Як Даша “провчила” свого чоловіка

Даша стояла біля вікна і дивилася, як її чоловік Олександр, для друзів просто Шурик, мовчки, зі скривдженим обличчям одягає куртку.

А він навіть не дивився в її бік, ніби у квартирі, крім нього та власної образи, нічого більше не існувало.

Йому, бачите, не сподобався її супчик на курячому бульйоні. Зарозуміло заявив, що таку баланду хіба що собакам згодувати можна. А суп був цілком їстівним, сама Даша їла його із задоволенням.

– Ти йдеш? – Запитала вона, намагаючись зберегти незворушність. Проте в голосі вже прослизнула іронія. – Знову на роботу? І голодний?

– Ну а що мені тут робити? – Пробурчав Шурик. – Ваші макарони вічні з підгорілою ковбасою, та супчики зміїні. Я – пас.

– Та що ти говориш … – протягнула Даша, зберігаючи зовнішній спокій, але всередині неї вже все закипало. Вона, звичайно, не уявляла себе шеф-кухарем, але ніхто не скаржився на її приготування.

– Я так розумію, ти вирішив оголосити мені кулінарний бойкот?

– Та це не вечеря, а плювок у душу! – проголосив Шурик, розпалюючись. – Кулінарний тероризм, не інакше! Мій шлунок від такої дієти збунтувався.

– Краще голодувати, аніж це їсти. Я вирішив – харчуюсь поза будинком. У кафе, в ресторані… будь-де, тільки не тут. Може, тоді ти й замислишся, як чоловіка годувати по-людськи.

Він стиснув губи в презирливу ниточку і, гордо грюкнувши дверима, зник за порогом. Даша залишилася в тиші, слухаючи лише цокання старого кухонного годинника, який знущально відлічував хвилини її приниження.

Вона глибоко зітхнула і посміхнулася:

– Бойкот, значить? Ну-ну, подивимося, чи надовго тебе вистачить.

Щоб хоч якось заглушити кепський настрій, вона схопила телефон і замовила собі суші. А наступного дня вирішила прийти з роботи раніше.

Дорогою додому заскочила в крамницю за продуктами, розмірковуючи: “Приготую собі щось смачненьке”.

Вона вже смакувала в думках ніжне картопляне пюре та соковиті котлетки.

Виходячи з крамниці, вона проходила повз дорогий ресторан і побачила знайомий силует, що маячив біля вікна. Шурик?

Так, то був він. Сидів за столом, ніби король на троні, орудуючи виделкою і ножем над великим стейком, за розмірами явно тягнув на половину її зарплати.

А навпроти нього розкинувся в кріслі Пашка, його друг, цей вічний підбурювач, що справно підливав олії у вогонь їхніх сімейних сварок.

– Ах, ось воно що, – осяяло Дашу. – Сьогодні ж день зарплатні. Ось його вчора й переклинило! Тепер зрозуміло, звідки у цієї п’єси ноги ростуть!

Вона причаїлася, намагаючись не потрапити на очі. До неї долітали уривки їхньої розмови крізь прочинене вікно.

– Та твоя Дашка готувати не вміє! Я тобі сто разів казав, – голосно говорив Пашка, з апетитом уплітаючи салат. – Ось подивися, який стейк! Ось це їжа для чоловіка! А в тебе вдома що?

– Вічні макарони, та пісні супчики. Того й дивись, зачахнеш з таким одруженням: і схуд, і зблід. Навіть увечері пінного попити – ні грошей, ні часу. Зник ти для суспільства!

– Це так, – простогнав Шурик, зображуючи трагедію світового масштабу. – Я вже третій місяць мучаюся. Скільки разів їй казав, вчися готувати нормально!

– А вона дресуванню не піддається. Ось я і вирішив: гроші додому нести не буду, харчуватимуся по-людськи. Нехай знає, і нехай їй буде соромно.

Даша посміхнулася: “Ну-ну … Закінчаться в тебе грошенята, любий, сам приповзеш за борщем”.

Минув тиждень. Шурик тримався молодцем. Щовечора він картинно зникав “у справах”, повертаючись ситим і запашним. Даша не закочувала сцен, не влаштовувала істерик.

Навпаки, щовечора зустрічала його з променистою усмішкою. Готувати вечері припинила зовсім: максимум – підсмажить собі яєчню і зробить якийсь салат.

– А ти сьогодні що їв? – Запитувала вона з найневиннішим виглядом.

– Лазанью! – Відповів Шурик, гордо задираючи підборіддя.

– Добре хоч не макарони, – незворушно відбивала Даша і йшла дивитись телевізор.

На початку другого тижня Шурик почав здавати позиції. Даша це одразу відчула. Він став приходити додому раніше, ніж зазвичай, похмурий і ніби голодний.

– Привіт, – сказала вона, визирнувши з кухні. – Щось ти сьогодні зарано. Що там у тебе сьогодні було? Курча табака, чи м’ясо по-французьки?

– Та я… це… втомився просто, – промимрив він, уникаючи її погляду.

Даша кивнула, приховуючи переможну усмішку. А ще через день Шурик сам підійшов до неї ввечері й, переступаючи з ноги на ногу, видавив:

– Дашка… а може, ти… ну… щось приготуєш… домашнього?

– А як же твої ресторани? – Удавано здивувалася вона, розплющивши очі. – Ти ж сам казав, що тільки там можна харчуватися “по-людськи”!

– Це так… Воно так, але… розумієш, домашнє все-таки інше… Тепліше, чи що? – почав виправдовуватись Шурик. Даша насилу втрималася від сміху і зобразила на обличчі милу усмішку.

