Як Катя могла так зі мною вчинити, адже я відкрилася їй, а вона практично вихопила мій трофей і привласнила собі! Я звикла отримувати все, що забажаю

Я була єдиною дитиною у сім’ї. Батьки завжди одягали мене, як ляльку, купували купу гарних суконь і називали принцесою. З того часу корону я й не знімаю. Звикла бути модницею.

А ще перетворилася на справжнісіньку егоїстку: все має бути тільки для мене. Напевно, таке спостерігається у багатьох сім’ях, де росте одна дитина.

Роки летіли, я ставала старшою. І в школі, і в університеті на мою гарну зовнішність заглядалося багато хлопців. Одні вважали, що їм до моїх висот далеко, тож навіть не намагалися закадрити.

Інші виявилися нахабнішими й боролися за серце першої красуні. Але був один хлопець, який на мене зовсім не дивився. Прямо не помічав! Це мене обурювало.

Я не могла спокійно реагувати на поведінку цього молодого чоловіка. А невдовзі, мені здавалося, що я взагалі закохалася в нього. Хоча знайомі ми не були.

Натомість у нас виявилося чимало спільних друзів, зокрема моя подружка Катя. «Вона то мені допоможе», — подумала я. Розповівши їй свою історію, я попросила при нагоді натякнути хлопцю, щоб він звернув на мене увагу.

Катя повідомила, що хлопця звати Олег. А потім описала його так, що я закохалася ще більше: «Він дуже класний, спортсмен, веселун і далеко не дурний».

І ось одного разу Каті пощастило побувати на дні народження друга, де був присутній Олег, і вона з ним завела розмову. Подруга виконала моє прохання, та поцікавилася, що хлопець думає про мене.

Але його відповідь мене просто шокувала: «Обгортка красива, а всередині порожньо», — сказав Олег, і постукав по дерев’яному столу. Так мені розповіла Катя. Я дуже засмутилася. Як можна робити такі висновки, не знаючи людини?

Але те, що потім було, мене розлютило ще більше. Якось, вигулюючи свого песика, я зустріла Катю та Олега. Вони йшли удвох і трималися за руки.

Помітивши мене, я побачила, що подруга зніяковіла. Дівчина точно бачила мене, але відвернула обличчя і не привіталася. Я була шокована.

Пізніше зателефонувала їй і запитала, як це розуміти? Катя не стала нічого заперечувати, адже я застала її на місці злочину.

Вона лише сказала, що теж закохалася в Олега та перепрошувала, що все так вийшло.
– Ти його навіть не знала. А я закохалася по вуха вже давно. І ось ми разом із того самого дня народження.

Мені це було неприємно. У горлі клубок, на душі туга. Як Катя могла так зі мною вчинити, адже я відкрилася їй, а вона практично вихопила мій трофей і привласнила собі! Я звикла отримувати все, що забажаю, а тут мені завадила ця брехуха.

Якщо щось відбувалося, і я скаржилася мамі, вона просила мене: «Не роби нічого згарячу, поспи, ранок вечора мудріший». Ця система завжди працювала.

Я вирішила і цього разу діяти нею. Наступного ранку після інциденту з Катею я охолонула, і переглянула ситуацію. Адже я дійсно не була знайома з Олегом.

І, можливо, він розчарував би мене під час спілкування. Мені всього лише хотілося отримати його увагу. А у Каті можливо реальні почуття до людини.

Просто вона могла повідомити мені про це раніше. Хоча, чи повинна вона звітувати переді мною? Ох, вже ця філософія…

Я продовжила дружити з Катею. А невдовзі познайомилася і з Олегом. Хлопцем він був цікавим, але я й думати забула про те, щоб його закадрити. Зі своєю зовнішністю одна я точно не залишуся, а Катю красунею назвати важко.

Пізніше я запитала у неї, чи правда, що Олег стукав тоді по дерев’яному столу і називав мою голову порожньою. Виявилося, подружка навіть мого імені тоді не згадувала і все це придумала. От стерво!

Які я зробила висновки із цієї історії? Перше: не закохуватися, доки не впізнаю людину. Друге: якщо таки закохалася — діяти самій, а не через третіх осіб.

Далеко не все, що ми захочемо, буде нашим. Чи правильно я вчинила, чи, все-таки потрібно було боротись за своє кохання? Що порадите?