Я їй кажу: “Ой, бабуся, ти мене налякала!”. А вона мовчить і головою киває. Я їй: “Бабуся?”. А вона стоїть і продовжує кивати. Зрозуміла, що щось тут не так, тому що бабуся відразу б почала щось ласкаве казати

У мене був такий дивний випадок. Я була в селі у бабусі. Всі вже лягли спати. Двері були прочинені, і в мою кімнату м’яко вливалося тьмяне світло з кухні.

Прокинулася я від якогось гуркоту, сіла на ліжко, ковдру скинула. Дивлюся, в дверях бабуся стоїть. Я їй кажу: “Ой, бабуся, ти мене налякала!”. А вона мовчить і головою киває.

Я їй: “Бабуся?”. А вона стоїть і продовжує кивати. Зрозуміла, що щось тут не так, тому що бабуся відразу б почала щось ласкаве лепетати, заспокоїла б мене, та й обличчя толком проти світла не було видно.

По моїй спині пробіг холодок, і я пошкодувала, що скинула ковдру, адже саме вона рятує від нічних кошмарів. Пригнічуючи страх, повільно вляглася назад і по шию закуталася в ковдру.

Продовжую на нього дивитися, а він все також хитає головою і почав робитися прозорим. Повільно через хвилину зник в повітрі.

Страх вже вщух, в голові крутяться думки: “Заспокойся, це всього лише домовик.” І я заснула.

А на наступний день всім про це розповіла, і хоча мені було чотирнадцять років, з мене ніхто не сміявся, навпаки, бабуся почала розповідати про витівки домовика.

Однієї ночі тарілками, так кружками дзвенить, то поварешка впаде, а зайдеш на кухню – всі на місці. А буває прокинешся серед ночі від того, що світло в кімнаті включили.

Сама стала помічати. Ляжуть всі спати. Тиша в будинку устаканиться. Лежиш і слухаєш, як він по всьому будинку носиться. “Топ-топ-топ-топ” через весь будинок до мого ліжка.

А я відвернутися до стіни лежу, кажу вголос: “Ну-ка йди! Не заважай спати! “. І ось “топ-топ-топ” у зворотний бік. Адже і не страшно ж чомусь!