– Якщо ти вирішила, що далекі родичі важливіші, то можеш не приходити на моє весілля! – Холодно відповів син матері

Сьогодні був важливий день для Івана – його весілля з коханою дівчиною Алісою. Вони довго готувалися до цієї події, продумали кожну деталь, щоб все пройшло ідеально.

Проте останні кілька годин чоловіка не залишало стійке відчуття, що він перебував на межі нервового зриву.

Все почалося рано-вранці, коли Іван зателефонував своїй матері Олені Володимирівні. Вона була для нього найближчою людиною, попри всі розбіжності, які виникали між ними за останні роки.

– Мамо, я дуже сподіваюся, що ти прийдеш сьогодні, – сказав Іван, намагаючись спокійно говорити. – Зрештою, це моє весілля.

– Ваню, я хотіла б прийти. Але чому ти вирішив не запрошувати деяких наших близьких? – невдоволеним голосом спитала Олена Володимирівна.

– Я чула, що багато родичів засмучені тим, що вони не отримали запрошень. Як ти міг так вчинити?

Іван відчув, як усередині в нього все закипало. Він давно прийняв рішення запросити тільки найближчих людей, тих, хто дійсно важливий йому та Алісі.

Інші запрошені, особливо ті, кого він ледве знав, або бачив кілька разів у своєму житті, не відповідали концепції їхнього весілля, і не вписувалися в бюджет.

– Мамо, це наше свято! Ми хочемо провести цей день з тими, хто нам дорогий. Я не хочу влазити в борги, та сплачувати додаткові місця на банкеті для малознайомих родичів чи друзів, – роздратовано відповів син.

– Ти знаєш, що для мене сім’я багато що означає. І те, що ти не запросив цих людей, здається мені неправильним, – наполегливо промовила мати.

В цей момент Іван зрозумів, що нічого на всьому білому світі не зможе змінити її думки.

– Добре, мамо. Якщо ти вирішила, що далекі родичі важливіші за рідного сина, то можеш не приходити на весілля, – холодно відповів чоловік, і скинув дзвінок.

Весілля пройшло на найвищому рівні. Гості насолоджувалися атмосферою свята, сміялися та танцювали.

Проте, щоразу, коли погляд Івана падав на порожнє місце за столом, де мала сидіти мати, він відчував легкий смуток.

Після свята, коли молодята повернулися додому, чоловік сів на диван і замислився.

Він розумів, що стосунки з матір’ю стали складнішими після розлучення батьків, яке сталося багато років тому. Однак Іван не очікував, що вона не прийде на весілля через не зовсім зрозумілу причину.

Чоловік причаїв на матір образу, та скоротив спілкування. Через кілька місяців після весілля Аліса дізналася, що чекає на дитину.

Думка про те, що її майбутній син чи дочка може вирости без бабусі, викликала в неї занепокоєння.
Жінка підійшла до Івана, коли той сидів за комп’ютером, та перевіряв пошту.

– Коханий, – почала вона обережно, – я хочу поділитися з тобою однією новиною.

Іван обернувся, помітивши серйозність у голосі дружини.

– Що трапилося? – спитав він, трохи стривожено.

Аліса посміхнулася і ніжно торкнулася свого живота.

– Ми чекаємо на дитину, – прошепотіла вона.

Обличчя Івана осяяло щастя. Він схопився з крісла, і міцно обійняв дружину.

– Це чудово! – вигукнув він. – Ми станемо батьками!

Кілька хвилин вони стояли в обіймах один одного, насолоджуючись цією миттю. Потім Аліса подивилася на чоловіка і додала.

– Я дуже рада, але… Мені хочеться, щоб наша сім’я була повною. Щоб наша дитина знала своїх бабусь та дідусів. Розумієш?

Іван одразу вловив натяк дружини. Чоловік важко зітхнув, і знову опустився у крісло.

– Так, розумію, – похмуро промовив він. – Ти вважаєш, що твої батьки не будуть їй гарними бабусею та дідусем?

– Я цього не говорила! Я веду мову про твою матір.

– Щиро кажучи, я не впевнений, що зможу пробачити мамі так швидко.

