– Я ж старша, мені видніше, – говорила свекруха, коли Ганна намагалася заперечити

Ганна завжди вважала себе дипломатом у сімейних питаннях. Коли свекруха Галина втратила чоловіка у шістдесят років, невістка щиро співчувала. Але коли жінка почала натякати на переїзд до молодої родини, Ганна делікатно відмовила.

– Галино, ви ще молода, знайдете собі заняття, подруг, – м’яко казала вона.

– Аню, мені так самотньо, – схлипувала свекруха, – Максим же мій єдиний син.

Максим у ці моменти вивчав стелю або раптово згадував термінові справи. Чоловіки вміють розчинятися в повітрі, коли йдеться про сімейні розбирання.

За місяць Галина з’явилася з новою пропозицією. Вона сіла за кухонний стіл, розклала якісь папери та урочисто оголосила:

– У мене є гарна ідея! Здамо мою квартиру, а на ці гроші сплачуватимемо вашу іпотеку.

Ганна насторожилася. У голосі свекрухи лунали знайомі нотки хитрощів.

– А де ви будете жити? – обережно спитала вона.

– Ну, тимчасово у вас. Поки іпотеку не закриємо. Вигідно буде всім!

Максим підійняв голову від телефону. Цифри його зацікавили більше, ніж материнські сльози.

– Мамо, а скільки можна за квартиру отримати?

– Двадцять тисяч на місяць. А ваш платіж який?

– Вісімнадцять.

Галина посміхнулася переможно. Математика була на її боці.

Ганна розуміла, що потрапила в пастку. Відмовитися від такої пропозиції було безглуздо з фінансового погляду. Але приймати свекруху на постійне місце проживання, здавалося ще дурнішим.

За тиждень Галина в’їхала до них із двома валізами. Вона відразу зайняла половину вітальні та оголосила, що спатиме на дивані.

– Це тимчасово, – повторювала вона, розставляючи по кімнаті рамки з фотографіями покійного чоловіка. – Поки не розберемося з фінансами.

Анна дивилася, як її вітальня перетворюється на музей сімейної історії, і відчувала, що це все нічим добрим не закінчиться.

Перший місяць пройшов у режимі притирання. Галина намагалася не заважати, та її уявлення про ненав’язливість кардинально відрізнялися від загальноприйнятих. Жінка вважала за свій обов’язок брати участь у всіх домашніх процесах.

– Аню, а чому ти м’ясо в мікрохвильовій печі розморожуєш? Краще наперед діставати, – радила вона.

– Аню, а пральну машину краще на ніч вмикати, електрика дешевша.

– Аню, а пилососити потрібно щодня, а не раз на тиждень.

У Ганни почалися мігрені. Вона працювала бухгалтером, приходила додому втомлена, а тут на неї чекала лекція про правильне господарювання.

Галина взяла на себе приготування. Вона варила супи у промислових масштабах, скуповувала овочі кілограмами й постійно щось смажила, парила та запікала. Холодильник був набитий повністю, а плита не остигала.

– Навіщо стільки їжі? – несміливо питала Ганна.

– Потрібно, щоб завжди був запас.

Максим після роботи їв зазвичай небагато, бо щільно обідав у їдальні, але Галина все одно готувала так, ніби годувала артіль будівельників.

Свекруха встановила свої порядки непомітно, але невідворотно. Вона вирішувала, коли мити посуд, коли провітрювати кімнати, та які передачі дивитись по телевізору.

– Я ж старша, мені видніше, – говорила вона, коли Ганна намагалася заперечити.

До кінця року Ганна зрозуміла, що більше не може. Галина перетворила їхню квартиру на свою територію. Вона переставляла меблі, купувала нові фіранки та критикувала кожне рішення невістки.

– Максиме, поговори з мамою, – просила Ганна чоловіка.

– Про що говорити? Вона ж допомагає нам з іпотекою.

– Але ж жити так неможливо! Вона контролює кожен мій крок!

Максим знизував плечима. Йому був зручним такий стан справ: мама готувала, прибирала, а іпотека танула швидше запланованого.

У квітні Ганна зібралася з духом і підійшла до свекрухи.

– Галина, може, час вам додому? Ми впораємося з іпотекою самі.

Галина здивовано підійняла брови.

– Додому? Але ж квартира здана до осені! А я на дачу якраз збираюся їхати. Там все літо проведу, повітрям подихаю, а іпотека ваша продовжить оплачуватись.

Ганна зраділа. Все це звучало, як манна небесна.

– Звісно! Відпочивайте на здоров’я.

У травні Галина справді поїхала на дачу з речами. Ганна зітхнула з полегшенням і почала повертати квартирі колишній вигляд.

