– Як вона строго мене запитала, де каже тато, в гаражі чи що? І в спальню зазирає, може ще що про матір погано подумала, що поки тато в гаражі, мати тут гостей приймає?

У двері несподівано подзвонили. Ніна вискочила з теплого ліжка подивитися, хто це так рано у вихідний до них прийшов?

Вадим спробував її утримати, але вона жартівливо струснула його руку.

– Пусти, я тільки у вічко подивлюсь і повернуся!

І побігла до дверей у рожевій тоненькій нічній сорочці, ступаючи тихенько, на пальчиках.

Дзвінок продзвенів ще, а потім з-за дверей почувся голос…

Ніна прислухалася і аж застигла від несподіванки.

То була її доросла дочка Марина!

– Мамо, ну ти що там? Я ж чую, що ти стоїш за дверима! Ми ж домовилися, що я заїду ваші речі забрати й на дачу відвезти, відкривай!

Ніна на секунду забарилася, і тут же ж подумала:

– Чого це я раптом так засоромилася? Ну прямо як молоденька!

Вона відкрила і стала чомусь одразу перед донькою виправдовуватися:

– Марино, та це я капці шукала, от і трішки забарилася!

Марина поблажливо оглянула матір, і відступила до дверей спальні. В сонячних променях її пишне і світле розпатлане волосся золотилося. І сама Ніна була якась не така, як завжди, шкіра ніжна якась, змінилася мати Марини, з чого б це раптом?

– А тато де? – раптом з явною підозрою примружилася дочка, озираючись. – Він що, встав уже, диван же ж в залі застелений, в гараж вже пішов чи що?

Марина зазирнула машинально у спальню, й побачила, як її мати густо почервоніла.

У спальні на ліжку, натягнувши на себе ковдру повище, ніби хотів сховатися, лежав ​​батько Маринки.

– Тату, ти чого навіть зі мною привітатись не встав? Ну, ти даєш! – Марина хотіла жартома забрати з батька ковдру, але він щосили в неї вчепився, очі якісь трохи перелякані.

– Не треба, доню, перестань!

– Мамо, що це з вами, що відбувається? А ви що, знову разом спите, чи що? Та годі вам, мамо, ти пробач, я щось зовсім не подумала, тату!

Ну ви даєте, мамо!

Маринка весело очима блиснула, подивившись на своїх батьків, схопила пакети з речами і швидко вискочила з квартири.

– Ну йди до мене швидше, ледь перед донькою не покрасувалися, – реготнув Вадим Сергійович, відкинувши ковдру, і Ніна кинулася в обійми чоловіка.

Потім вони лежали обоє розпалені, як у молодості. Нарешті Вадим глянув на дружину, і обидва розреготалися.

– Застала нас дочка, застала старих батьків, – щиро сміявся Вадим Сергійович.

– І не кажи, – хихотіла Ніна Василівна. – Як вона строго мене запитала, де каже тато, в гаражі чи що? І в спальню зазирає, може ще що про матір погано подумала, що поки тато в гаражі, мати тут гостей приймає?

– Ага, а тут я, речі на кріслі мої валяються, а я ковдру зі страху на ніс натягнув, от ми втрапили! Добре онук у машині сидів, не пішов з Маринкою по сумки, – теж захихотів Вадим.

– Ну гаразд, хоч і не хочеться, а вставати пора, пішла я сніданок готувати, – Ніна встала і пішла, відчуваючи спиною палаючий погляд чоловіка.

– Я сам яєшню посмажу, Ніно, ти давай поки мажся своїми мазилками, чепурися, я тебе на сніданок покличу…

Ніна стояла перед дзеркалом і сама себе не впізнавала.

Кілька років тому у них із Вадимом подружні стосунки зовсім зійшли нанівець. Чоловік сказав, що він хропе сильно, і щоб не заважати, став спати в залі на дивані.

– У нас онук підростає, нам з тобою вже років, скільки, Ніно, майже шістдесят уже, бабуся з дідом, – бурмотів Вадим, відводячи очі.

У нього й на роботі не ладналося, здавалося одна втіха і залишилося – з мужиками в гаражах балакати, з машиною поратися, й біленьку потягувати для настрою.

Коли Вадим приходив веселий, він намагався обійняти Ніночку, а вона відсувалася:

– Не дихай на мене, іди помийся краще, прийшов з гаражів своїх брудний і лізеш, іди від мене краще, Вадиме!

Ось приблизно тоді чоловік і став спати в залі на дивані, і так і нормально, за віком, багато хто так вже окремо співіснує.

Але тут раптом сестра старша Ніни приїхала – Галина із чоловіком Анатолієм.

Подарунків навезла, сестрі білизну й халатик, Вадиму щось для машини, і до столу привезла всіляких смаколиків та ігристого. Посиділи, побалакали, те се, ніби їм і їхати вже пізно додому.

– Залишайтеся, Галю, у залі на дивані ляжете, пізно вже, – запропонувала Ніна, глянувши на чоловіка – раптом він цим буде незадоволений?

Коли всі затихли, Ніна раптом надумала подарунки приміряти, думала всі вже сплять, і Вадим начебто теж похропує.

Перед дзеркалом Ніна крутиться, і так і сяк повернеться. Світло горить неяскраве, приглушене, а Вадим не спить, притих і за своєю дружиною підглядає. Це ж треба, ну як молода, він і не помічав, уже звик. А в нього Ніна виявляється в самому соку, не дивлячись що і бабуся вже.

Вадим аж подих зачаїв, коли Ніна нарешті намірялася обновок, і почала тихенько укладатися, щоб чоловіка не розбудити.

Тут він і стиснув її в обіймах, і тепер вона досі ходить здивована і щаслива…

…З роками любов не зникає, вона просто соромиться свого віку.

Але її можна переконати, що вона все одно прекрасна…