Я знайшла своє щастя, і не дозволю його нікому занапастити! Навіть, рідній сестрі

– Присягаюся, ми планували провести відпустку в готелі, але там зовсім нестерпно. Навколо будівництво, номери вбиті, справжній клоповник. А в тебе тут палац та рай на березі. – Віка від образи стискала кулаки.

– Вікусь, це не мій дім, це дім мого чоловіка. Його друзі і так мене дражнять розведенкою з причепом. Прилаштувалася з двома дітьми до молодого мільйонера. А тут ще ти зі своїм сімейством. – Я важко зітхнула.

– Оленко, але ж я твоя рідна сестра. Я завжди на твоєму боці. І в школі допомагала тобі відкараскуватись від старшокласниць, і в себе дала притулок, коли ти розлучалася. Ну, на добро ж треба відповідати добром. – Віка переступала біля воріт будинку і не збиралася відступати.

– Ну, сестро! Домовся із чоловіком. Нам однієї кімнати вистачить за очі. Ми навіть готові купити розкладачки.

“Господи, звалилася, як сніг на голову! Ось що тепер із нею робити? І пускати не хочеться, і відмовити незручно – я пильно дивилася на Віку, яка знайшла новий аргумент”.

– Ти ж знаєш, що наші діти чудово ладнають. Як же чудово, що вони будуть разом на морі. У нас до пляжу кілометр пішки брести, а у вас власний пляж. Прокинулися, й одразу до води… Краса ж! Ну поговори з чоловіком, Оленко, будь ласка.

– Ну гаразд, Віка, я, звичайно, поговорю. Але нічого обіцяти не можу. Ще раз говорю, я сама тут на пташиних правах – я обняла сестру і повернулася до будинку.

– Ігоре, тут така справа – я обережно розпочала розмову після вечері. – Можна, моя сестра в нас поживе тиждень?

– А що їй нема де зупинитися? – Ігор відволікся від телефону і пильно подивився на мене.
– Вона зупинилася в готелі, але там погані умови. Її обдурили з номером. Загалом, та ще історія…

– Гаразд, скажу Олесі, щоб підготувала кімнату. – Ігор відкинувся у кріслі, взяв телефон і почав шукати листування з хатньою робітницею.

– Лапуль, є ще один делікатний момент – я глибоко вдихнула для сміливості.

– Моя сестра буде з чоловіком та двома дітьми! Якщо що, вони готові купити розкладачки, та розміститися в одній кімнаті. – Випалила я на одному подиху.

– Ні, Оленко, так не піде. Ти знаєш мою позицію. – Ігор глянув у вікно на гарний морський захід сонця і похитав головою.

– Я не допомагаю бідним родичам. Це справа принципу. Я з нуля всього сам досяг, пройшов через мільйон труднощів. І не збираюся, щоб за мій рахунок ледарі отримували задоволення від життя. – Ігор пронизливо глянув на мене.

– Якщо в сім’ї є чоловік, вся відповідальність за гарне життя лежить на ньому. Нехай страждають, розлучаються, зазнають незручностей. Це їхня справа!

– Їхні думки, дії та вчинки привели їх туди, де вони зараз. Це не мої проблеми. – Ігор підійшов до дверей. – Я на пляж, ти зі мною?

– Так, коханий, звичайно, – я швидко пройшла за чоловіком.

– Ігоре, я хоч якось можу тебе вмовити? Що я маю зробити, щоб ти погодився? – я лагідно взяла чоловіка за руку.

– Оленка, без варіантів. Якби вона була одна, куди не йшло. Ти бачила, я погодився, хоча мені це неприємно. Але, все ж таки, вона твоя сестра. – Ігор підійшов до берега і підняв невеликий камінець.

– Але вона з мужиком! Я їх добре пам’ятаю. Такий товстун, один із тих, хто на нашому весіллі найбільше їв, та пив. Хай сам про неї дбає! – Ігор замахнувся і, кинув камінь у воду.

– Як ти можеш бути таким холодним? У тебе три вільні спальні! Коли мова про твоїх друзів, ти завжди радий виділити їм кімнату – я обхопила себе руками.

– Як ти сказав Костику… Весь будинок у твоєму розпорядженні.