А у вересні свекруха повернулася. Вона приїхала з тими самими валізами й тими самими портретами чоловіка.

– Аню, як я скучила! Дача – це добре, але рідний будинок кращий.

Ганна стояла у дверях і розуміла, що її обдурили. Галина ніколи не збиралася повертатися до своєї квартири. План із дачею був лише способом перечекати бунт невістки.

Жінка мовчки відступила убік, пропускаючи свекруху. Галина пройшла у вітальню і почала розставляти фотографії по звичних місцях, співаючи щось веселе.

Ганна дивилася, як свекруха знову розкладає речі на полицях, і відчувала, ніби всі зусилля цього літа стерлися за хвилину.

Вона майже повернула своє життя у звичне річище – готувала за настроєм, включала улюблені серіали, переставила диван на колишнє місце. А тепер все знову повернулося на круги свої.

– Галино, я думала, ви додому повернетеся після дачі, – тихо сказала Ганна.

– Додому? – щиро здивувалася свекруха. – А навіщо? Квартиранти у мене надійні, платять добре. Нехай ще поживуть. А я у вас, рідних. Хіба погано?

Максим радісно сказав:

– Мамо, звичайно, живи! Всім разом веселіше.

Ганна прикусила язик. Весело було всім, тільки не їй.

Наступного дня Галина розпочала нову кампанію з наведення порядку. Вона ввійшла на кухню і з докором подивилася на каструлю.

– Аню, суп вчорашній ще стоїть? Так не можна! Бактерії розмножуються. Потрібно все вилити.

Ганна ледве стрималася. Суп був її улюблений. Вона мовчки взяла каструлю і поставила її в холодильник.

– Та ти не ображайся, я ж із добрих спонукань, – з усмішкою сказала свекруха, помітивши невдоволення невістки.

Максим знову мовчав. Чоловік проводив вечори, уткнувшись у телевізор чи телефон, і, здавалося, зовсім не помічав того, що відбувається.

А Ганна розуміла, що її життя тепер розділилося на два етапи: до переїзду свекрухи, та після. Минуло лише кілька тижнів, а Галина знову перетворила їхню квартиру на своє царство.

Ганна вже не знала, куди подіти роздратування. Свекруха з показною турботою та рівним тоном керувала кожним рухом у будинку.

– Галина, може, вже настав час подумати про те, щоб жити окремо? – обережно запропонувала вона одного вечора.

Галина хмикнула і махнула рукою:

– Жити окремо? Ти хочеш залишити мене одну?

Ганна зрозуміла, що це вже не прохання та не натяк: це ультиматум.

Якось увечері вона застала свекруху за розмовою з Максимом. Вони обговорювали плани ремонту у квартирі після того, як буде погашена іпотека.

Ганна відчувала себе зайвою у цьому будинку.

Через пів року спільного життя вона таки набралася сміливості й сказала прямо:

– Галино, я хочу, щоб ви повернулися у свою квартиру. Ми самі впораємося зі своєю іпотекою.

Свекруха глянула на неї поблажливо і, здавалося, трохи посміхнулася.

– Ганнусю, а навіщо так поспішати, незабаром весна, і я поїду на дачу. Восени повернуся – і потім подивимося, вирішимо.

Але на той момент Ганна остаточно вирішила, що далі терпіти неможливо. У неї вже не залишалося ні сил, ні бажання чекати на осінь або слухати чергові обіцянки про «ще трохи».

– Ні, Галино, на дачу – це не варіант, – твердо відповіла невістка. – Ми вирішили, що нам треба бути сім’єю окремо. І ви, і ми – кожен у своєму будинку.

– Ну, а іпотека? Я ж квартиру здаю… Гроші на іпотеку йдуть, – не вгамовувалась жінка.

– Ми тепер самі платитимемо по кредиту, – спокійно сказала Ганна. – Так буде чесно та простіше для всіх.

– А раптом мені погано там стане… а я сама, – Галина спробувала вчепитися за нові аргументи.

– Якщо щось трапиться, ви завжди можете зателефонувати, ми поряд. Але жити разом більше не вийде, — твердо сказала Ганна.

– Ну ось… – зітхнула свекруха, зрозумівши, що хитрість не допомогла.

Після цієї розмови свекруха поїхала і більше не поверталася.

Максим, хоч і з деяким небажанням, підтримав дружину. Свекруха поїхала на свою дачу з важким серцем і, здається, вперше за довгий час зрозуміла, що обходитись без сім’ї доведеться.

Життя без постійного контролю, дрібних докорів і нескінченних правил, здавалося майже неможливою розкішшю.

Анна з чоловіком знову стали безтурботно проводити вечори, дивлячись улюблені серіали та обговорюючи плани на майбутнє. Будинок, нарешті, знову став будинком. То була перемога.

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.