– Її відмова прийти на наше весілля сильно зачепила мене. Тому давай після появи малюка просто повідомимо її про те, що вона стала бабусею, і запросимо в гості.

Коли з’явився малюк, чоловік дотримався своєї обіцянки, й повідомив радісну новину матері. Олена Володимирівна захопилася звісткою, і негайно захотіла побачити онука.

Вона приїхала до молодих батьків із величезним букетом квітів, та коробкою із дитячими речами через два дні після того, як невістку з дитиною виписали з лікарні.

Батьки Аліси не могли часто відвідувати подружжя, бо працювали, тож робили це тільки у вихідні.
Побачивши, наскільки молода мати втомлюється, свекруха запропонувала невістці свою допомогу.

Спочатку Іван скептично сприйняв цю ідею, проте невдовзі побачив, що присутність матері помітно полегшує Алісі побут.

Щодня, окрім вихідних, протягом двох місяців, Олена Володимирівна приходила рано-вранці, й залишалася до вечора.

Вона готувала їжу, прала пелюшки, прибирала в будинку і навіть брала на себе турботу про малюка, даючи Алісі можливість відпочити, або зайнятися своїми справами.

Свекруха виявилася, на диво, терплячою та уважною, і поступово між нею та Алісою встановилася тепла дружба.

Однак Іван все ще не міг пробачити матері за минуле, і інколи між ними виникали конфлікти на рівному місці.

Минуло кілька тижнів, і хоча Олена Володимирівна продовжувала активно допомагати молодій сім’ї, сварки між нею та сином стали частіші.

Іван почав помічати, що його мати виявляє надто велику участь у їхньому житті. Вона постійно давала поради, щодо догляду за дитиною, і намагалася нав’язати свої погляди на виховання.

Дійшло до того, що мати почала говорити синові, як йому слід поводитися на роботі з колегами.
Якось увечері, коли Олена Володимирівна знову залишилася допізна, Іван не витримав.

– Мамо, дякую за твою допомогу, але, гадаю, настав час трохи скоротити твої візити. Нам потрібен час, щоб налагодити власний ритм життя, – сказав він, намагаючись виглядати доброзичливим.

– Ти хочеш сказати, що я вам заважаю? – здивовано спитала вона.

– Ні, звісно, ​​ні, – поспішив заспокоїти її син. – Нам треба навчитися справлятися із труднощами самостійно. Ти ж розумієш це, чи не так?

Жінка кивнула на знак згоди, але було видно, що вона скривджена. Наступного дня, коли Олена Володимирівна прийшла, вона зауважила, що атмосфера в будинку змінилася.

Чоловік, щоб показати матері своє незадоволення її візитам, заборонив Алісі спілкуватися з нею, тому дівчина намагалася не розмовляти зі свекрухою, щоб не роздмухувати скандал. Іван теж був холодний і стриманий. Почуваючись не у своїй тарілці, жінка пішла раніше, ніж звичайно.

За кілька днів вона зателефонувала Івану.

– Ваню, я хочу серйозно поговорити з тобою, – тремтячим голосом промовила мати.

– Що трапилося? Про що ти хочеш поговорити?

– Ти знаєш, я вже довгий час намагаюся зрозуміти, що відбувається. Чому ти раптом вирішив обмежити мої візити? Чому ти став таким холодним до мене? – вибагливо поцікавилася Олена Володимирівна.

Іван не став нічого говорити, бо не хотів зізнаватися матері, що вона його дратує.

– Я знаю, що винна Аліса. Вона завжди була проти моєї участі у вашому житті. Я бачу, як вона намагається відштовхнути мене від вас,- продовжила мати, не дочекавшись відповіді.

– Навіть зараз, коли я приходжу, вона вдає, що зайнята чимось іншим, уникає розмов зі мною. Невже ти дозволиш їй зруйнувати наші стосунки?

– Мамо, прошу тебе, зрозумій. Аліса тут ні до чого. Ми з нею вирішили, що нам потрібно вчитися бути самостійною сім’єю. Ми дуже вдячні тобі за допомогу, але далі ми впораємося самі, – збрехав син.

