– Як ти могла ось так просто змусити мене платити? – Зовиця зірвалася на крик. – Я сімсот гривень витратила! Для мене кожна гривня на рахунку, а тут одразу така сума! – То навіщо ти в кафе зайшла з дітьми, – Каріна скептично підняла брову, – якщо знала, що не можеш собі цього дозволити?

– Ви що, тільки з відпустки повернулися? Знову на море їздили? Який раз вже за рік?

Каріна відвела погляд і коротко кивнула, роздивляючись край кухонного столу.

– Так, – вона знизала плечима, – накопичили ось, вирішили з’їздити відпочити.

– Ох, – Ганна поправила рукав светра, – як легко жити, коли не треба переживати через іпотеку. Так, Каріно?

Каріна промовчала, зчепивши пальці під стільницею. А що тут скажеш? Будь-яке слово перетвориться на виправдання, а виправдовуватися їй не було за що.

Аня постояла ще секунду, ніби чекала на якусь реакцію, потім підхопила сумку з дивана, кинула щось невиразне про справи та вийшла, навіть не попрощавшись нормально.

Каріна підійшла до вікна і відсунула фіранку, проводжаючи поглядом фігуру зовиці. Ганна йшла швидко, зсутулившись, засунувши руки в кишені куртки.

Зі спини вона здавалася якоюсь маленькою, навіть жалюгідною. І Каріна спіймала себе на дивній думці – чому вона взагалі має відчувати провину? За що?

За те, що вони з Дмитром весь рік відкладають гроші, відмовляють собі в обновках та кафе, рахують кожну гривню, щоб нарешті вирватися на море хоча б на десять днів? Нехай навіть це вдруге чи втретє.

Яка кому різниця? У чому їхня провина?

Це ж Ганна після розлучення вирішила взяти іпотеку. Сама. Ніхто її не примушував, ніхто не підштовхував до цього рішення.

Хоча в неї двоє дітей та мізерні аліменти, які колишній чоловік сплачує важко, зрідка згадуючи про існування власних синів.

Це Аня вбухала в початковий внесок усі свої заощадження до останньої гривні, а тепер ледве тягне щомісячні платежі, хапаючись за будь-які підробітки.

Каріна чудово знала, що свекруха зі свекром регулярно підкидають дочці гроші на комуналку та продукти.

Знала, що Діма переказує сестрі то п’ять, то десять тисяч, коли та дзвонить зі слізними скаргами на життя. Вся родина скидається, щоб вона могла втриматися на плаву у цій квартирі.

Бідолашна, нещасна Аня. Вічна жертва обставин. Тільки Каріна чудово пам’ятала й інше. Як одразу після розлучення, батьки Дмитра пропонували їй пожити у них.

Так, кімната маленька, так, з двома хлопчаками було б тісно, ​​але зате без цього фінансового зашморгу на шиї. Можна було спокійно стати на ноги, накопичити грошей, почекати, поки діти підростуть.

Ганна відмовилася. Навіть не роздумувала особливо. Гордо підняла підборіддя і заявила, що не збирається повертатися в батьківський будинок, як побитий собака.

Що вона доросла самостійна жінка і сама розбереться зі своїм життям. То був її вибір. Її рішення, яке вона прийняла на зло всім порадам і попередженням.

А тепер Каріна чомусь має ховати очі та перепрошувати за те, що була у відпустці?! Наче зробила щось ганебне! Начебто вкрала ці гроші, а не заробила їх разом із чоловіком чесною працею…

…Ввечері Діма повернувся з роботи похмурий, кинув ключі на тумбочку й одразу подався на кухню, де Каріна домивала посуд.

– Слухай, – він притулився до одвірка, – мені сьогодні Ганна дзвонила.

– І що цього разу? – Каріна не обернулася, продовжуючи терти сковорідку губкою.

– Скаржилася на тебе, – Дмитро хмикнув. – Каже, ти така нестерпна, навіть грошей їй не запропонувала сьогодні.

Каріна вимкнула воду, витерла руки рушником і нарешті обернулася до чоловіка.

– З чого б мені це робити? Ми по суті чужі одна одній люди.

– Та я розумію, – Діма кивнув, потираючи перенісся. – Вона просто зовсім знахабніла останнім часом. Я їй так і сказав, що ти їй нічого не винна.

Каріна промовчала, але подяка до чоловіка розлилася десь у грудях теплою хвилею. Добре, що він на її боці.

…У суботу Каріна вирішила прогулятися в центрі, благо погода дозволяла. Поблукала магазинами, розглядаючи вітрини, і до обіду зайшла в невелике кафе на розі Берегової.

Влаштувалася за столиком біля вікна, замовила лате та чизкейк, дістала з сумки книжку і приготувалася насолоджуватися самотністю.

Не минуло й п’яти хвилин, як двері кафе відчинилися і всередину ввалилася Ганна, тягнучи за собою обох синів…

– Каріна! – зовиця розпливлася в посмішці. – Ми тебе з вулиці побачили, вирішили скласти компанію!

