– Як це нікуди йти? Ти ж зовсім ще маленька! У тебе що батьків нема?

– Чого ти сидиш на морозі? – запитала Галина Сергіївна, скривившись від холоду.

Дівчина підняла на неї очі та сумно подивилася. На вигляд жінці було років сорок п’ять, не більше. Вона виглядала такою красивою та доглянутою, але при цьому трохи сумною.

– Вибачте, я піду, якщо заважаю! – тільки й сказала вона.

– Я ж не жену тебе. Просто спитала, чого ти тут сидиш? Зима надворі! – вже м’якше запитала жінка.

Того дня було дуже холодно, та й вітер завивав. Не найкращий час в таку погоду сидіти на лавках просто так.

– Мені нема куди йти! – Сказала дівчина і розплакалася.

Її звали Каріною. І їй справді не було куди податися. Кілька днів тому її вигнав з дому рідний батько. Вона приїхала до цього міста, щоб пожити трохи у своєї тітки по маминій лінії.

Мати Карини пішла з життя три роки тому. Після того, як її не стало батько почав багато пити. З кожним днем ​​стосунки з ним ставали дедалі гіршими, а через три роки так взагалі стали нестерпними.

Олексій, так звали її батька, все частіше приводив до хати своїх дивних друзів. Іноді вони чіплялися до його дочки, вона скаржилася, але батько навіть не намагався їй допомогти.

Доводилося відбиватися самій. І ось після чергової сутички з його так званими друзями, батько просто вигнав її з дому.

– Йди геть! Ти тут нікому не потрібна! Толку від тебе ніякого! – Прокричав він.

Карина приїхала до тітки Маші, сподіваючись, що вона її дасть притулок, але в тієї у квартирі просто не було місця для ще одного квартиранта. Має своїх троє дітей.

До того ж зараз із ними жила свекруха та сестра чоловіка з донькою. Усі вони тулилися у трикімнатній квартирі.

Маші нічого не залишалося, як відправити племінницю назад до батька.

– Їдь назад, батько тебе прийме. Поплач, якщо буде потрібно. Вибачення попроси, якщо доведеться. Ти ж бачиш, у нас зовсім нема місця. Пробач, люба. Ти маєш повне право жити у батьківській квартирі. Йому доведеться це зрозуміти! – тільки й сказала тітонька, навіть чаєм не пригостила.

Карина пішла. Їй стало так прикро, але повертатись до батька не хотілося. Нічого хорошого її там не чекало.

Вона довго йшла засніженими вулицями міста, доки не втомилася. Вирішила трохи відпочити на лавці, коли до неї підійшла та незнайомка.

– Як це нікуди йти? Ти ж зовсім ще маленька! У тебе що батьків нема?

Карині вже виповнилося вісімнадцять. Вона навчалася у технікумі. Зараз саме канікули. Вона не встигла все гарно обміркувати, коли поспіхом йшла з дому. Тільки під час цієї довгої прогулянки змогла усвідомити, як тепер усе буде непросто.

– Більше немає, – лагідно сказала дівчина та уткнулася носом у коліна.

Вона сиділа на лавці, підібгавши ноги до грудей, щоб зігрітися. Руки вже посиніли від холоду. З носа текли соплі. На вії раз у раз налипали сніжинки.

Галині Сергіївні стало шкода дівчинку. У неї самої був син трохи старший. Не годиться кидати дітей у біді, хоч і чужих.

– Ходімо до мене. Хоч чаєм тебе напою, бо ти вже зовсім синя! – Запропонувала вона.

Карина погодилася. Вони разом піднялися на другий поверх, де мешкала Галина. Вона мала простору квартиру, але що важливіше, там було дуже тепло. Дівчина нарешті змогла зігрітися.

– Борщ будеш? – Запропонувала господиня будинку.

Карина лише вдячно кивнула. Востаннє вона їла вчора ввечері. Коли перед нею поставили тарілку гарячого борщу, дівчина накинулася на неї, ніби цілий рік не їла.

Після вечері вона розповіла своїй новій знайомій про те, що з нею сталося. Галина Сергіївна лише невдоволено похитала головою.

– Так, сумно це все. А знаєш, залишайся у мене. Місця нам усім вистачить. Мій син зараз служить. Але у нас цілих три кімнати. Залишайся, доки не придумаєш, що робити далі.

– А де ваш чоловік? – Поцікавилася гостя.

– Його не стало п’ять років тому. Досі за ним сумую. Самотньо мені буває самій, розумієш? Разом таки веселіше. Тож можеш пожити у нас. Я буду рада компанії. І Васько теж. Справді, Васько? – спитала жінка, звертаючись до рудого кота, який сидів біля столу та вмивався.

Карині стало трохи ніякого, точніше незручно, але вона погодилася. Їй все одно не було куди подітися. Нікому вона не була непотрібна. Так вони й стали жити вдвох.

