Яке коріння, таке й насіння…

Місяць тому Сергій дав їй ключі від своєї квартири, сказав, нехай будуть … Квартира нова, як зрозуміла Світлана, живе він основну частину часу у батьків.

Сьогодні Світлана вирішила зробити коханому сюрприз, прийти раніше і приготувати смачну вечерю.

Сергій приходить з роботи, а там вона, Світланка, у затишному халаті та домашніх капцях і шалений запах на всю квартиру…

Наспівуючи Світлана піднялася на п’ятий поверх, вставила ключ, відчинила нечутно двері, зробила крок у передпокій і завмерла. Вона почула голоси…

– Ну заспокойся, заспокойся маленька, адже в тебе є я… ну, що ти, ніхто нам не потрібен, ми з тобою вдвох…ну…заспокойся, я тебе люблю більше життя, ти ж знаєш про це і ніколи-ніколи тебе не кину…

Світлана ніколи не чула такого ласкавого голосу від Сергія, таких інтонацій.

-Ти ж моя ляля.

Це добило Світлану, вона зазирнула для чогось у велику кімнату, там у кріслі сидів Сергій і гойдав на руках, як маленьку, заплакану дівчину, яка затишно влаштувалася в нього на колінах…

– Світлано …, – Сергій трохи зніяковів, але продовжував сидіти в кріслі, машинально хитаючи
дівчину. Та повернула до Світлани заплакане обличчя.

Красива, – машинально зазначила про себе Світлана, – і молода… Світлана розвернулася, і не кажучи ні слова, поклавши ключі на тумбочку, пішла вниз.

– Світлано, та почекай ти …

Вона повернулася, і побачила трохи збентеженого і чогось усміхненого Сергія…

– Свєта, … ну почекай … ми тобі все пояснимо …

Світлана похитала головою і пішла …. Як же їй було боляче, боляче і прикро.

– От дурепа, – вела вона внутрішній діалог, – розкотила губи, ну-ну, можна подумати що красивий, не бідний, молодик тридцяти років, сидить ченцем і чекає її, Світлану, яка на добрий десяток років старше тієї, що на колінах … Ляля … з тугою подумала.

Дізналася напевно що Сергійко з якоюсь тіткою час проводить, і пустила в хід жіночу зброю, – сльози… Боже, як банально …

Ну як? Як вона примудрилася вляпатися? Фу, як бридко… Всі вихідні Світлана проревіла, все одно вона сподівалася, що Сергій зателефонує, почне виправдовуватися, щось говорити… але ні, тиша.

У понеділок прийшло смс, з номера Сергія.

– Потрібно поговорити. – Адреса та час…

Як завжди, точно, чітко та у справі, посміхнулася і внутрішньо стиснулася, Світла… Ну от і все… Подякує за проведений час, скаже, щоб більше не турбувала, або як там у них, у нуворишів…

– Може, не ходити? Ні, піду! Рішуче сказала собі Світлана, піду!

Вона знала це кафе, не далеко від роботи, між іншим, не дуже й дешеве. Гаразд, вже за філіжанку кави, вона може заплатити…

Тиха музика, безшумні, як тіні, офіціанти проводжають за столик, за яким сидить молода дівчина, яка віддалено когось нагадує…

Так, це та, яка Ляля, як же Світлана так попалася … Розвернутися і піти? Ну вже ні … Вона не дозволить нікому сміятися над собою …

– Добрий вечір.

– Здрастуйте, – дівчина не виглядала грубою, поважною, але вона відверто розглядала Світлану, – це я вам відправила смс.

– Та я вже зрозуміла, але навіщо?

– Я ж написала, треба поговорити…

– Про що? Я не претендую на Сергія, я все чудово розумію, він вас любить і…

– Мене Олею звуть, – дівчина дивилася не блимаючи на Світлану, – ви сідайте, розмова буде довгою … Ви були одружені?

-Так.

– Діти є?

– Ні, не трапилося, а до чого власне питання? Що за допит та…

– Я хочу розповісти вам історію, а ви послухайте. Він сказав що ви розумна, добра та красива. Поки що бачу тільки те, що гарна…

Вона що мене гарною назвала, щиро здивувалася Світлана.