Хлопці вже дерлися на стільці навпроти Каріни, скидаючи куртки прямо на підлогу. Каріна натягнуто посміхнулася, зачинивши книгу. Така компанія її зовсім не радувала, але влаштовувати скандал у кафе вона не збиралася.

– Хлопчики, що ви будете? – Ганна клацнула пальцями, підзиваючи офіціантку. – Два чаї, тістечка, а мені капучино та тирамісу, будь ласка.

Наступні пів години перетворилися для Каріни на тортури. Аня без угаву тріщала про свої проблеми, про те, як важко їй одній, як мало платять на роботі, як колишній чоловік знову затримав аліменти.

Періодично зовиця переривалася, щоб обсмикнути дітей, які возили пальцями по столу залишки крему та штовхали один одного ногами.

Нарешті Аня глянула на годинник і заметушилась.

– Ой, нам час, у Кирюші секція за годину.

Каріна подумки видихнула з полегшенням і підняла руку, привертаючи увагу офіціантки.

– Рахунок, будь ласка.

Дівчина принесла чек, і Каріна пробігла очима по цифрах.

– Аня, з тебе сімсот гривень.

Зовиця завмерла на півдорозі до виходу, вже застібаючи куртку молодшому синові.

– Що? У сенсі з мене?

– Ну ти ж замовляла собі та дітям, – Каріна знизала плечима. – Два чаї, два еклери, два морозива, капучино, тирамісу. Сімсот двадцять три гривні, якщо точніше.

– Але в мене немає зайвих грошей! – Аня округлила очі. – Я думала, ти пригостиш, ми ж родичі!

Каріна прикрила очі на секунду, а потім нахилилася до зовиці й процідила крізь зуби:

– Це ти вирішила сюди зайти, Аню! Я чудово сиділа на самоті, нікого не чіпала. І платити за тебе я не збираюся!

Каріна дістала з гаманця двісті п’ятдесят гривень, поклала на стіл і підвелася. Ганна сіпнулася слідом, спробувала схопити Каріну за лікоть, але та відсахнулася і вийшла з кафе.

Увечері Каріна стояла біля плити, помішуючи соус, коли у двері забарабанили. Вона вимкнула газ і пішла відчиняти.

На порозі стояла Ганна, почервоніла і розпатлана.

– Дітей я до мами відвела, – зовиця зробила крок у передпокій, не чекаючи запрошення. – Тепер ми можемо поговорити нормально.

Каріна зачинила двері. Обличчя Каріни стало маскою, без емоцій та почуттів.

– Про що ти хочеш поговорити?

– Як ти могла ось так просто змусити мене платити? – Зовиця зірвалася на крик. – Я сімсот гривень витратила! Для мене кожна гривня на рахунку, а тут одразу така сума!

– То навіщо ти в кафе зайшла з дітьми, – Каріна скептично підняла брову, – якщо знала, що не можеш собі цього дозволити?

– Я хотіла побалувати хлопчаків! – Аня сплеснула руками. – Думала, що ти не будеш такою жадібною, що не пошкодуєш грошей заради племінників!

– Це не мої племінники, – Каріна зітхнула. – Це племінники Дмитра!

Аня задихнулася, очі миттєво сповнилися сльозами.

– Ось! Я завжди знала, що ти їх не любиш! Що ти нас усіх ненавидиш!

– Досить, – Каріна підвищила голос, – заспокойся. Я нікого не ненавиджу. Я просто не збираюся витрачати свої гроші на тебе та твоїх дітей, зрозумій це нарешті!

– Ти взяла іпотеку, але це твоя лямка, твої проблеми, не мої. У мене також є плани, мрії. І я більше не збираюся відчувати провину за те, що в моїй сім’ї є гроші. Що ми з Дімою можемо злітати у відпустку, купити речі, чи поїсти у кафе!

Ганна дивилася на Каріну широко розплющеними очима. У них хлюпалася суміш образи, шоку та недовіри. З нею давно так ніхто не розмовляв. Вона давилася сльозами, гикала і розмазувала туш по щоках.

– Тобі просто начхати на мене! Мені важко, а тобі навіть це на думку не спадає!

– А чому я мушу тобі допомагати? – Каріна закотила очі. – Коли я тільки стала дружиною Дмитра, я виплачувала іпотеку. Мені було складно, грошей не вистачало ні на що.

– Ти в цей час жила у щасливому шлюбі та в достатку. Але ж тобі не спадало на думку мені допомогти! То чому я маю це робити? Чим ти заслужила на таке ставлення?

Ганна завмерла з відкритим ротом. Крити було нічим, і вона це розуміла.

– Тобі це ще повернеться бумерангом, от побачиш! – Вигукнула Ганна і вилетіла з квартири.

Каріна видихнула і пішла на кухню. Налила собі повну склянку води та випила одним махом.

Можливо, родина Дмитра її тепер зненавидить. Вона ж образила їхню ніжку Ганнусю! Але Каріна втомилася шкодувати того, хто цього жалю зовсім не заслуговував. У неї своя сім’я, та своє життя, – а всі інші нехай ідуть під три чорти!

Як ви вважаєте, слушно вчинила Каріна? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!