– Яка допомога?! Він кайфував, жер у три горла, а я тепер маю за це розплачуватися? Ну ні! Він доросла людина, хай сам викручується! – Репетувала молодша невістка

– Та як ти можеш так казати?! Це ж жива людина! Брат твого чоловіка!

– А я ще раз повторюю: я краще спалю ці гроші, аніж йому віддам! І то толку більше буде! Якщо ця людина сама не дбає про своє здоров’я, чому я повинна? – ображено надула губи молодша невістка.

Свекруха мало не задихалася від обурення. Андрій, молодший син, важко зітхнув і потер перенісся. Здається, він теж був шокований, просто намагався не показувати це. Він завжди був такий: ніколи не впадав у паніку, намагався міркувати з позиції логіки, а не на емоціях.

– Віка, так не можна! Адже життя довге. Сьогодні ви його виручите, завтра він вас, – Маргарита вже не знала, як пояснити такі прості речі вже дорослій, здавалося б, жінці.

– Я вас благаю! Хто? Цей товстун? Він у боргах, як у шовках!

– Віко, не все вимірюється грошима… – зітхнула свекруха. – Зрештою, якщо ти кохаєш Андрія, хоч би шануй його брата. Я ж не вимагаю від тебе в лікарні з ним чергувати…

– Маргарита Петрівно, ви мені, звичайно, вибачте, але у нас свої плани, – холодно відповіла Вікторія. – Ми відкладаємо гроші на майбутнє нашої доньки. У неї, на відміну від Сергія, ще є шанси стати нормальною людиною.

У Маргарити спалахнули щоки від гніву. Віка говорила про її старшого сина так, ніби він – бруд під нігтями. Але це було не так.

Сергій, може, й не хапав зірок із неба, але був чудовим сім’янином. Він працював, любив свою дружину та сина, не зраджував. Проста людина, яких тисячі довкола.

Андрій, навпаки, був дуже цілеспрямованим. З дитинства він мріяв пробитися крізь сірий натовп і знайти затишне містечко під сонцем. Професію вибирав не душею, а з фінансових міркувань.

Він стоматолог. І справді, у якийсь момент став гребти гроші лопатою. Працював старанно, важко, розповідав про часом не найадекватніших клієнтів, а й жив добре.

Втім, і Сергій не бідував, хоч і витягував насилу. У нього була машина, хай і в кредит, квартира, що дісталася йому від бабусі.

А ще – згубна пристрасть до смачної їжі. Сергій був знатним любителем солодощів, хліба та майонезу. Він пропускав сніданки, зате наганяв упущене за вечерею, а всі вихідні проводив у сидячому положенні.

Не сказати, що ситуація була критичною, але зайва вага в нього була.

– Сергію, ти б частіше на салати налягав. Овочеві, а не з яйцями та горіхами, – журила його Маргарита.

Але, загалом, тривогу вона не підіймала. Поки Сергій не потрапив в лікарню через серце. З’ясувалося, що у нього – цілий букет проблем в цій частині.

– Потрібна дієта. Можливо, довічна, – повідомив лікар.

Сергій не почув. Спочатку він абияк тримався, потім – махнув рукою. На повторні обстеження він не приходив, лікування закинув після першого курсу. Якщо було погано, стійко переносив це на ногах.

– Світлано, ти б до лікаря його загнала… Доведе ж себе, – просила Маргарита старшу невістку.

– Та я б рада! Але ви спробуйте загнати його! Впертий, як віслюк. Я вже йому весь мозок проїла щодо дієти. І що? Я викидаю майонез, він купує. Каже, вдома їсти не буду, якщо будеш мене своєю травою годувати, – зітхала Світлана.

Всім було очевидно, що поки людина сама не візьметься за себе – сенсу не буде. Але Сергій не брався. Втім, чи мало таких людей? Багато хто тягне до останнього, поки зовсім не притисне.

Але Віка, молодша невістка… Вона не просто жорстко засуджувала Сергія. Вона, здавалося, зневажала його.

– Не розумію, чого ви з ним панькаєтеся? Нехай далі заганяє себе в домовину, – пирхнула вона одного разу, коли Маргарита та Андрій обговорювали його старшого брата.

Свекруха намагалася переконати себе, що Віка просто така людина. Що вона вольова та сильна. Що подібні жорсткі струси теж можуть давати ефект. Але серцем вона розуміла, що невістка просто зла і байдужа.

Це було видно й раніше. Віка ні з ким не ділилася своїм шматком пирога. Якщо свекруха просила допомогти, невістка витончено відмазувалась: то зайнята, то вже обіцяла допомогти мамі, то неважливо почувається.

Вона й пальцем не поворухнула на дачі свекрухи, зате регулярно приїжджала на шашлики. Якщо потрібно було посидіти з онукою, Віка насамперед дзвонила Маргариті, а не мамі.

Свекруха довгий час мовчала. Чужа родина – чужий монастир. Але зараз… Вона серйозно починала переживати вже й за Андрія.