– Ах, ось як! Значить, ти вибрав її? Ти думаєш, що вона краще знає, як виховувати вашу дитину? – Завелася Олена Володимирівна.

– Мамо, годі! Я втомився від постійних спроб втручатися у моє життя. Може, тобі варто подумати про те, що я давно вже не маленький і краще знаю, як мені поводитися на роботі та вдома?

– Сама до мене навіть на весілля не прийшла, а зараз робиш із себе матір року, – різко висловився чоловік.

Після цих слів Олена Володимирівна замовкла. Через кілька секунд вона раптом вимовила:

– Ну добре, якщо ти вважаєш, що я заважаю, тоді я піду. Але пам’ятай, Ваню, ти сам зробив вибір. Сподіваюся, якось ти зрозумієш, кого втратив, – ображено промовила мати, й повісила слухавку.

Коли Іван закінчив розмову, він був повністю спустошений. Його руки тремтіли, а серце швидко калатало.

Аліса, почувши шум, вийшла з кімнати й побачила чоловіка, який сидів на дивані з телефоном у руці.

– Що трапилося? Хто дзвонив? – стривожено спитала дружина.

– Моя мати. Вона заочно звинуватила тебе в тому, що ти руйнуєш наші стосунки. Сказала, що ти змушуєш мене обмежувати її візити, – роздратовано відповів чоловік.

– Єдине, в чому ти справді винна, то це в тому, що змусила помиритися з матір’ю!

– Стривай, – здивувалася Аліса. – Ти ж сам був не проти, щоб наша дитина мала ще одну бабусю! Причому, зі званням бабусі Олена Володимирівна справляється на ура.

Замість того, щоб відкрито обговорити проблему з дружиною, Іван почав шукати винних.

– Ти знала, що вона така, – сердито сказав він. – Навіщо ти взагалі наполягала, щоб я мирився з нею?

– Я думала, що це важливо для нашої родини, – обурено відповіла Аліса. – Я хотіла, щоб наша дитина росла поруч з нею, бо вона її бабуся. Але, якщо ти вважаєш, що я зробила щось неправильно…

– Звісно, ​​неправильно! – грубо перебив її чоловік. – Тепер вона думає, що ти винна у всьому цьому, а я опинився посередині!

Аліса, не сказавши жодного слова, відійшла від чоловіка. Їй було дуже прикро чути такі слова, враховуючи, скільки зусиль вона доклала, щоб налагодити стосунки між чоловіком та свекрухою.

Наступні тижні Іван майже не розмовляв із дружиною. Він уникав будь-яких обговорень, пов’язаних з його матір’ю, і проводив багато часу або на роботі, або перед телевізором.

Аліса щосили намагалася зберегти мир у домі, та дбати про дитину, але напруга між нею та Іваном зростала з кожним днем.

Минув місяць, перш ніж Іван усвідомив свою помилку. Він зрозумів, що несправедливо звинуватив Алісу в тому, чого вона не робила.

Його роздратування та агресивність були спрямовані на матір, але замість того, щоб розібратися в ситуації, він переніс ці почуття на дружину.

Якось увечері, коли Аліса поклала малюка спати, Іван підійшов до неї, й м’яко взяв за руку.

– Вибач мені, – сказав він. – Я не мав рації. Це не твоя вина. Просто… мені важко було прийняти, що мама знову намагається контролювати моє життя.

– Я розумію, – тихо відповіла дружина. – Але, будь ласка, запам’ятай одне: я завжди буду на твоєму боці, тож не треба робити з мене ворога.

– Дякую, – Іван міцно притис Алісу до себе. – Ти маєш рацію. Давай спробуємо розпочати все спочатку.

З цього часу Іван намагався тримати свої емоції під контролем, та вирішувати проблеми конструктивно.

Він навчився відкрито і чесно спілкуватися з матір’ю, пояснюючи їй межі дозволеного. Що стосується Аліси, вона більше ніколи не втручалася у стосунки чоловіка та свекрухи.

Хоча часом їй було прикро, що коханий чоловік звинуватив її у всіх негараздах, які трапилися між ним, та матір’ю.