– Як у тебе розуму вистачило, собаку притягнути до будинку? Ти ж знаєш, я їх не люблю! – Значить, тобі доведеться його полюбити! Бобик тепер житиме з нами! Довелося розповісти йому все, як є. Слава вухам своїм відмовлявся вірити

Катя ненавиділа понеділки. Вставати було важко, зібрати себе теж. А ще дитину відправити до школи, чоловіка зібрати й себе впорядкувати. Любила кілька хвилин подрімати. А потім доводилося вставати.

– Черговий будній день, який не принесе нічого особливого. Все надто банально, як і завжди – говорила вона сама з собою.

– Що, мамо? – Запитав її син.

– Нічого, снідай, йди, кажу, бо в школу запізнишся.

Тільки-но син пішов, сама вона поспішала на роботу. Погода була погана. Навколо сльота. Ще ця осінь, яка псувала всі плани та настрій.

Дорогою Катя звернула увагу на дівчину в гарному пальті. Вона ніби з обкладинки модного журналу зійшла.

– Теж таке хочу! Але воно стільки коштує! Напевно, ніколи на нього не накопичу – сумно промовила Катя.

На роботі вже чекав “улюблений” жіночий колектив, у якому вона працювала багато років. Ні, людьми вони були непоганими. Але й пліткувати любили.

А Каті було не до цього. Роботи повно, і план треба виконати. Інакше залишиться син без нового телефону, а чоловік – без осінньої куртки.

Несподівано на екрані висвітлився незнайомий номер і в слухавці почувся жіночий голос. Катя губилася у здогадах.

– Катерино Дмитрівно, добрий день! Вас із нотаріальної контори турбують. Зручно сьогодні під’їхати?

Катя здивувалася і навіть не відразу зрозуміла хто і навіщо їй дзвонить. Потім їй назвали ім’я родича, якого вона навіть не згадала. У будь-якому разі обіцяла, що приїде.

Працювати було неможливо, бо думки не давали спокою і довелося відпроситись.

– Ви впевнені, що це не помилка? Адже я навіть не знаю цієї людини.

– Із заповітом ви самі можете ознайомитись – нотаріус простягла їй папір, а Катя не вірила на власні очі.

– Тільки є ще один момент. У спадок переходить не лише майно, а й борги.

– На що ви натякаєте? – Злякалася Катя, яка навіть кредиткою жодного разу не користувалася.

– Про всяк випадок попереджаю. У будь-якому випадку поки хвилюватися не варто. На цю мить ні про які борги нічого невідомо.

Однак ці слова Катю не заспокоїли, і вона вирішила порадитися зі своєю матір’ю.

– Такого родича з мого боку точно немає. Найімовірніше, з боку батька. Але в цьому треба переконатись. Почекай пару годин і я все дізнаюся.

Потім мати передзвонила. З’ясувалося, що у батька був зведений брат. Дітей у нього своїх не було і з родичами не спілкувався особливо. Ось і вирішив Каті квартиру залишити.

– Мамо, а якщо там якісь борги є? Я не хочу їх виплачувати. Ризиковано це все. Я краще відмовлюсь.

– Катю, ти з глузду з’їхала? Трикімнатна в центрі міста! Багато хто навіть уявити собі не може, а ти витягла щасливий білет! – переконувала її мати.

Катя наважилася і все підписала. Після вирушила дивитися нову квартиру. Двір був гарний, зелений. Неподалік розташований парк. Не зрівняти з її будинком, де по сусідству одні маргінали живуть.

А тут усе цивілізовано. Квіти посаджені й сусіди привітні.

– Тільки ти не будь недолугою, і чоловікові не розповідай. Твоя квартира – не його розуму справа – повчала мати.

Вона до зятя ставилася з пересторогою. Особливо після того, як він програв велику суму грошей, а Каті довелося виплачувати борги.

З певним побоюванням Катя пройшла до квартири. Там був старий ремонт, вікна ще радянські, підлога рипіла.

– Так, тут потрібне генеральне прибирання, а в ідеалі – ремонт. А так, дуже непогано. Можна жити.

Несподівано у двері подзвонили й Катя злякалася. Тому що тут вона нікого не чекала. На порозі стояла жінка похилого віку.

– Катя?

– Так, а ви хто?

– Не лякайся, я сусідка твого дядька. Пройду до квартири, ти не заперечуєш?

– Заходьте.

Тут сусідка почала розповідати, як дядько постійно говорив про Катю. Бо колись був дуже близький з її батьком. А сам він був людиною дуже самотньою.

Від розповідей сусідки їй стало якось ніяково. Адже вона навіть не знала людину, яка заповідала їй квартиру.