– Олена, по-перше, це мої друзі та мій дім. По-друге, вони всі успішні люди. Мені вигідно запрошувати їх і для душі, і для бізнесу. Гроші до грошей ! – Ігор став навпроти мене.

– Ось у тебе все заради вигоди, – пирхнула я.

– Ні, не все! Тобі нагадати, що я підібрав тебе з дітьми та боргами колишнього чоловіка. Я сплатив борги, привіз тебе сюди, найняв дітям няню, щоб ти жила в задоволення. І що я отримую замість подяки? Докори, що я не хочу пускати в будинок твоїх бідних родичів?

– Ти маєш рацію, Ігоре. На сто відсотків маєш рацію. Вибач, що взагалі затіяла цю розмову. – Я підійшла до кордону, за яким починався конфлікт із чоловіком.

“Та пішла вона! Ігор – мій щасливий квиток. Далі за сестру я впрягатися не буду”.

– Як ти скажеш, так і буде. Я не збираюся сперечатися з коханим чоловіком. – Я повисла на шиї у Ігоря і міцно поцілувала його.

– Кохана, ось тобі головний урок фінансової грамотності. Щоб стати багатим… І щоб, будучи багатим, не стати бідним – ніколи не пускай у своє життя жебраків! Ніколи! – Ігор обійняв мене. – Ходімо в будинок, вже холодно.

– Віка, без образ, але мій чоловік сказав, що без варіантів. Я не змогла його переконати. – З жалем у голосі відповіла я, коли сестра о восьмій ранку подзвонила у двері.- І що, навіть чаєм не пригостиш? Я через все місто до тебе їхала! – сердито прошипіла сестра.

– Ігор спить, я не можу нікого запрошувати до будинку без його згоди. – Хочеш, ходімо в кафе, я тебе там пригощу кавою.

– До чого тут кафе? Ти що, не господиня в будинку? – Віка явно не була готова до такої кількості відмов.

– Ні, я не господиня. Я ж тобі говорю, мені в житті треба бути вдячною за те, що я маю – зніяковіло пробурмотіла я.

– Якщо ти зараз мене не пригостиш чаєм, на мене взагалі можеш більше не розраховувати. – Віка гнівно подивилася на мене.

– Ти готова через одну чашку чаю зрадити нашу багаторічну дружбу? – Віка поставила мені питання руба.

– Гаразд, проходь, тільки тихо – я відчинила двері і впустила сестру.
– Ну і палац – Віка здивовано водила головою в різні боки. – Я такі палаци лише в кіно бачила.

– Пощастило тобі, звичайно, з чоловіком. Мій Яшка за все життя навіть на нормальний джип не заробив, а тут он, як все по багатому. – Віка взяла з полиці фарфорову статуетку. – Мабуть, купу грошей коштує?

– Так, постав статуетку на місце. Нам на кухню. – Я провела сестру на простору кухню і ввімкнула чайник. – За пів години прийде хатня робітниця, до цього часу можеш посидіти. – Тобі чорний чи зелений?

– Зелений.

– Олено, а може, ти мені грошей підкинеш? – Запитала Віка. – Хоч би тисяч тридцять, чи сорок. Ми зняли б нормальний готель.

– Віка, ти мені спочатку поверни ті сорок, які я тобі надіслала пів року тому – невдоволено прошепотіла я. – Якщо Ігор дізнається, що я тобі допомагала його грошима…

– Ну, ось знову двадцять п’ять – Віка дзвінко поставила чашку на блюдце.
– Ігор дізнається! Ігор розлютиться! Ігор каже «ні». – Вікторія скривилася. – Тобі просто шкода!

– Поки ти мені не повернеш колишній борг, тема грошей не обговорюється! – Я кинула погляд на годинник. – Попила чайку, час і честь знати.

– Дякую, звичайно, за чай, сестричка, але чесно скажу, ти ганчірка! – Вийшовши за ворота, Віка похитала головою.

– Дуже шкода, що ти не знайшла підходу до свого мужика і просто стала додатком його гарного життя! – Віка вирішила закінчити зустріч не на доброзичливій ноті.

– У сенсі? – я обурено глянула на сестру.

– У прямому, Олено! У прямому. Треба було кістками лягти, в корж розбитись, але домогтися, щоб ми жили у вас! А ти? – Віка смачно плюнула на паркан. – Тьху на тебе! Слів немає.