Кілька днів тому у Сергія стався черговий напад. З’ясувалося, що йому потрібне оперативне втручання. Лікарі попередили, що на нього чекає довге відновлення.

Судячи з поведінки сина, він нарешті злякався. Ходив похмурий, майже нічого не їв. У відповідь на всі запитання відмахувався.

Маргарита не витримала і зателефонувала старшій невістці.

– Світлано… Ви там як? Справляєтесь? Сергій нічого мені не розповідає. Давай хоч через тебе зв’язок будемо тримати.

– Ой, Маргарита Петрівно… Страшно мені, – зітхнула невістка. – Ви ж самі знаєте, у нас кредит, ледве тягнемо, у гаманці вітер. А тут обстеження, ліки, втручання… А ви знаєте, яка у нас безплатна медицина.

– Свєто, ти не засмучуйся. Гроші якось знайдемо. Він же наш. Потягнемося всі трішечки…

– Якщо допоможете, я вам ручки цілуватиму.

У Маргарити на той момент відлягло від серця. Що, що, а гроші проблемою не здавалися. Вона розраховувала, що запросить Андрія та Віку, і вони разом все обговорять. Маргарита з дитинства вчила синів, що вони повинні один одного підтримувати.

Ось чого свекруха не чекала, так це того, що невістка упреться рогом. Тим більше, що жила та повністю коштом чоловіка. Віка сиділа вдома і займалася господарством.

Насправді жила на своє задоволення. Ходила на фітнес, гуляла із подружками, купувала, що хотіла. Адже Маргарита бачила, що невістка щоразу з’являється в нових костюмах.

– Майбутнє вашої дочки… – повторила свекруха задумливо. – А ти розумієш, що у Сергія цього майбутнього може не бути, якщо ми зараз всі відвернемося від нього?

Віка обурено підібгала губи.

– Він кайфував, жер у три горла, а я тепер маю за це розплачуватися? Ну ні! Він доросла людина, хай сам розуміється!

Після цього невістка схопилася і побігла до виходу.

– Андрію, я чекаю тебе в машині, – кинула вона наостанок.

Але Андрій за нею не пішов. Він дивився кудись у стіл, стискаючи кулаки. Маргарита теж відвела погляд.

Повисла важка тиша. У цей момент у них обох щось ламалося. Андрій мовчав хвилин п’ять, а потім перейшов на смартфон.

– Андрію… Ти ж знаєш, я ніколи не лізла, але… Сьогодні вона відмовилася допомогти твоєму братові, причому, з твоїх же грошей. А завтра, не дай боже, зляжеш уже ти. І що тоді? – тихо спитала Маргарита.

– Я все розумію, мамо. Не хвилюйся, Сергію я, звичайно, допоможу. А ось Віка… не впевнений, що я хочу жити з цією людиною після всього почутого.

Того дня Андрій відправив дружину на таксі, але не додому, а до її батьків. Віка, звичайно, обурилася, зчинила крик, довго не хотіла їхати. Кричала, що подасть на розлучення, що Андрій – мамин синок. Але він був непохитний.

Першим на розлучення подав він. Якийсь час Віка чекала, що Андрій приповзе до неї навколішки, проте цього не сталося. Потім вона почала загрожувати тим, що забере дочку.

– Заберу її, і не побачиш більше!

– Вік, та не сміши ти мене! Ти з того дня, як ми розійшлися, жодного разу нею не поцікавилася, — хмикнув Андрій.

Але домовлятися все ж таки довелося. Віка спочатку вимагала половину всього майна Андрія, хоча до більшої частини перерахованого вона не мала жодного відношення.

У результаті торгувалися за машину. Андрій віддав їй свій автомобіль, щоб вона відстала від нього та доньки.

Більше Маргарита колишню невістку не бачила. Знала тільки, що, судячи з її сторінок у соцмережах, та спалахнула ненавистю до всіх чоловіків.

І вечеряла тепер не в ресторанах, а в кращому разі у кафе. А ще – відмовилася від нарощених вій і майже щоденних укладок.

Загалом, поскупилася і залишилася біля розбитого корита.

– Не шкодуєш, що розлучився? – запитала Маргарита в сина одного разу, відчуваючи, що й вона відповідальна за це його рішення.

– Не шкодую. Якщо для неї допомога моєму братові – це марно потрачені гроші, значить, ми з нею дуже різні. Нам із нею не по дорозі, – впевнено відповів Андрій.

Він, здається, не дуже переживав. У нього вистачало справ. Андрій продовжував працювати та займався вихованням доньки, іноді просив матір допомогти.

На щастя, Аліна була вже відносно дорослою та самостійною дівчинкою, тож цілодобового нагляду вона не потребувала.

У Сергія ж справи теж йшли добре. Лікування пройшло успішно. До свого другого шансу він поставився з усією серйозністю.

Він нарешті сів на дієту і навіть почав виходити на прогулянки з дружиною. Хоч їхня родина й поменшала, але згуртованості лише побільшало.

Що скажете про вчинок Віки? Чи слушно відреагував Андрій, чи перегнув палицю? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.