином вона висловлює подяку за увагу та турботу.

Поступово Наталя збільшувала суми, які брала за свої “подарунки”, і щоразу знаходила нові приводи, чому вони мають бути сплачені.

Жодного разу не отримавши відсіч, мати Івана ставала нахабнішою. Вона бачила, що її план працює ідеально, і насолоджувалась тим, як легко вдається обманювати нову родичку.

Гроші, отримані від свахи, вона відкладала в таємне місце, думаючи, що незабаром назбирає достатньо, щоб дозволити собі поїхати на відпочинок.

І все б нічого, якби Анжеліка, приїжджаючи до матері, не звернула увагу на те, що вона почала все частіше скаржитися на брак коштів.

Спочатку дівчина не надала цьому значення, але потім випадково почувши розмову матері з сусідками, дізналася правду.

Оксана Семенівна розповідала їм, що останнім часом їй живеться тяжко через те, що доводиться частину пенсії віддавати свасі.

Анжеліка точно не зрозуміла, що трапилося, але зробила висновки, що мати щомісяця відвалює свекрусі непогану суму.

Щойно сусідки розійшлися, дочка зажадала від матері зізнання, чому та віддає гроші свекрусі.

– Доню, – сказала мати, – Наталка знову привезла мені чудову шаль. Така красива, як нова! Правда, довелося трохи доплатити, але воно того варте…

– Навіщо ще одна шаль? Хіба тобі нема в чому ходити? Я так зрозуміла, що ти щомісяця у неї щось купуєш? – сердито насупилась Анжеліка.

– Ну як виходить, – ухильно відповіла на її запитання мати.

Увечері, того ж дня, дівчина вирішила обговорити цю тему із чоловіком.

– Іване, – почала говорити Анжеліка, – мені здається, твоя мама обдирає мою, як липку, користуючись тим, що вона сільська.

– Наталя Андріївна на постійній основі привозить мамі різні речі, та бере за них гроші. Мені здається, це не правильно!

Іван миттю знітився. Йому було неприємно чути такі слова про свою матір.

– Може, мама просто хоче потоваришувати з твоєю матір’ю, – невпевнено відповів він. – Вона завжди любила дарувати подарунки.

– Але навіщо брати за них гроші? – Заперечила Анжеліка. – Якщо це подарунок, то він має бути безплатним!

Іван розумів, що дружина має рацію, але не хотів вірити в те, що мати вирішила нажитися на довірливій тещі.

– Подивімося, як буде далі, – запропонував чоловік, якому нічого не хотілося робити.

Тим часом Анжеліка вирішила взяти справу у свої руки. Наступного ранку вона вирушила до свекрухи, щоб прояснити ситуацію.

Коли дівчина увійшла в будинок свекрухи, Наталя Андріївна зустріла її посмішкою, але в очах її майнув тривожний вогник.

– Доброго ранку, – промовила Анжеліка, намагаючись зберігати спокій. – Я прийшла поговорити з вами.

– Звісно, ​​люба, – відповіла вона, намагаючись приховати своє хвилювання. – Про що ти хотіла поговорити?

Анжеліка присіла навпроти свекрухи й, важко зітхнувши, рішуче промовила:

– Наталю Андріївно, навіщо ви привозите моїй мамі старі речі, та берете за них гроші? Хіба вона просить вас про це?

– Замість того, щоб їх перепродати, або відвезти в секонд-хенд, ви везете їх моїй мамі, а та суне вам гроші. Вона не така багата, щоб оплачувати непотрібні речі.

Наталя Андріївна відчула, як кров прилила до обличчя. Вона знала, що її обман розкритий, але спробувала захиститися.

– Анжело, ти не розумієш. Ці речі – справжні скарби. Вони коштують набагато дорожче, ніж я беру за них. Я просто допомагаю твоїй матері оновити гардероб.

– Наталю Андріївно, годі брехати, – твердо сказала дівчина. – Ви добре знаєте, що ці речі нічого не варті. Я вимагаю, щоб ви повернули усі гроші, які взяли у моєї мами. Свої речі також можете забрати!

Наталя Андріївна усвідомила, що подальший опір марний. Вона опустила очі й тихо промовила:

– Гаразд, я поверну гроші.

Наступного дня сваха вирушила до Оксани Семенівни. Увійшовши в будинок, вона відразу вибачилася, і зізналася у всьому.

Сваха, хоч і була розчарована в ній, все ж таки прийняла щирі вибачення. Наталія Андріївна повернула гроші за речі, й присягалася більше ніколи не чинити так.

– Речі залиш собі. Мені все одно вони вже не потрібні, – знизала плечима жінка.

Цей випадок став для обох добрим уроком. Наталя Андріївна зрозуміла, що чесність і повага важливіша, за будь-які матеріальні вигоди.

А Оксана Семенівна задумалася над тим, що треба бути обачливішою і не довіряти всім поспіль. Конфлікт був вичерпаний, але неприємне відчуття залишилося! Як можна бути такою недолугою, та безсоромною?