Як би не намагався себе налаштувати, що мені все одно, що ненавидіти її не можна, що вона мати мого сина, але як же я її ненавиджу! І нічого з цим вдіяти не можу

Познайомився із дівчиною, коли мені було 19 років, а їй 17. Почали зустрічатися на третій день знайомства. Через півтора місяця стосунків я дізнався, що стану татом.

Я, звичайно, у шоці, у батьків паніка, у мене навчання в університеті, тільки вступив на бакалавра, але треба чітко вирішити, що робити. Я в повному ступорі. Від тебе вимагають твердої руки, рішення, а ти як маленька дитина, кинута в лісі.

Вирішив поговорити з батьком, запитати поради, він сказав ту фразу, від якої всі сумніви просто зникли: «син, зараз не ті часи, ніхто тебе насильно одружиться не змусить, а я прийму будь-який твій вибір, хоч би яким він був». Я вирішив, що хочу бути батьком та чоловіком.

Відбулося весілля, народження сина, перевівся на заочне, влаштувався на роботу, почав свою маленьку справу, купив машину, почав будувати будинок (працював, правда, 18-16 годин на добу, але в мене з’явився великий стимул це все робити, у мене ж родина).

Вдома майже не бував. Жити почали у тещі, тому що дружина не знала, що робити з маленькою дитиною (а хто краще підкаже, ніж мама?).

Згодом я дізнаюся про зраду дружини з моїм другом. Від дружини того самого друга. Я пішов на деякий час до батьків жити. Вона дзвонила, вибачалася, сином маніпулювала (це її фішка, вона знала, що без сина я не зможу, я в ньому душі не чаю). Пообіцяла, що все зробить, щоб я забув про це і не згадав ніколи, все зробить, щоб я не пожалкував про те, що повернувся у сім’ю.

Я з великими труднощами переборов себе і в принципі цю тему не порушував, але й не забував, цей черв’як почав їсти мене зсередини. Довіра впала на нуль, якщо до цього я її легко відпускав із подругами гуляти в клуб на дівич-вечори і куди завгодно, вірячи їй на 100%, то зараз все змінилося.

Згодом я змінив роботу, від тещі переїхали на орендовану квартиру, там жити я не міг. Я, як і раніше, багато працював, але вже без колишньої завзятості. Якщо це спочатку було в задоволення, то тепер тільки заради того, щоб не йти додому і, мабуть, уже через звичку. Почалися скандали, хоча я намагався перебороти себе і робити все, щоб вона не підозрювала, наскільки мене це душить.

Один раз після скандалу я пішов спати до синочка, а вночі почув звук повідомлення, я сплю дуже міцно, а тут якось сам собою прокинувся. У телефон я до дружини ніколи не лазив, вважав це особистим (а тут пішов і забрав телефон, хоч дружина і не віддавала). З горем навпіл я випитав пароль, з погрозами та ультиматумами. Зайшов і остовпів.

Вона говорила, що йде до подружки, а ходила до нього, смс писала: люблю, сумую. У результаті розлучення. Я теж почав гуляти, якісь безладні стосунки, так тривало цілий рік. Жінок я просто зненавидів, бо зрозумів, що таких, як моя дружина, котрі гуляли від чоловіків, була половина.

Я вліз у борги, втратив усе, чого досяг. Наразі віддаю борги, гуляти перестав, але й жінкам вірити перестав, здається, що взагалі немає порядних. З добрими пощастило тільки нашим батькам, а потім пішли вже браковані, з гарними обличчями, але порожніми всередині.

Як би не намагався себе налаштувати, що мені все одно, що ненавидіти її не можна, що вона мати мого сина, але як же я її ненавиджу! І нічого з цим вдіяти не можу.