Галині відразу сподобалася дівчинка. Ввічлива та вихована. Мабуть, материнське виховання не вивітрилося за три роки життя з аморальним батьком.

Карина була акуратною, не боялася домашньої роботи. Прибиралася дуже старанно, посуд мила, з радістю вчилася готувати.

Карині, щоправда, довелося покинути технікум, але вона вирішила наступного року спробувати вступити до іншого навчального закладу.

Галина Сергіївна допомогла їй знайти роботу на той час, доки вона не вчиться. У магазині біля будинку працювала її гарна знайома. Вона взяла до себе молоденьку дівчину без досвіду продавцем на свій страх та ризик, але потім навіть якось зустріла Галю на вулиці та подякувала.

– Гарну ти мені робітницю запропонувала! Працьовита, скромна, відповідальна.

Карина була дуже вдячна Галі за притулок. Неодноразово їй говорила про це. Намагалася допомагати всім, чим могла, щоб не почуватися марною приживалкою. Вони встигли потоваришувати.

Та й кіт Васька прив’язався до молоденької подружки господині. Любив спати з нею в одному ліжку. Усюди бігав за нею хвостом.

За два місяці повернувся зі служби син Галини. Коли він повернувся додому у формі та з букетом квітів для матері, Карина побачила його вперше.

Раніше лише на фото дивилася, які стояли на серванті. І то переважно, де він маленький. Хлопець був дуже гарний.

Наобіймавшись з матір’ю, Мишко нарешті помітив гостю.

– Привіт, а ти хто? – здивовано спитав він, дивлячись на худу блондинку в домашній сукні.

– Ой, синку, це наша гостя. Її звуть Каріна. Там довга історія. Поки що вона житиме з нами. Сподіваюся, що ви подружитеся! Дивись, ображати її не можна. Вона дуже гарна дівчинка!

– То я й не планував! Думав, ти мені вже сестричку приготувала, поки я служив! Якби знав, ще б букет квітів прихопив! – Сказав хлопець і посміхнувся їй. – Приємно познайомитись!

Карина навіть не змогла нічого відповісти. Вона просто стояла і дивилася на нього. Так він їй сподобався. Через кілька секунд вона змогла взяти себе в руки та нарешті відвела погляд.

Карина побачила в ньому свій ідеал.

Підлікувавшись, Михайло теж почав шукати роботу. Восени він планував вступати до університету, але до неї ще треба було дожити, а сидіти на шиї у матері не планував.

Так вони й мешкали всі разом. Зустрічалися переважно вранці та ввечері, а решту часу зникали на роботі.

Мишко і Карина швидко порозумілися. Все-таки майже одного віку. Багато спільних інтересів. Вечорами вони часто говорили ні про що або дивилися кіно. Вони й самі не помітили, як прив’язалися один до одного, але зовсім не як брат та сестра.

Карина не могла зробити перший крок, бо боялася образити Галину Сергіївну. Мишко теж не наважувався, адже не знав, що їхні почуття взаємні.

Тільки мама все помічала. Вона розуміла, що між ними росте щось більше, ніж дружба, але не втручалася.

Якось ввечері Галя сиділа і міркувала з цього приводу. Намагалася зрозуміти, чи сподобалася їй Карина як невістка? І так, у ній було багато якостей, які б їй хотілось бачити як майбутній свекрусі. Тоді Галина і вирішила трохи підштовхнути молодь один до одного.

Коли настало літо, вона купила дві путівки на море. Хотіла поїхати з сином начебто, але в останній момент сказала, що має важливі справи на роботі. Ніяк не може вирватися. Під цим приводом вона відправила на відпочинок Мишка разом із Каріною.

– Не розгубися! А то уведуть! – Сказала вона синові з хитрою усмішкою на доріжку.

Мишко все зрозумів. Мама не помилилась. Додому вони повернулися закоханою парою, а ще за місяць оголосили про своє бажання одружитися.

І хоча багатьом могло здатися, що це надто поспішне рішення, Галина не стала заперечувати.

Зрештою, добрі невістки на дорозі не валяються. Щоправда, іноді їх вдається відшукати на лавці біля під’їзду морозного дня, але це радше рідкість. Пощастило їй. І синові її пощастило.

Сусіди, щоправда, за спиною шепотіли. Та й деякі знайомі в очі говорили Галині, що вона, мовляв, сина на жебрачці одружила. Здуріла, говорили, але вона точно знала, що все зробила правильно.

І навіть через багато років, Галина жодного разу не пожалкувала, що підібрала тоді змерзлу дівчинку на вулиці, обігріла її та покликала до себе жити, адже Карина стала доброю і вірною дружиною її єдиному сину.

Любила його усією душею. Подарувала бабусі трьох чудових онуків та багато теплих спогадів.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?