– Звичайно, Шурик, я тебе зрозуміла. Добре, щось придумаю.

Наступного дня Даша розпочала реалізацію свого підступного плану. Вона вирішила готувати. Але зовсім не те, що любить Шурик, і зовсім не так, як “потрібно”.

Першою стравою був борщ, якщо, звісно, ​​це можна було так назвати. У каламутній жижі плавали шматки недовареної картоплі розміром із кулак.

М’ясо замінювали жалюгідні обрізки курячої шкірки, а буряків Даша явно не пошкодувала. Вийшло щось, що нагадує каламутний кисіль.

Голодний Шурик сів за стіл і вдихнув аромат, що більше нагадував запах мокрої ганчірки.

– А це… що? – Обережно запитав він, небезпечно косячись на тарілку з цим “шедевром кулінарії”.

– Це ж борщ, як ти просив, – з невинною усмішкою відповіла Даша. – Їж на здоров’я!

Шурик з побоюванням спробував, скривився і гидливо відсунув тарілку.

– Ти точно знущаєшся? Як це взагалі можна їсти?

– Це тобі не стейк у ресторані, любий, – відрізала Даша, уперши руки в боки. – Хочеш смачно харчуватися? Більше грошей додому принось, а то, чи розумієш, вся зарплата пішла на ресторани!

– Цікаво, скільки ти залишив у барах разом із Пашкою? Не дивно, що кошти зникли. Значить, дорогий, нам доведеться задовольнятися простою їжею.

– Або йди у свої елітні заклади, якщо ще можеш собі це дозволити. Хоча, помітно, що домашня їжа стала тобі недоступною розкішшю.

Шурик почервонів, але промовчав. З виразом приреченого на обличчі, він щедро приправив цю страву спеціями й залив майонезом, насилу наважуючись їсти.

Наступного дня Даша приготувала макарони, але такі, що навіть тварина відмовилася від них. Переварені до стану каші, і з плямами кетчупу замість підливи.

– Дашка, що це? – Запитав чоловік, колупаючи цю масу.

– Що, любий? У чому справа? – спокійно відповіла вона.

– Ти це спеціально так приготувала?

– А чого ти чекав? – Усміхнулася Даша. Ти ж завжди казав, що я погано готую!

Шурик важко зітхнув і вдав, що їсть. Проте за кілька хвилин він залишив стіл голодним. Після кількох днів такого домашнього харчування Шурик не витримав.

– Дашка, так далі продовжуватися не може. Не можна так, – вибухнув він увечері. – Я їсти хочу, розумієш? Хочу нормально їсти, а не мучитися!

– А хто тобі не дає? – спокійно відрізала вона. – Якщо моя їжа тобі не до смаку, кухня у твоєму розпорядженні. Купи продукти й готуй сам, що захочеш.

– Ти мені взагалі дружина, чи хто? – підвищив голос Шурик. – Твій обов’язок – годувати свого чоловіка!

Даша подивилася на нього довгим поглядом і тихо сказала:

– Шурик, обов’язок дружини – піклуватися про свого чоловіка, а обов’язок чоловіка – піклуватися про свою дружину.

– За останній тиждень ти проявляв більше турботи про Пашку і його стейки, ніж про мене. Хіба не так?

– Де твоя зарплата? Чому я навіть не бачила її? Або ми обидва вкладаємося в нашу сім’ю, або йди до Пашки!

Шурик завмер. Він усвідомив, що перегнув палицю.

Вони трохи заспокоїлись і сіли на кухні. І тоді Шурик уперше за останній час заговорив без докорів, тихо та спокійно.

– Дашка, я, напевно, дійсно вчинив безглуздо. Так, я втомився від цих нескінченних макаронів, але це не виправдовує мою поведінку. Вибач мені.

– А я ж не проти готувати, – сказала Даша вже м’якше. Але й ти маєш розуміти, що приготування смачної їжі потребує часу та грошей.

– Якщо тобі хочеться стейків, давай разом планувати наш бюджет. І якщо ти хочеш, щоб я старалася для нашої пари, не принижуй мене за моєю спиною, особливо у розмовах з Пашкою!

Шурик кивнув, опустивши погляд.

– Так, я все зрозумів. І Пашку я більше слухати не буду. Він, виявляється, ще той пліткар.

– Оце вже добре, – посміхнулася Даша. Завтра я приготую справжній борщ, але ти сходиш у крамницю і купиш все необхідне. Все, що потрібно: і буряк, і м’ясо, і сметану…

– Звичайно, звичайно. Домовилися! – зрадів Шурик. Наступного дня в будинку нарешті запахло справжнім борщем.

Шурик повернувся з повними пакетами продуктів і, на подив Даші, навіть допомагав їй на кухні. Чистив картоплю, нарізав цибулю.

– Слухай, а це навіть цікаво, – сказав він, коли вони удвох сіли за стіл.

– Що саме? – Запитала Даша, подаючи йому тарілку ароматного борщу.

– Ну, здорово, прикольно. Ось так, коли ми разом і вдома, без ресторанів.

– Я рада, що ти нарешті це зрозумів, – посміхнулася вона. – Але, якщо ти ще раз оголосиш мені бойкот, то знай, що бурда у мене виходить швидко та дешево.

Шурик засміявся і змахнув ложкою.

– Присягаюся, більше ніяких бойкотів!

Так що, іноді, потрібно “вчити” зарозумілих чоловіків, – і буде вам, або щастя, або розлучення, – як піде…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.