– Тільки тут така справа… У нього собака була, звичайна дворняга. Тепер її залишити нема з ким. Приспати шкода, а взяти собі – теж ніяк. Забрати її зможеш?

– Зможу, так, звісно.

– Добре. Тоді зараз сина попрошу вас відвезти, щоб ти на таксі не витрачалася. Та й не кожен таксист із твариною погодиться їхати.

Усю дорогу Андрій їхав мовчки, а Катя милувалася ним. Так, одразу видно, серйозний чоловік. Жаль, що її чоловік Слава не такий.

– Мамо, ти купила собаку? Як чудово!

– Так, його звуть Бобик. Нині організуємо йому місце у квартирі.

Тут у кімнату зайшов Слава.

– Як у тебе розуму вистачило, собаку притягнути до будинку? Ти ж знаєш, я їх не люблю!

– Значить, тобі доведеться його полюбити! Бобик тепер житиме з нами!

Довелося розповісти йому все, як є. Слава вухам своїм відмовлявся вірити.

– Годі вже мене розігрувати! Бути такого не може!

– Дивися сам. Ось документи.

Коли Слава переконався, що все серйозно, його настрій значно покращав. Він бігав по хаті й тішився, немов маленька дитина. У глибині душі досі не вірив, що їм так пощастило.

Повернувшись увечері додому, вона застала чоловіка зі свекрухою. Вони щось бурхливо обговорювали, та говорили про якусь дачу.

– Цікаво, звідки в неї гроші? Вічно скаржиться, що пенсії не вистачає, а тут дачу зібралася купувати. Дивна родина!

Катя готувала вечерю і думала, що їй далі робити із цією квартирою. Нині можна здавати. Так пасивний прибуток з’явиться. Тим більше, що в центрі міста здати квартиру можна щонайменше за двадцять тисяч гривень.

А коли син виросте, то сам там житиме. Відмінний старт для самостійного життя.

– А де Бобик? Ти його не бачив? – звернулася Катя до сина.

– Бабуся його вигнала. Я намагався захистити його, але вона мене не слухала.

З’ясувалося, що весь цей час собака чекав під дверима і Катя без жодних сумнівів завела його назад у квартиру.

– Мамо, зараз не час для скандалів. Ти ж розумієш – промовив Слава.

Тут він звернувся до Каті й наказав завтра на роботу не йти. З’явилися справи й важливіші.

– Завтра ми їдемо до нотаріуса і ця справа не терпить зволікань.

– У якому сенсі?

– Ми порадилися з мамою і вирішили, що ти зобов’язана переписати квартиру на неї – несподівано заявив чоловік.

– Навіщо?

– Ну що ти, як маленька? Ти весь час пропадаєш на роботі й тобі зовсім ніколи займатися продажем квартири. А у мами часу вагон. Найближчим часом виставимо оголошення.

– Тобто, ви вже без мене тут все вирішили? – здивувалася Катя.

– А що тут вирішувати? Мені дача потрібна, а Слава давно мріяв свій бізнес відкрити. Ми ж одна сім’я і маємо допомагати один одному.

У Каті язик свербів нагадати чоловікові про те, як їй довелося його борги виплачувати.

– Ти не хвилюйся. Залишилося пів року зачекати. А потім ми все поділимо між собою. Ми тебе грішми не образимо.

Дивно було чути таку фразу від свекрухи. Виходить, що Катя їм ще й вдячна має бути за таке рішення?!

– А з чого ви взагалі вирішили, що я продаватиму цю квартиру? Хто вам це сказав?

– Ну, а що ти з нею робитимеш? За неї платити треба! – помітила свекруха.

– Допустимо, здаватиму. Навіть, якщо і продам, то з якого дива я повинна вам відстібати гроші?

– Сонечко, але ж ми сім’я, а в сім’ї все спільне – сказав чоловік.

– З рідними треба ділитися, – додала свекруха.

Катя відразу встала і впевнено сказала:

– Значить так, говорю один раз і більше повторювати не буду! Квартиру я здаватиму, і ділити отримані гроші ні з ким, окрім сина, не збираюся. До речі, Бобик житиме тут. Якщо комусь щось не подобається, то двері там!

Свекруха була в шоці. Зазвичай Катя їй ніколи не суперечила, а тут таке видала.

– Ти що, язик проковтнув? Відповідай їй щось! – штовхала вона Славу.

– Мамо, Катя має рацію. Це її квартира і не нам вирішувати, що з нею робити. Поспішили ми з висновками. Ти збирайся додому, бо вже пізно.

Після цього він ще довго перепрошував перед дружиною, і навіть обіцяв взяти на себе весь домашній клопіт. Катя була не проти.

Тим більше, що зараз багато часу витрачалося на інші важливі справи, – наприклад, на упорядкування спадкової квартири…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.