– Які борги можуть бути між матір’ю та дочкою? – обурилася вона. – Не забувай, що я твоя мати! Та й взагалі, що ти пристала з цим кредитом? Особисто тобі я точно нічого не винна

– Дочко, без тебе мені ніяк не обійтися! – Почала розмову здалеку мама.
Я на той час була на роботі, тож суворо уточнила, що у неї сталося.

– Розмова довга, – коротко відповіла вона, натякаючи на те, що для неї потрібно більше часу.

– Мені заїхати до тебе? – спитала я й озирнулася на всі боки, боячись, що начальство може мене почути.

– Так, було б добре це зробити сьогодні ввечері, і не відкладати на вихідні, – багатозначно промовила вона. – Справа не терпить зволікань!

Я запевнила її, що приїду. Після роботи, як і обіцяла, навідалась до неї. Мама чекала на мій прихід і, почувши дзвінок у двері, зашаркала капцями.

– Пиріжки будеш? – З порога запитала вона.
– Не відмовлюся, – посміхнулася я і почала знімати верхній одяг.

Коли я зайшла на кухню, стіл уже був накритий. Я спіймала себе на думці, що мати давно не була такою гостинною, а це означало, що розмова буде важливою.

– Може пельменів домашніх відварити? Вчора робила, – заметушилась вона.

– Ні, дякую, я і чаєм обійдуся, – люб’язно відмовилася я і присіла за стіл. – Мамо, я ненадовго. Про що ти хотіла зі мною поговорити?

– Я думала, що ти спочатку перекусиш…
– Давай я їстиму, а ти розповідай, – я потяглася до пиріжків.

– Я вирішила собі зубні протези поставити, але кредит мені не дають. Візьми для мене, я зобов’язуюсь платити, – коротко промовила мати.

– У мене ж квартира в іпотеці, не знаю, чи дадуть, – задумливо промовила я.
– Ти мені не довіряєш? – ображено примружилася вона.

– Мамо, ну які дурниці?! Якщо не довіряти тобі, взагалі нікому не можна довіряти, – невимушено засміялася я. – А багато потрібно?

– Приблизно тридцять тисяч гривень, – похмуро відповіла вона і важко зітхнула.
– Добре, завтра сходжу в банк, – пообіцяла я матері.

Наступного дня я взяла кредит на тридцять тисяч і відвезла їх матері, передавши з рук в руки. Вона була на сьомому небі від щастя, отримавши їх, проте відразу внесла корективу.

– Юля, можеш перший місяць сама кредит сплатити? – попросила вона. – Потім я зобов’язуюсь виконувати всі свої обов’язки!

Я неохоче погодилася допомогти матері, але уточнила, що це вперше і востаннє.
– Добре, добре, – запевнила вона.

За місяць мама поставила собі протези, та оголювала зуби на всіх фотографіях у соціальних мережах.
Я була рада, що допомогла матері, та щиро сподівалася на те, що вона мене не підведе.

Проте, за три місяці мені несподівано зателефонували з банку і нагадали про борг.

Спочатку я вирішила, що мені зателефонували помилково, але вже за десять хвилин розмови зрозуміла, що мати не виплачує кредит!

Пообіцявши банку найближчим часом сплатити прострочені платежі, я почала дзвонити матері.
Однак вона, ніби відчуваючи, про що йтиметься, уперто не підіймала слухавку.

Мені нічого не залишалося, як після роботи навідатися до матері, та вимагати пояснень. Мати, дізнавшись причину мого візиту, сердито насупила брови.

– Мамо, ти ж обіцяла сплачувати борг перед банком! – обурено вигукнула я. – Значить, я даремно довіряла тобі?

– Які борги можуть бути між матір’ю та дочкою? – обурилася вона. – Не забувай, що я твоя мати! Та й взагалі, що ти пристала з цим кредитом? Особисто тобі я точно нічого не винна!

– Не винна? А нічого, що мені з банку дзвонять і вимагають закрити борг! – Розлютилася я. – Слів просто немає! Я допомогла тобі поставити протези, а ти мені ось чим відплатила!

– Ой, на протези дала, – єхидно передражнила мати. – Твої протези виявилися дерев’яними. Труть, і я знову перероблятиму їх!

– Чому вони мої? Ти сама знайшла клініку, сама обрала її. До чого тут я? – На твою думку, саме так я й маю відповісти банку?

– Мені все одно, я не платитиму за те, чого немає, – розвела руками мати.

Я готова була розплакатися, та рвати на собі волосся. Іпотечні платежі з кредитом матері були відчутні.

– Чого ти соплі розвісила? – усміхнулася мати. – Мене не стане, отримаєш квартиру, ось тобі й повернення боргу буде, причому, набагато більшого розміру.

– Треба було брати з тебе розписку, – образливо промовила я і попрямувала до вхідних дверей.
Мати не стала мене зупиняти. Вона була рада, що я не стала наполягати на виплаті кредиту.

Мені довелося знайти підробіток, та самій вносити платежі. З матір’ю я вирішила не спілкуватися, тож заблокувала її номер.

Близько місяця панувала тиша, а потім мати впіймала мене біля під’їзду.
– Не додзвонитися до тебе і не дописатися, – ображено промовила вона. – Загалом у мене є справа!

– Більше жодних спільних справ у нас не буде! Якщо ти забула, то я виплачую твій кредит…
– Ой, годі вже згадувати, – покривилася мати й махнула рукою.

– Я б і рада була про це забути, та щомісячні платежі не дають, – огризнулася я у відповідь.

– Почалося скиглення, – закотила очі мати. – Я хотіла тобі бартер запропонувати. Купи мені дачу, а я її на тебе перепишу!

– Ні! Мамо, у тебе ще совісті вистачає пропонувати мені таке після попереднього обману? – обурено промовила я. – Не буду я тобі більше допомагати, навіть не сподівайся!

– Ну нічого тоді й не отримаєш! – Ображено гаркнула у відповідь мати й, впевненою ходою попрямувала до дверей.

– Подумай сто разів, перш ніж відмовлятися від вигідної пропозиції, – біля дверей вона знову обернулася.

Я не вшанувала її відповіддю і, як тільки двері грюкнули, пішла їх зачиняти. Кілька разів мати ще спробувала натиснути на мене, але я не піддалася на її маніпуляції.

Скажіть мені, будь ласка, чи й справді є такі батьки, які допомагають своїм дітям матеріально? Щось мені важко в це повірити!

В мене склалося таке враження, що я винна матері до кінця своїх днів, за те, що вона мене на світ божий привела!