Як синдром “відмінниці” може призвести згасання жінки

Жінка – особлива істота. Сучасна жінка так багато бере на себе обов’язків, що іноді, здається що неї виросло ще як мінімум 2 пари рук та ніг. Тим не менше, багато хто з жінок страждає відомим “синдромом відмінниці”.

Чому жінка намагається бути ідеальною? Бо роками ще мамам та бабусям нав’язували те, що жінка повинна тримати марку, терпіти, бути на висоті. Серед всього цього жаху не прийнято було жалітися чи виказувати своє невдоволення, не кажучи вже про втому. Тепер все змінилось, і змінилися жінки. Але в багатьох все ще лишилось непереборне але нав’язане бажання бути ідеальною, найкращою, і най-най-най. Спочатку для батьків, потім в колі друзів, далі гірше – для чоловіка і оточення, уже для своїх дітей.

Все життя сучасної жінки проходить в очікуванні. Чи є ті, хто можуть думати інакше? Ось, діти виростуть, далі буде легше. Але це полегшення не наступає. Діти виросли, у них з’явилися свої діти, а у тих свої, а легше все одно не стало. Причина цьому одна – прихований синдром “відмінниці”. Коли хочеться все робити ідеально, все встигати, все знати та вміти. І жінка робить, пере, встигає, виховує, вчить, жаліє і підтримує, а потім – згасає.

Неможливо бути ідеальною хоча б тому, що чим більше жінка дає оточенню, тим більше воно буде від неї просити. В результаті матимемо вічно невдоволеного чоловіка, не самостійних дітей, егоїстичних колег і так далі.

Життя проходить в очікуванні того, що буде легше. В спробах перечекати, перетерпіти, зціпити зуби і бути хорошою дівчинкою. Так може промайнути не один рік, коли “відмінниця” ладна буде віддати душу за те, щоб повернути час назад. І в той час, коли вона 10 років назад економила на підгузках, вона плюне на все і купить їх з запасом, коли стояла по 3 години біля плити, то зараз пішла б в найближче кафе. Вона б плюнула на все, бо навіть “відмінниці” можуть помилятися. А вона не може. Не може плюнути, бо час не повернеш, роки пішли на те, щоб здобути чиюсь похвалу, визнання та прихильність.

Тоді починаються проблеми,  все перевертається з голови до ніг, а людина тане і губиться у власному оточенні. А чи варто, для чого і за що? Чи мало чоловіків пішло від домашніх котлет жінки до напівфабрикатів лінивої,але щасливої коханки? Чи мало зайвої роботи мала жінка, тільки тому, що хотіла бути “най”?

А тепер най воно все горить, бо ні один чоловік, ні одні котлети чи похвала не варті того, щоб звести себе, отримати нервовий зрив і витратити ціле життя на сумнівні п’ятірки від знайомих, які вже через тиждень забудуть як тебе звати. Напишіть, чи згодні ви отримувати свої перші двійки, але бути найЩАСЛИВІШОЮ?