Я зібрала речі та подала на розлучення. Не витримала! Доньці тоді було вже 4 роки, вона все бачила та розуміла

Три роки тому я розлучилася з чоловіком, з людиною, яку любила найбільше. На початку стосунків у нас все було чудово. Купили квартиру, машину, народилася донька, зробили ремонт… Кожні вихідні виїжджали на природу, до друзів або просто проводили час удвох.

Здавалося два друга, два коханці, два подружжя. Заздрощів навколо більше, ніж треба! Після декретної відпустки я знайшла роботу. І все ніби нічого. АЛЕ! Раптом чоловіка переводять на нижчу посаду, змінюється зарплата, міняючи все. Як я його не підтримувала, що б не говорила – марно.

Спочатку став потихеньку випивати, потім порції збільшилися, перетворився з успішного чоловіка на пройдисвіта. Я могла б це пережити, якби він не влаштував скандал і не накричав на мене, а потім на дочку. Що це відчай, страх, неможливість контролювати ситуацію?

Я зібрала речі та подала на розлучення. Не витримала! Доньці тоді було вже 4 роки, вона все бачила та розуміла. Я сама росла у сім’ї, в якій батько постійно допікав матері, вона не бачила любові.

Тому й вирішила захистити свою малечу від такого ж жахіття. Не можу передати почуття пережиті під час судових засідань. Поділ майна був, тому що я сама не встигла, чоловік забрав всі наші речі.

Майже три роки жила з ненавистю до чоловічої статі. Розчарування та замкнутість були моїми найкращими подругами в цей час. Хоча чоловічою увагою не була обділена, навпаки липли як мухи на мед. І раптом зустрічаю ЙОГО!

Чи не повірите, закохалася як дівчинка. Все добре, подивилася, як до дитини буде ставитись – покохав, подарунками задарує. До мене добре ставитися, головне – поважає, не грубить, слова кривого не скаже, і взагалі ставиться якось дуже ніжно, ніби боїться втратити. У цій казці я прожила 4 місяці.

І раптом привіт, черговий облом! Одружений! Випадково дізналася. Одружений уже 11 років. Стабільна сім’я, дитина. Намагалася одразу порвати ці стосунки, не вийшло.

Аж надто я закохалася в цю казку. Та й він не йде. І розлучитись хоче, і зі мною залишитися. А чи не буду я погань, що веде чоловіка з сім’ї та батька від дитини (син 9 років)? Може, у кого були схожі ситуації, підкажіть що робити?