– Яка муха тебе вкусила? Я вкотре питаю, де вечеря?

– Досить, – раптом різко промовила Оксана і стукнула кулаком по столу. – Я сказала, годі. Набридло! Просто набридло!

Це було так несподівано, що її чоловік витріщив очі, а дочка похлинулася якоюсь фразою. Онуки смикнулися і здивовано дивилися на бабусю.

– Що “досить”? – перепитав Сергій, нічого не зрозумівши й потер брову. – Яка муха тебе вкусила? Я вкотре питаю, де вечеря?

Вона встала, різко обтрусила хатній халат і злісно оглянула рідних:

– Я сказала, – досить! Ви мене дістали. Усі дістали. Сергію, вечеря, уяви собі, в холодильнику.

Аліна розгублено промовила:

– Мамо, ти чого?

– Нічого. Я, зрештою, не робот, а жива людина!

Сергій відкинувся на спинку стільця. Вираз його обличчя говорив сам за себе. Оксана ніколи йому не грубила, не скандалила, не підвищувала голос. І тут такий поворот. Тому він вирішив, що в неї щось сталося.

– Ти захворіла?

Вона відкрила рота, щоб відповісти, але потім раптово зрозуміла, що не хоче ділитися своєю проблемою з сім’єю. Чому? Тому що їм начхати!

Вони бачать у ній лише обслуговчий персонал. Рано-вранці вона дізналася, що в неї невиліковна хвороба, і це змінило все.

Кабінет лікаря був пофарбований у спокійний бежевий колір. На столі у нього лежав стос паперів, які він перебирав.

Оксана дивилася на його нервові пальці, не блимаючи, поки чоловік їй щось казав. Незнайомі слова, які зливались у рівне «бу-бу-бу».

Вона вийшла з кабінету, як у тумані й сіла на лаву в лікарняному сквері. Байдуже подивилася на потік людей, що то входив, то виходив. В голові було порожньо та тихо. Невиліковна хвороба, прогнози невтішні.

І раптом цілком виразно зрозуміла: якщо завтра вона ляже в лікарню, вдома не станеться нічого страшного. Нема чого їсти? Замовлять доставку.

Буде брудно? – Викличуть клінінг. Дочка найме няню, мати звично погрожує інфарктом, але обійдеться.

Її, Оксани, функція зводилася до безплатної, завжди доступної робочої сили. Вона була незамінною? Ні, – просто зручна. А де було її власне життя?

Вона спробувала згадати, коли востаннє робила щось, чого хотіла сама. Саме сама, а не чоловік, котрий за багато років шлюбу настільки звик до того, що вона обслуговує його, що навіть не розумів, що це не правильно.

Не для дочки, яка справно привозила їй онуків на всі вихідні, навіть не питаючи, чи може мати за ними придивитися.

Не для матері, яка постійно вимагала, щоб донька приїжджала до неї прибиратися та готувати, бо у неї тиск.

Де ж вона? Де її життя? Речі доношує за подругами, економить на собі, ніколи собі зайвого шматка не дозволить. Все для сім’ї, все для рідних та коханих.

А вони? Сергій знає, що вона ненавидить тюльпани, але щоразу дарує саме їх. Мама знає, що в неї алергія на хлорку, але вимагає прибирання саме з нею.

Дочка … Ой, говорити нема про що. Їй раптом стало шкода себе. Вона сиділа на лікарняній лавці, дивилася на людей, які проходили повз неї, і думала.

Якщо її не стане через пів року, на її похороні головною темою для розмов буде «а як ми без неї? Тільки ось це буде жаль не про неї, як про матір та дружину, а про безплатну рабсилу, яка потрібна тільки для їхнього обслуговування.

Вона ледве приплелася додому, голова гуділа від болю, що наринув. Сергій сидів перед телевізором, на журнальному столику стояв брудний посуд.

– Їсти хочу, – сказав він, не обертаючись. На екрані бігали футболісти й чоловік від переживань уже ковтнув два літри пінного.

Вона мовчки підійшла до нього і спробувала обійняти. Чоловік злісно відкинув її руку:

– Ти мені заважаєш…

– Я була у лікаря.

– Угу, – буркнув він, намагаючись розгледіти біганину футболістів. – То що там із вечерею?

Якби він обійняв її, щось запитав, можливо б нічого не сталося. Але на неї ніби вилили відро холодної води.

Вона пройшла спокійно на кухню. Не встигла навіть відкрити холодильник, як пролунав дзвінок. Приїхала дочка з онуками. Як завжди без запрошення та без погодження.

І ось тепер на звичайній кухні вибухнув скандал. Після фрази «ти захворіла» вона чітко усвідомила, що говорити більше нема про що.

Пів року вона погано почувалася, здавала аналізи, насилу ходила. Щойно сказала Сергію, що ходила до лікаря і тут це “дбайливе” запитання.

– Ні. Навпаки, я одужала!

– Мамо, що відбувається, – насупилась дочка. – Ти лякаєш дітей.

– Знаєш що, а нічого їх привозити сюди. Я хіба сказала тобі, що вільна у вихідні?

