– Я жила у батьків. – Навіщо? – Просто хотіла подивитися, чи впораєшся ти без мене. Ти впорався. Пельмені варити вмієш, а сорочки можна здавати в пральню. Тому я думаю, що нам треба розлучитися

Прийшовши вранці на роботу, Тамара одразу помітила, що у її молодшої колеги поганий настрій, і червоні очі.

– Люсю, в тебе все гаразд? Щось маєш не дуже добрий вигляд, – сказала Тамара.

– Та з Костею вчора посварилися. На рівному місці скандал улаштував.

– Що трапилося?

– Після вечері сіли дивитись фільм. А там за сюжетом дружина через кілька років після весілля дізнається, що чоловік був одружений до неї, й що у нього двоє дітей.

– Я сказала, що дружина правильно зробила, що висунула йому претензії, а Костя заявив, що кожна людина має право на свої таємниці та секрети.

– Я спитала, чи є в нього від мене секрети, а він сказав, що секрет тому і називається секретом, що про нього нікому не розповідають. Загалом, сперечалися до того, що він ліг спати у вітальні.

– А вранці? – Запитала Тамара.

– Вранці він намагався підлизуватись, але я мовчки пішла, навіть не стала пити каву, яку він зварив. А ви що думаєте, Тамара Михайлівно, я маю рацію?

– Я вам заздрю. Ви молоді, і у вас немає своїх серйозних проблем, тому ви сперечаєтеся про чужих. Раджу: помирись із чоловіком, і просто поговоріть. Ось побачиш, ви дійдете угоди.

У цей час Люсі надійшло повідомлення.

– Не ображайся. Усі мої секрети тобі відомі. Кохаю. Цілую, – прочитала вона.

– Ну, ось бачиш, – усміхнулася Тамара.

Люся теж усміхалася. Вона щойно відправила чоловікові смайлик – серце.

Тамара сіла за свій стіл, увімкнула комп’ютер та зайнялася роботою. Але її не лишала одна думка: вони з Марком уже давно не сварилися. Але зовсім не тому, що не мали розбіжностей.

Просто вони майже не розмовляють один з одним. А коли разом дивилися та обговорювали якийсь фільм, Тамара і згадати не могла.

А двадцять п’ять років у них все було, так само як у Люсі з чоловіком, з тією різницею, що вони дивилися фільми не вдома на дивані, а в кінотеатрі. «Навіть в театр на спектаклі ходили», – згадала Тамара.

Потім були кредити, іпотека, народження доньки – тоді доводилося багато питань вирішувати разом. Але останні років п’ять після того, як дочка поїхала вчитися, а потім вийшла заміж, їм начебто і нема про що говорити.

Не мовчать, звичайно, але це навряд чи можна назвати розмовами – так, окремі репліки:

– Я сьогодні трохи затримаюся.

– Добре.

– Катя дзвонила. Купили новий диван.

– Чудово.

– Зустрів Мишка Сергієнко, у них онук народився.

– Щасливі.

– Я завтра після роботи до мами заїду – вечеряй сам.

– Угу.

І все. Спочатку Тамара намагалася розповідати Марку про те, що трапилося за день, намагалася залучити його до обговорення планів на відпустку, але це закінчувалося нічим.

Зміна начальства в неї на роботі не викликала в чоловіка інтересу, а щодо відпустки він сказав:

– Томо, не вантаж мене. Давай сама – у тебе чудово виходить.

Тамара припинила його «вантажити», і їхнє спілкування звелося до мінімуму.

– Цікаво, – подумала вона, – а якщо я взагалі замовкну, Марк це помітить? І вирішила провести експеримент.

Протягом трьох днів Тамара розмовляла вдома лише двічі: уперше, коли зателефонувала дочка – Тамара в цей час була на кухні, а чоловік – у вітальні біля ноутбука.

І другий, коли до неї зайшла сусідка поскаржитися на те, що їй не дають спати мешканці, які винаймають квартиру над нею. Із сусідкою Тамара розмовляла у передпокої.

За перший день Марк промовив чотири репліки: “Ну, все, я побіг” – після сніданку. Увечері: “Я вдома”! Після вечері: «Дякую»!

При цьому під час вечері він гортав у телефоні стрічку новин, а, вийшовши з кухні, посуд залишив на столі. І остання: “Зроби, будь ласка, тихіше” – це про звук телевізора.