– Я вас слухаю …

… – Дашка була невгамовна, – грала у футбол із пацанами, носилася з ними по гаражах, чубилася. У десять років почала диміти, у дванадцять хильнула лишку, але це їй не сподобалося…

– Сергій зі щасливої родини. Відмінник, навчається у школі з математичним ухилом та поглибленим знанням англійської, жодної вільної хвилинки, і де тільки вони перетнулися…

– Спочатку ніхто не знав про їхню дружбу, вони бачилися уривками. Мамина подруга дитинства, була вчителем фізики в школі, де навчалася Дашка, вона й розповіла якось мамі при зустрічі, що Сергій позитивно впливає на дівчинку, дівчинка-то не погана, та й взагалі…

– Мама не надала значення словам подруги, а дарма… Дитяча дружба переросла в щось більше, набагато більше, ніж могла собі уявити мама Сергія, ну а Дарії було, як би пом’якшити, все одно…

– Сергій з дитинства відрізнявся відповідальністю та педантичністю. А ще він, коли був маленьким, мріяв про брата, чи хоча б сестру. Але мрія не здійснилася.

– Мама вважала, що обов’язок перед суспільством та чоловіком вона виконала, народ ивши сина, і може собі дозволити жити так, як вважає за потрібне.

– Тато Сергія, був дуже далекий від цього всього, він просто заробляв гроші, і теж вважав, що може дозволити жити так, як йому хочеться…

– Можливо, і потягнулися ці двоє один до одного, попри відмінності в соціальному становищі…

– Спочатку вони розгубилися, все ж таки не кожен чотирнадцятирічний підліток знає, як вчинить в такій ситуації, тут дорослі губляться і творять будь-що.

– А вже вчорашні діти, які з цікавості роблять такі вчинки, і поготів … Це зараз можна все дізнатися в інтернеті …

– У школі забили на сполох, коли худенька Дашка почала перетворюватися на бомбочку на тоненьких ніжках, були комісії, якісь розгляди.

– І, що дуже дивно, жодного разу не смикнули Сергія, ніби його й не існувало зовсім. Наче Даша сама якимось чином все це провернула, та й він якось не заглиблювався, а задовольнявся тільки тим, що розповідала йому Дашка.

– А вчитель фізики, подруга мами, на той час звільнилася і поїхала…

– На п’ятнадцятий день народження, о шостій ранку, подзвонила Даша, і безбарвним голосом привітала з народ женням дитини.

– Сергій сказав дякую і ліг спати далі. Вдень йому було якось не до цього, і тільки ввечері він згадав, що ніби дзвонила Даша, набравши її, він почув схлипи …

– Вона в лікарні й у них народ илася дитина.

– Сергій з’їздив на адресу, яку вказала Даша, привіз що вона просила. Вона стояла біля вікна, маленька, худа, безбарвна і якась загадкова…

– Він приходив у міру можливості до них … у грошах обмежений не був, тому міг купувати якісь дрібнички, кіндери та всяку нісенітницю …

– Сергій все не наважувався сказати батькам про те, що вони стали бабусею та дідусем, поки одного разу, сонячного ранку, коли вся родина була в зборі, у двері подзвонили…

– На порозі стояла мати Дарії, вона тримала на руках дитину…

– Нуу, до вас не потрапиш, окопалися, буржуїни прокляті … А он ти де, тато, – останнє слово вона з ненавистю виплюнула в бік Сергія, – забирай, своє багатство … Та вертихвістка вмотала, а я що, казенна …

– Батьки, які нічого не розуміють, дивилися на жінку, дитину і переводили погляд на Сергія.

– Він мовчки взяв дитину, що ревла, на руки й пішов у кімнату, відчувши та впізнавши рідну людину, малеча почала заспокоюватися…

– У дверях з’явилися батьки. Мати, тримаючи в руках якісь папери, була біла, як крейда… Батько ж навпаки – червоними плямами, обидва хотіли пояснень…

– Сергійко, тримаючи на руках дитину, спокійно пояснив, що він вже вісім місяців, як тато…

– Мати почала кричати, що вона не вірить, що це все якийсь сюр, почала плакати, кудись дзвонити, і зрештою сказала, що вона не готова, вона не хоче бути бабусею…

– Батько вигнав її з кімнати, велів синові розповісти, ВСЕ… Батько влаштував експертизу, звичайно дитина була його, Сергія.

