Якщо я раніше ще якось думала на тему покращення стосунків із сестрою чоловіка, то останні події показали, що я з нею на одному полі не присяду

Якщо я раніше ще якось думала на тему покращення стосунків із сестрою чоловіка, то останні події показали, що я з нею на одному полі не присяду.

Надто вже в чоловіка продумана сестра, яка слова доброго не скаже, вічно все з якоюсь особистою вигодою.

Мені такі люди ніколи не подобалися, я не люблю шукати друге дно, постійно напружувати мізки, розмірковуючи, де і на чому мене намагаються нагріти.

З Катею я починала спілкуватися із відкритою душею. Все-таки родичка тепер, та й ділити нам начебто не було чого. Молода була, дурна.

Сестра ж почала відкриватися одразу. У мене була машина, тому від Каті надходила пропозиція поїхати попити каву.

Та чому б і ні? Відносини треба налагоджувати, ми тепер одна сім’я. Я забирала сестру чоловіка після роботи й ми їхали пити каву.

Тільки спочатку Каті треба було в аптеку, до подруги, у ремонт взуття та за продуктами. Потім ми їхали до кав’ярні, де за п’ять хвилин випивалася кава, потім Катя жахалася, як вже пізно, і просила відвезти її додому.

Перший раз я це віднесла до розряду випадковостей, а після кількох таких поїздок “попити каву” зрозуміла, що це саме закономірність.

Дуже швидко я зрозуміла, що Катя без власного інтересу навіть не чхне. Якщо вона кличе нас на природу, значить стіл із нас. Пропозиція з’їздити на дачу – Катя відпочиватиме, решта працюватиме.

Мені не хотілося постійно думати, що вона вкотре хоче з нас нажитись, тому простіше було не спілкуватися зовсім. І нерви цілішими будуть.

Свекруха повністю і в усьому підтримувала поведінку дочки, навіть пишалася нею, заявляючи, що та вже ніколи свого мимо рота не пронесе.

Так що з рідні чоловіка я ні з ким не спілкувалася більше, ніж вимагали мінімальні рамки пристойності. Сестра кілька разів ще спробувала вписати мене у свої плани, але обламалася і більше не лізла.

Коли я чекала дитину, вона ніяк не змінила свого відношення, що мене влаштовувало. Але ближче до пологів раптом сама зателефонувала та запитала, як відбувається підготовка.

– Усе купили? А то в мене від дочки залишилися речі, чого вони припадати пилом будуть, нехай племінниця носить, – запропонувала Катя.

Я зламала голову, думаючи, що Каті від мене треба. Речі вона не продає, а віддає просто так, нічого натомість не просить. Дивно це все.

Коли речі вона привезла, мені подумалося, що я зрозуміла, в чому саме каверза. Речі були в гнітючому стані. Щось запране вщент, щось із дірками, які ніхто не перейнявся зашити.

Подивилася я на них і вирішила, що моя дитина таке не носитиме ніколи. Гроші ми маємо, купимо нове, бо навіть в економії є межі прийнятного.

Речі від сестри я не стала викидати чи повертати назад. Просто склала все по пакетах і прибрала в дальній кут шафи.
Чоловікові я про це розповіла, він сам помилувався “щедрим даром” сестри, щось навіть сфотографував і відправив матері. Не знаю, про що там у них діалог був.

Думки про ці речі я викинула з голови та більше не поверталася до них, доки сестра не прийшла їх вимагати назад.

Сталося це за рік, коли з’ясувалося, що в сім’ї Каті очікується поповнення. Тоді мене попросили повернути речі, які мені було передано.

– Зайвих грошей немає, а ціни зараз просто космічні.

Ну, гаразд, не проблема. Я знайшла пакети з речами та передала їх через чоловіка. Катя обурено зателефонувала через годину і почала кричати, що в мене зовсім немає совісті.

Начебто вона мені нормальні речі передавала, а ми їх заносили до непотрібного стану, а потім не посоромилися у такому вигляді повернути назад.

– У вас є совість? Ну, якщо зносили речі, то купіть заміну! Я як дитину повинна в ці лахміття одягати? В нас грошей немає, я розраховувала на ці речі! – розорялася Катя.

Ось усе й стало на свої місця. На цей раз сестра грала в довгу, ну, або відпрацювала на експромті. Тільки вихлопу від її вистави не було.

Я з нею лаятись не стала, переадресувавши всі обурення чоловікові. Той спершу не розумів, що за речі, а коли зрозумів, влаштував сестрі рознос.

Дісталося і свекрусі, яка полізла боронити доньку. Чоловік їм усе пригадав, а я насолоджувалась збоку і в це не лізла.

Але Катею я, чесно, захоплююсь. Бути такою зухвалою – це талант якийсь треба мати. Я б так не змогла. Хитромудрий план був, шкода, не спрацював.