Другий та третій дні мало чим відрізнялися від першого.

На четвертий день Тамара, повернувшись із роботи, повідомила чоловіка, що вона їде у відрядження. Зібрала деякі речі й на три дні переїхала до батьків. Жодного відрядження у неї не було.

Просто їй було цікаво, чи помітить чоловік її відсутність, чи ні. Помітив. Подзвонив на другий день із запитанням, що йому їсти на вечерю.

– Дорогий, виходиш із дому, повертаєш ліворуч, через два будинки супермаркет – там є все. Вибирай, що душа забажає і на вечерю, і на сніданок.

Два дні, що залишилися до повернення дружини, у Марка було стандартне меню холостяка – на сніданок – бутерброди, на вечерю – пельмені.

Проблему з сорочками він теж вирішив – не став вмикати пральну машинку, а просто купив дві нові. На четвер та п’ятницю вистачить, а у суботу повернеться дружина.

Тамара повернулася у п’ятницю ввечері.

Марк, як завжди, сидів за ноутбуком. На кухні пахло пельменями, у раковині стояла каструля, в якій чоловік їх варив. Посудомийка була повна.

– Ти повернулася? А я на тебе тільки завтра чекав, – сказав чоловік.

– Марку, постав ноутбук на паузу. Нам треба поговорити, – сказала Тамара. – У мене не було жодного відрядження.

– А де ти була? – Здивувався він, повертаючись до неї на кріслі, що обертається.

– Я жила у батьків.

– Навіщо?

– Просто хотіла подивитися, чи впораєшся ти без мене. Ти впорався. Пельмені варити вмієш, а сорочки можна здавати в пральню. Тому я думаю, що нам треба розлучитися.

– Навіщо? Що це тобі спало на думку? Ми живемо у своїй квартирі, спимо в одному ліжку – у нас все гаразд!

– Щодо цього ти правильно сказав: у сенсі фізіології у нас все відмінно, я не сперечаюся. Проблема у іншому.

– У чому? Ми не лаємося, не скандалимо. Я навіть не пам’ятаю, коли ми востаннє сперечалися! – обурено сказав Марк.

– Так, ми не скандалимо. Але лише тому, що давно вже не спілкуємось. Подивися: я записала все, що ти сказав за три дні до мого від’їзду. Я тобі взагалі не відповідала. А ти навіть цього не помітив. То навіщо нам жити разом? – Запитала Тамара.

– Справді? – здивовано дивився на аркуш паперу Марк.

– Правда. Ми більше не цікаві один одному. Коли я запитала тебе, чим закінчилася суперечка про впровадження нових програм, ти, не зважаючи на мене, буркнув: «Нормально».

– А коли я сказала, що у нас збираються створити ще один відділ і мені запропонували очолити його, ти мені відповів: Угу.

– І що? Створили? – Запитав чоловік.

– Що створили? – не зрозуміла Тамара.

– Відділ, питаю, створили?

– Так. З понеділка я переходжу на нову посаду.

Марк якийсь час помовчав. Потім, дивлячись на неї, сказав:

– Томо, давай не будемо поспішати. Я не знав, що це для тебе так важливо. Чесно, я думав, що в нас усе гаразд. Я люблю тебе і не хочу розлучатися. Спробуймо ще раз.

– Усвідомлюю, що я останнім часом розслабився і надто багато звалив на тебе. Але я обіцяю, що тепер все буде по-іншому і що я навчуся вмикати пральну машинку.

Не сказати, що відразу після цієї розмови у їхньому житті все змінилося. Але наступні пів року були дуже цікаві: вони вчилися розмовляти один з одним, стали більше часу проводити разом – не просто в одній кімнаті, а займаючись однією справою.

Тепер Марк міг, прийшовши ввечері додому, принести дружині її улюблені тістечка, чи букет квітів. Не з якогось приводу – просто так.

А коли вона затримувалася на роботі, чоловік зустрічав її гарячою вечерею. Бувало, звісно, ​​щось підгоряло, але він намагався.

І вечора вони проводили разом. Причому не лише біля телевізора. У хорошу погоду часто ходили гуляти.

А навесні, вибираючи, куди вирушити у відпустку, навіть посперечалися. Дож, життя налагоджується! Добре, що чоловік все зрозумів, і захотів виправитися, а могло б бути й по іншому…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Можливо, хтось в цьому сюжети впізнав себе? Ставте вподобайки.