– Я вирішила з цього дня тобі допомагати, бо подивися, як ти себе запустила, – засудила свекруха

Ми з Сергієм жили у своєму будинку, який дістався мені у спадок від батьків. Ми були щасливі разом уже понад два роки, і наші стосунки здавалися міцними та гармонійними.

Я працювала бухгалтером у невеликій компанії, а Сергій був програмістом-фрілансером, і часто працював із дому.

Наше життя текло спокійно, поки одного разу в наше розмірене існування не втрутилася свекруха – Олена Петрівна.

Олена Петрівна завжди була активною жінкою із твердим характером. У перші роки шлюбу вона намагалася триматися якомога далі від нас, розуміючи, що нам потрібен час для адаптації один до одного.

Але в міру того, як її син ставав більш успішним, а я все менш доглянутою (принаймні, так здавалося Олені Петрівні), вона почала відчувати занепокоєння.

Я, зайнята роботою та справами по дому, справді, стала менше часу приділяти своїй зовнішності. Я перестала регулярно ходити в салон краси, рідше фарбувалася й одягала перше, що траплялося під руку, і що не треба було прасувати.

Зовні погіршення були помітні, особливо, якщо порівнювати з тим, як я виглядала до одруження.

Одного вечора, коли Сергій працював над черговим проєктом, а я готувала вечерю, пролунав дзвінок у двері.

На порозі стояла Олена Петрівна із солодкою усмішкою, та пакетом продуктів у руках.

– Добрий вечір, дорогі! – Сказала вона, зайшовши до хати. – Вирішила вам трохи допомогти. Дорогою купила дещо смачненьке. Може, приготуємо щось разом?

Слова свекрухи трохи напружили мене, але я спокійним голосом чемно відповіла:

– Дякую, Олено Петрівно. Дуже мило з вашого боку. Але я майже закінчила готувати, так що можете просто сісти та відпочити.

Проте свекруха не збиралася сидіти склавши руки. Вона відразу ж попрямувала на кухню, і почала мити посуд, який я ще не встигла прибрати після приготування.

– Ой, ну що ж тут такого? – Зауважила вона, помітивши моє здивування. – Я ж твоя друга мама тепер, тому мушу допомагати!

З цього дня розпочалася низка візитів Олени Петрівни, які ставали дедалі частіші. Спочатку вона приходила раз на тиждень, потім два рази, а незабаром почала щодня з’являтися в нашому будинку.

Кожен її візит супроводжувався якоюсь справою: то вона мила підлогу, то прала білизну, то готувала їжу. Я намагалася пояснити своїй свекрусі, що ми справляємося самі, але та лише відмахувалася:

– Ну що ти, люба, мені ж зовсім не важко! А тобі у вільний час краще зайнятися собою, щоб мій Сергійко бачив тебе такою ж красивою, як раніше.

Спершу я не звертала уваги на її слова, але потім зрозуміла, що Олена Петрівна не просто так їх каже.

Одного недільного ранку, я прокинулася і пішла у ванну. Там я побачила Олену Петрівну, яка старанно мила унітаз. Я здивувалася і спробувала збагнути, яким чином вона потрапила до нас у будинок.

– Як ви тут опинилися зранку? – суворо запитала я.

– Ключ взяла вчора у вас. На полиці побачила запасний, і взяла, – відповіла свекруха, ніби не бачила в цьому нічого поганого.

Це стало останньою краплею для мене. Я не змогла стриматися, і різко промовила:

– Перестаньте, будь ласка! Ми можемо впоратися самі. Це наша хата, і ми хочемо робити все своїми руками. Навіщо ви постійно лізете туди, куди вас не просять?

Олена Петрівна обернулася, здивована тим, яким тоном я до неї звернулася.

– Що трапилося, Катюша? Чому ти така дратівлива? Хіба я роблю щось погане?

Я зітхнула і спробувала заспокоїтись, розуміючи, що на тлі емоцій можу перегнути палицю.

– Ні, звичайно, ви все робите правильно. Просто… мені здається, що ви надто часто у нас буваєте. Нам хочеться трохи особистого простору. Розумієте?

– Особистого простору? Ти хочеш сказати, що я вам заважаю? Але чому тоді ти стала мати такий поганий вигляд? У мене таке враження, що ти забуваєш про себе через домашні справи.

– Я вирішила допомогти тобі тільки тому, що ти не доглянута, – видала Олена Петрівна. – Можливо, мій син уже знайшов когось іншого. Ти не думала про це?

Її слова пролунали, як грім серед ясного неба. Я відчула, як у мене у середині закипає гнів.

– Як ви могли взагалі таке подумати? – Вигукнула я. – Сергій кохає мене, і я кохаю його! Ми щасливі разом, незважаючи ні на що.

– І якщо вже на те пішло, то він теж став менше піклуватися про себе, тому що працює цілодобово, безперервно. Тож ваші підозри абсолютно безпідставні!

Олена Петрівна винувато опустила в підлогу очі, усвідомивши, що сильно перегнула палицю.

– Вибач, Катерино, – тихо промовила вона. – Напевно, я, справді, надто захопилася. Просто я без жодних задніх думок хочу, щоб у вас із Сергієм все було добре. Але, мабуть, треба дати можливість вам самим розв’язувати свої проблеми.

Зрозумівши, що Олена Петрівна засмутилася, я трохи пом’якшала, бо побачила щирі каяття свекрухи.

– Все буде гаразд, Олено Петрівно. Просто домовмось: ви приходитимете лише на запрошення, і ми обговорюватимемо всі питання заздалегідь. Добре?

– Так, звичайно. Вибачте мені за нав’язливість. Сподіваюся, ми зможемо порозумітися, – кивнула у відповідь свекруха.

Я теж усміхнулася, проте слова Олени Петрівни, щодо зовнішності, не давали мені спокою.

– Олено Петрівно, а що не так зі мною? Ви просто сказали, що я стала не такою, якою була раніше, — наважилася спитати я.

Обличчя свекрухи миттєво просвітліло. На ньому з’явився легкий рум’янець, і Олена Петрівна стала захлинаючись говорити:

– Тобі треба звернути увагу на своє обличчя та зачіску. Ти стала не доглянута, люба! До того ж ти перестала носити сукні, а бігаєш у джинсах та кросівках. Де твоя жіночність?

Я сором’язливо опустила очі, та з гіркотою розуміла, що в чомусь Олена Петрівна мала рацію. Я вирішила прислухатися до свекрухи, й наступного ж дня побігла в салон краси.

До того ж я почала змушувати себе ввечері підбирати вбрання на наступну добу. За два тижні я знову покращала. Коли Олена Петрівна побачила мене, вона не змогла стриматись, і заверещала від радощів.

Вона щиро побоювалася того, що Сергій може знайти собі іншу, та кинути мене. А ми ж, одна до одної, вже так прикипіла.

Хоч мене і дратували деякі вчинки свекрухи, які іноді були, навіть, образливі, я була їй вдячна – бо зрозуміла, що я їй не байдужа!

Я прийшла до висновку, що не завжди зауваження свекрухи негативні, і до них треба прислухатися! Я слушно міркую?