– Віка, ти берега не плутай – мене пересмикнуло від образи. – Так, ти мені допомагала у житті. Але всі головні проблеми вирішив Ігор, а не ти. Це його будинок, та його правила.

– Та пішла ти разом із своїм багатим чоловіком! – Віка вилаялася собі під ніс і побрела доглянутою алеєю до виходу з елітного селища.

Ну допомогла вона мені, пожила я в неї після розлучення. Так, вибачте, незважаючи на мої борги, я їжу їм усім купувала, і будинок прибирала – я нервово витерла руки.

Я там не просто так на всьому готовому жила. Вона мене завантажувала домашніми справами дужче, ніж Віктор завантажує Олесю.

Я подивилася крізь стелю на ранкове небо, наче сподівалася отримати відповідь, за що мені було послано приїзд сестри… Але зверху ніхто не відповів.

Минув тиждень. Віка більше не з’являлася. Я майже забула про несподіваний візит сестри. У звичному ритмі я гуляла з чоловіком, ходила ресторанами, та грала на пляжі з дітьми. Здавалося, все було чудово. До певного моменту!

– Оленко, ти не бачила мого годинника? – У спальню увійшов спантеличений чоловік. Ніде не можу знайти золотий з діамантовими вставками. Дві пари моїх улюблених годинників на місці, а цей кудись подівся.

– Ні, коханий, я не брала. Може, Олеся їх кудись переклала – я відірвалася від телефону і спантеличено подивилася на чоловіка.

– Я питав у неї. Вона не брала. Я пам’ятаю, що поклав його у вітальні поряд зі статуеткою тиждень тому, коли ти мені ще про сестру розповідала. У мене вдень була важлива зустріч. Я точно пам’ятаю, що цього дня його одягав. – Ігор почухав бороду.

– Я збирався віднести його нагору, до інших годинників, але потім ми з тобою пішли гуляти, і я забув про нього. Хотів його надягти на завтрашню зустріч, відкрив сейф, а його там немає – схвильовано додав чоловік.

– Не хвилюйся, якщо він вдома, то знайдеться! – я спробувала заспокоїти чоловіка, хоч у душі відчула сильну тривогу.- Господи, тільки не кажи, що його поцупила моя сестра.

Адже більше нема кому. Мої діти точно б не взяли. У нас із чужими речами суворо. Олеся з нами вже п’ять років, вона б теж не взяла. – Я щосили намагалася приховати хвилювання.

Наступного дня я, насамперед, поїхала до готелю, де зупинилася сестра.

“Ну, не дай бог, ти поцупила годинник чоловіка! Я тобі в житті цього не пробачу! Сидячи в таксі, я нервово смикала ремінець від сумки”.

– Ви знаєте, вони з’їхали тиждень тому. – Привітно відповіла мені дівчина на ресепшені.

– Так, я їх пам’ятаю. Мені чоловік залишив на чай п’ятсот гривень. Таке тут рідкість. – Дівчина посміхнулася.

– Сказав, що я мила, але наш готель смітник і дірка. І що вони давно заслужили найрозкішніший відпочинок.

– Найрозкішніший відпочинок, кажете – я посміхнулася і вийшла з готелю. У місті було лише три п’ятизіркові готелі. У другому мені пощастило.

– Так, ваша сестра зупинилася у нас, вона зняла найдорожчий люкс, але я без запрошення не можу вас пропустити. Мені подзвонити їй? – спитав чоловік на ресепшені.

– Ні, дякую! Я тут зачекаю. – Я сіла на диван, та набрала сестрі.
– Чого тобі? – невдоволено буркнула Віка у слухавку.

– Треба поговорити, де ти? Я зараз була у готелі, мені сказали, що ти з’їхала. – Я ледве стримувала обурення.

– Ми повернулися до себе. Не дзвони мені, я зайнята. – Віка повісила слухавку.
“Вона біля басейну! – я почула у слухавці сплески води”.

– Я хотіла б купити разове відвідування басейну на пляжі. – Я вибагливо подивилася на адміністратора.

– Із вас дві тисячі. – Адміністратор посміхнувся.
Я розплатилася і рішучим кроком попрямувала до пляжу.

– Ти хоч розумієш, що ти наробила? – вигукнула я, коли наблизилася до сестри, що вальяжно розвалилася на шезлонгу.

