Якось дочка привела чоловіка до нашої квартири. Сказала, що вийшла заміж! Молоді пройшли до її кімнати, та затихли. А ми в нерозумінні сиділи на кухні, не сміючи одне одному слова сказати

Якось дочка привела чоловіка до нашої квартири. Сказала, що вийшла заміж! Молоді пройшли до її кімнати, та затихли. А ми в нерозумінні сиділи на кухні, не сміючи одне одному слова сказати.

Зрештою, дочка з’явилася. Сунула нам під ніс паспорт, щоб ми прочитали її нове прізвище. І сказала: – Ну, вибачте, що так сталося! Ми поживемо у вас трохи, поки житло наймемо.

У квартирі встановилася дивна ситуація, коли її мешканці уникають прямих зіткнень. Наприклад, перш ніж вийти зі своєї кімнати, я прислухаюся, чи не ходять «ті» коридором.

Щоб не зіткнутися ніс до носа. Іноді я посилала чоловіка на розвідку. Він виходив, потім повертався, казав, що все тихо. І я вислизала зі свого притулку.

А з іншого боку – зять! Він теж сидів мишкою. І висилав дружину дізнатися, чи можна пробратися короткими перебіжками у ванну, чи туалет!

Щоб виключити небажані зіткнення, молода дружина носила обіди у свою кімнату. Як у комуналці!
Одна жінка готує, друга тихо сидить у своєму кутку. Потім змінюємось.

Ні розмов, ні спілкування. Якщо раптом випадково зустрінемося, то опускаємо очі в підлогу і проходимо повз одне одного.

Зять, зазвичай, скромно-скромно вітався, але у відповідь, як кажуть, тиша. Усім було важко. Дуже важко!

Де молоді працювали, чому не пішли в орендоване житло – це невідомо. Четверо дорослих людей, як заморожені, мешкали під одним дахом.

Невдовзі лід рушив завдяки чоловікам. Якось батько залишив під вікном свою машину. А зять побачив. Спустився вниз, і спеціально зачекав, коли тесть з’явиться.

Він поставив йому якесь технічне питання – про машину. Звісно, ​​батько не зміг промовчати. Відповів. Між ними почалася жвава розмова.

Потім вони разом вирушили до гаража. Мабуть, хильнули там трохи, і з того часу здружилися.

За тиждень обидва поїхали на риболовлю. Після риболовлі разом поралися по господарству.
Слідом і моє серце розтануло!

Прийняли ми хлопця до своєї родини. Пролетіло місяці зо два. І батько почав називати зятя сином. А той його – батьком. Закрутилося сімейне життя!

Стало весело і легко – по-родинному. Шумно відзначили день народження матері. Наготували – купу! Розмовляли. Потім молоді вмовили нас заспівати. Дуже зворушливо, дуже душевно!

Після дня народження ніхто навіть не думав про орендоване житло. Навіщо, всім так добре, так добре!

Прийшло літо, і на нашій машині ми вчотирьох вирушили на озеро. Взяли намети, чоловіки рибалили, ми засмагали, сиділи на березі, й розмовляли про щастя.

Батько жартома казав, що мріяв про сина. Мріяв пристрасно! І ось Господь послав йому сина. А зять на це відповідав, що рано батька втратив.

Виріс із матір’ю. І йому теж бракувало батьківського тепла, та чоловічої мудрості.

Ми слухали, та посміхалися. Як не посміхатися? Дуже приємно, і на душі затишно.
Через пів року «син» раптом став погано почуватися.

На обличчі сум, зникла колишня жвавість, ентузіазм загубився. А дочка дедалі частіше затримувалася на роботі. Казала, що її начальство заїздило. Мабуть, доведеться змінити роботу.

Приходила і ховалася за дверима своєї кімнати. І вони сиділи там тихо-тихо., як раніше. Загальні вечері проходили сумно. На наше запитання дочка та зять відповідали, що все добре.

Тоді батько вирішив поговорити із «сином» по-чоловічому. Але нічого не випитав. На всі запитання він відводив очі, й робив це тривожно, якось болісно.

Але, як кажуть, скільки мотузочці не витись, а кінець буде. Дочка прийшла до нашої кімнати, і повідомила, що трапилося непередбачене, вона покохала іншого.

Боролася із собою, але нічого зробити не змогла. Так що ось, мама та тато, «вибачте, так вийшло»!
Зять пішов із квартири тихесенько, щоб ніхто не чув, швидко зібрався. І під старими стелями знову запанувала тиша.

Батько вийшов у коридор, пройшов туди-сюди. Заглянув до дочки, повернувся до своєї кімнати, ліг на диван, і відвернувся до стіни.

Потім сказав:
– Знав я раніше, знав, що не можна ні до кого прив’язуватися серцем! Відриватися боляче! Розумієш, боляче!

Дочка наступного дня переїхала до нового чоловіка. Знайомити його з нами не поспішала. Мабуть, розуміла, що не варто! Щось, мабуть, розуміла!

А батько одержав СМС. Колишній зять написав:
– Ви все одно мені як батько! Не хвилюйтесь! Що ж тепер робити? Так в житті буває, не переймайтеся!
А як не перейматися, можливо хто підкаже?