– Мати ридала і заламувала руки, шукала варіанти приховати ганьбу, доки не приїхала бабуся Сергія, таткова мама. Вона швидко все розставила по місцях, і дуже допомогла Сергію з Олею.

– Дашка зрідка з’являлася, у неї було своє, веселе життя, місця в якому Сергію та Олі не було, а потім вона зовсім зникла.

– Тато закінчив школу, вступив в університет, бабуся змирилася, з тим що вона бабуся і полюбила мене, дідусь теж.

– У тата гарна освіта, непогана робота, тільки немає особистого життя. Звичайно, у нього були жінки, але вони або самі йшли, або він йшов.

– Я не знаю, може, він якихось однотипних вибирає, але всі вони, як одна, тільки трохи почувши владу, намагалися позбутися мене.

– Ні, не в прямому значенні, без криміналу. Я не примхлива, Світлано, ви не подумайте…

– І ось я поставила собі за мету знайти матір. Я думала, що мало, раптом вона любить мене, прийме мене, і батькові буде легше, не миготітиме доросла дочка на обрії.

– Того вечора… я татові не казала, що знайшла її. Вона власне й не губилася, живе за сорок кілометрів… я з’їздила.

– Вона відчинила мені двері, у квартиру не запросила. Живе добре, хоч слава богу не спи лася…
Запитала чого я хочу…

– Знаєте, поки ми стояли у дверях, звідкись, з глибини квартири, виїхала дівчинка, на велосипеді, років трьох … У них відбулася розмова, наслідки цього візиту і цієї розмови ви й застали, Світлано …

– Мамоцька, – покликала дівчинка, – хто це там?

-Донечко, їдь до няні, мама зараз…

– Я стояла і дивилася на дівчинку, це моя сестра, розуміла я … рідна … а ця красива молода жінка, моя мама …

– Це ваша дочка? – запитала я.

– Бачиш же, а чого ти хотіла? Я не думаю, що твої бабуся з дідусем збанкрутували, і ти доїдаєш останній шматок хліба.

– Просто, хотіла подивитися на вас.

– Для чого? Я не проситиму пробачення у тебе, за те, що кинула тоді, я не хотіла повторити долю своєї матері, а твій тато так і не наважився б сказати своїм батькам про тебе, про нас…

– Я все прорахувала, так що ти повинна бути мені вдячна, за те, що я так тебе прилаштувала…

– А якби ваша мати не віднесла б мене до тата?

– Прям … Я ж від неї йшла, грошей їй пообіцяла, батько твій приносив, а я відкладала, на втечу … Ну і коли вона вийшла, дала їй трохи та пішла … Що ти від мене ще хочеш почути?

– Ти вчишся? Хлопчик є? Он яка, красуня, хлопці, мабуть, шиї скручують … Дивись, не будь недолугою … Добре, вибач, мені йти треба … І це, не приходь сюди більше, не треба …

– Ти напевно все ж пробач мені, що я не змогла стати тобі матір’ю..

– Я йшла, як уві сні. Я ж ночами мріяла маленька, що матуся моя десь є, чекає на мене, любить. Ні, мені вистачало кохання, звичайно…

– Я в місто приїхала, татові зателефонувала, а він тут, у квартирі, побачила його, хотіла все приховати, та не змогла, от і розплакалася, а тут ви … Збіг обставин.

– Загалом вам вирішувати, чи потрібен вам такий чоловік? Знаєте чому він вам не дзвонив усі вихідні? Я не дала, сказала, що ви повинні охолонути, і краще я поговорю спочатку.

– Загалом ось … Ви подумайте, номер тата знаєте, сто разів подумайте, я нікуди не подінуся, це теж враховувати потрібно … Щоб не було потім … боляче.

Через рік, гуляючи з візком, Оля зустріла її, матір. Вона приїжджала ховати свою матір, бабусю Олі.

-Здрастуйте.

– Привіт, – простягла мати, – та вже ж, як кажуть, яке коріння…

– Ви про себе? Бачу попивати сталі, міцним тягне.

– А ти я бачу дотепна, в мене мабуть, та тільки ось…

– Що? Ах це…

– Тато, мамо ми тут … Це мій братик, ми гуляємо, поки батьки в магазин ходили …

– Прощавайте, Даріє Андріївно, не вживайте багато, бо самі розумієте, яке коріння, таке й насіння…

Пишіть в коментарях. що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!