– Скільки грошей ти вже витратила? – я вихопила коктейль із рук Вікі, та вилила його в пісок. – Досить пити, відповідай!

– Лєнка, та годі тобі, що тобі замовити? А як ти знайшла мене? – я зрозуміла, що то був не перший коктейль.

– О, Оленко, а ти тут як? У тебе ж є свій пляж, на який ти нас не пустила. – До шезлонгу підійшов чоловік Віки, Яша.

– Ти прийшла попросити пробачення? – Ну що ж, ми великодушно пробачаємо тебе. – Яків гикнув і гукнув офіціанта, що проходив повз нього. – Гей, можна ще три коктейлі.

– Які коктейлі, ви у своєму розумі? Вкрали годинник мого чоловіка і тепер шикуєте на виручені кошти? – я люто подивилася на сестру.

– Нічого ми не крали, я виграла гроші у лотерею. Гарно жити не заборониш!

– Ще й як украли! У будинку були камери. На записі все видно. Ви зараз звідси дружно поїдете за ґрати. – Камер у будинку не було, тільки на ділянці. Але Віка про це не знала. І я вирішила піти ва-банк.

– Як це ти вкрала годинник? – Ти ж сказала, що виграла гроші?
– Олено, всі питання до дружини, я не при ділах. – Яків глянув на мене, знову гикнув і пішов.

– Віка, це не жарти. Ти хоч розумієш, що ти наробила? За скільки ти продала годинник мого чоловіка і скільки грошей лишилося? – я сердито дивилася на сестру.

– Олено, я не спеціально. Я просто, коли ту статуетку брала, годинник за кофту якось сам зачепився. Я його тільки біля готелю виявила, що він на руці бовтається. Я навіть не зрозуміла, як так сталося. – Віка вирішила взяти участь у чемпіонаті світу з найдурніших відмазок!

– Присягаюся, я не знала, що він твого чоловіка. Думала, хтось із перехожих зачепився годинником. Ось він на руці і лишився. – Віка говорила так, наче сама вірила у свої слова.

– Ну я його віднесла до ломбарду, і мені за нього запропонували мільйон гривень. А я таких грошей зроду не бачила! А ще ти нас не пустила. Ось ми й вирішили на ці гроші шиканути – Віка облизала пересохлі губи. – Олено, замов мені ще коктейль!

– Коктейль? – Ти взагалі не в собі? Ти зараз за ґрати поїдеш! Який коктейль? Швидко кажи, скільки грошей лишилося?

– Не знаю, сестричко, може, тисяч триста. Я не рахувала. Ми днями їдемо, тож майже все витратили. – Віка хотіла встати, щоб теж попрямувати до бару, але я схопила її за плече і силоміць посадила на шезлонг.

– Слухай мене сюди! Я даю тобі тиждень, щоб повернути годинник. Шукай гроші де хочеш! Мені начхати.

– Не буде грошей, будеш спостерігати небо в клітиночку. Дітей ти довго не побачиш! І чоловіка також. Вирішувати тобі. – Я поплескала сестру по плечу, розвернулася і пішла.

Через тиждень Віка повернула годинника. Весь тиждень я наполегливо нагадувала їй про наслідки. Зрозумівши серйозність ситуації, Віка продала машину чоловіка, гараж та взяла кредит.

– Коханий, я знайшла твій годинник, він був у дивані. Мабуть, ти його залишив там, а потім він впав у щілину. Все гаразд. – Я ласкаво обійняла чоловіка і простягла годинник.

– Я знав, кохана, що все буде гаразд. – Ігор не подав вигляду, що з самого початку знав про крадіжку, бо по всьому будинку висіли приховані камери. Про які знав лише він.

Чоловікові було приємно, що Олена розібралася із сестрою. Для нього це було найважливіше! Знати, що його дружина завжди на його боці!

Поки Віка та Яша в електричці лаються через вічну нестачу грошей, яка посилилася кредитом і проданим автомобілем, ми чекаємо на поповнення.

Чоловік ніжно цілує мене у живіт, я посміхаюся яскравому морському сонцю. Сонцю, яке однаково світить, як усім бідним, так і всім багатим людям.

Можливо мене хтось засудить, але я знайшла своє щастя, і не дозволю його нікому занапастити! Навіть рідній сестрі!