– А чим тобі ще займатися, – безглуздо спитала її Аліна. Діти завмерли, як ховрахи, щиро не розуміючи, чому дорослі так дивно поводяться.

– На баяні грати! – Оксана стояла, склавши руки на грудях та щиро насолоджуючись реакцією рідних.

– Так що мені з вечерею робити? – Сергій, як і раніше, не втрачав надії достукатися до дружини.

– Я не знаю, що тобі робити! – сумно всміхнулася вона. – А я зараз іду збирати речі.

– Які речі? Куди? А я? А хто…

– Ти – дорослий чоловік, тож розігрій собі вечерю сам. І посуд за собою помий. У раковині засіб, губка біля крана.

Вона розвернулася і пішла у спальню. Сергій підвівся за її спиною, ставлячи дурні питання і заважаючи. Аліна розгублено бурмотіла:

– Мамо, як так? Діма у відрядження вмотав, а в мене зустріч у суботу з дівчатами. Я ж збиралася. І куди ти? А діти?

– Відчепись, їй богу! Зрештою це твої діти, а не мої! Розв’язуй цю проблему сама.

– Мамо, а що трапилося? Що лікар сказав?

– У мене невиліковна хвороба, – раптом випалила Оксана, застібаючи блискавку на валізі. – Я їду.

– Що?! – Аліна ахнула. – Чому ти мовчала? Що означає – їдеш? А ми? Мамо, ти що, з глузду з’їхала?

Оксана зупинилася і подивилася дочці просто у вічі.

– Аліно, останнім часом ти хоч щось питаєш про мене? У тебе тільки й розмови про тебе, дітей та твої проблеми! Наше спілкування лише по дітях і то в плані “дай, подай”.

– Ти хоч раз запитала, чи я готова за ними подивитися? Чи маю сили? Плани? Бажання? Ти просто ставила мене перед фактом! Я втомилася! Я більше не можу і не буду!

– Мамо, але їхати?

У цей момент задзвонив телефон. На екрані висвітлилося “Мама”. Оксана зняла слухавку.

– Алло.

– Оксано, ти ж обіцяла сьогодні заїхати та прибратися. Ти приготувала мій улюблений морквяний торт. Ти де?

Оксана слухала цей вимогливий голос і відчувала, як усередині щось руйнується.

– Мамо, у мене невиліковна хвороба.

У трубці повисла пауза. Потім мама сухо буркнула:

– Ну і що тепер, лягти й пом ерти? Медицина зараз розвинена, вилікують. То коли ти приїдеш?

– Та пішла ти, мамо! Готуй собі торт сама! І прибирайся. А я до тебе більше не приїду! – І поклала слухавку.

Аліна завмерла з відкритим ротом, Сергій застиг у дверях. Оксана підхопила валізу і відчинила вхідні двері.

– Мамо, а тато? – раптово спитала Аліна, згадавши. – Як він без тебе впорається?

– Він прикутий до ліжка? Рук та ніг немає? Досить, я хочу жити!

Вона поїхала до своєї найкращої подруги. Це було так дивно, що здавалося чимось нереальним. Напевно, якби прилетіли прибульці, Катя б і то так не здивувалася, аніж тому, що її тиха подруга на когось підвищила голос і пішла з дому. Але не ставила запитань, допомагала чим могла.

Оксана почувала себе дивно. Ніхто не вимагає сніданку, чистих сорочок та гарячої вечері. Вперше вона думала лише про себе. Донька через кілька днів зателефонувала.

– Мамо, чому ти нам нічого не сказала раніше? Вибач, я справді була зайнята лише собою. Але тато…

– Я не хочу про нього навіть чути, ясно? Виживе!

Через кілька тижнів Аліна приїхала в гості. Побачивши схудлу маму, раптово розплакалася:

– Мамо, пробач мені. Будь ласка.

Сергій подзвонив двічі. Перший раз за день, як вона пішла. Зажадав, щоб вона не дурила і поверталася. І взагалі, в будинку брудно, продуктів немає. Вдруге – за місяць. Голос сумний, з крапелькою каяття:

– Може, повернешся? Щось у мене живіт уже болить від напівфабрикатів та доставки.

– Я не повернуся.

За рік вони розлучилися. Спокійно, без скандалів, через суд. Квартиру продали, гроші поділили. Оксана купила маленьку світлу студію у новому районі, з видом на парк. Хвороба відступила, але до кінця не вірила, що змогла все подолати, й чи на довго.

Аліна дзвонила практично щодня, іноді привозила онуків. Але завжди питала заздалегідь, чи можна. Зате мати на неї образилася і не дзвонила, – та й слава богу.

Оксана живе, як уміє. Дивиться фільми, читає книжки, гуляє. Готує лише те, що любить саме вона, а не хтось інший.

Вона не знає, що з нею буде за тиждень, чи за рік. Цього ніхто не знає. Але тепер вона точно знає, – що треба любити себе. Просто тому, що ти у себе одна…

Як вам ставлення близьких до хворої матері? Щоб ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!