– Якщо я вкладуся в ремонт, то ризикую залишитися ні з чим. І гроші втрачу, і квартири не побачу, – впевнено пояснив чоловік

Я була одружена з Віталієм п’ять років. У нас за цей час з’явилося двоє маленьких дітей – півтора року, та чотири.

Ми винаймали житло, і мріяли про власний куточок. Для того, щоб здійснити свою мрію, ми щомісяця поступово відкладали гроші.

Проте, пів року тому я отримала несподіваний спадок – бабуся залишила мені двокімнатну квартиру в Черкасах.

– Оце пощастило, так пощастило! – Віталій був радий набагато більше, ніж я. – З передмістя в місто переберемося. Потрібно роботу підшукувати.

– Їхати не хочеться. Може, ми краще продамо, і купимо тут? – запропонувала я.

– Теж хороший варіант! – підтримав мене чоловік. – Давай у вихідні поїдемо, і подивимося, що там, та як?

Залишивши дітей на свекруху, ми поїхали оглядати житло. Однак, радість досить швидко змінилася розчаруванням.

Внутрішнє оздоблення квартири нас сильно засмутило: запліснявілі шпалери відходили від стін разом з бетоном, опалення було відключено через те, що частина батарей проржавіла, і місцями потекла, а кахлі у ванній кімнаті та на кухні дихали на ладан.

– Оце так, – розгублено промовив Віталій, невдоволений побаченим. – Жити тут точно не будемо. Та й у такому стані її теж не продаси. На біса тобі взагалі така спадщина?!

– Ну, хоч така. Вона на дорозі теж не валяється. Не кидати ж квартиру, – з досадою заперечила я. – Треба зробити ремонт.

– На які гроші? Кредит візьмеш на ці руїни? – єхидно посміхнувся чоловік.

– Можна використовувати наші накопичені кошти на ремонт цієї квартири, – з хвилюванням запропонувала я, проте по обличчю Віталія зрозуміла, що він з моїми словами не згоден. – Потім ми можемо тут або самі жити, або здавати…

Віталій зневажливо поморщив фізіономію, і заперечливо похитав головою.

– Ні, ні, наші спільні гроші вкладати в чужу квартиру я нізащо не стану! – категорично відмовився чоловік. – Вона належить лише тобі. Власне, я тут взагалі ніхто.

– Ну як ніхто? – занервувала я.

– Ну отак! Якщо я вкладуся в ремонт, то ризикую залишитися ні з чим. І гроші втрачу, і квартири не побачу, – впевнено пояснив Віталій.

Я відчула, як у мені підіймається хвиля паніки. Я знала, що без допомоги чоловіка нічого не вийде.

Ми роками накопичували гроші на власне житло, і тепер ці заощадження були єдиним шансом урятувати ситуацію. Я спробувала переконати Віталія, проте чоловік продовжував наполягати на своєму.

– Я можу вкластися лише в одному випадку, якщо ти частину квартири оформиш на мене. В іншому випадку все роби сама, гроші так само знаходь сама, – поставив мене перед фактом Віталій.

– Добре, я сама зроблю ремонт у цій квартирі! – рішуче промовила я.

– Де візьмеш гроші? – сухо поцікавився чоловік.

– Знайду, – з образою пробурчала я.

Усю дорогу назад ми не розмовляли. Я думала про те, що заберу у чоловіка свою частину з накопичених коштів, а Віталій – про те, як не дати мені цього зробити.

Повернувшись додому, він одразу попрямував до комп’ютера і почав переказувати гроші зі спільної банківської картки, на свій особистий рахунок, залишивши мені лише мінімальну суму.

Він обмежував витрати на їжу, одяг для дітей, пояснюючи це тим, що я повинна сама дбати про свої потреби.

Коли я обурилася, чоловік відповів мені, що я сама повинна забезпечувати себе.

– Віталю, поверни мені мою частину грошей! – обурено вимагала я.

– Ні. Які там твої гроші? Смієшся чи що? Ти в декреті стільки років сидиш, що ти могла накопичити? – Огризнувся у відповідь Віталій. – Насправді, визнай, що це тільки мої накопичення.

– Цікавий ти який! Твої! На що ти пропонуєш нам із дітьми жити? Тоді я подам на аліменти, якщо по-іншому ти ніяк не розумієш! – рішуче заявила я.

– Розлучитися вирішила? – здивовано спитав чоловік.

– Ні, подати я маю право й у шлюбі!

– Ти можеш робити будь-що, але на великі суми не розраховуй. Офіційна зарплата в мене мінімальна. Якщо на аліменти подасть ще й моя колишня дружина, ти взагалі отримаєш мізер, – захоплено повідомив Віталій. – Не твори нісенітниці, а просто давай продовжимо накопичувати на свою квартиру.

– А бабусина просто так стоятиме? – процідила я крізь зуби.

– Взагалі, мені якось до лампочки. Можеш продати її дешево. Загалом, роби, як хочеш, – з байдужістю відгукнувся чоловік. Я відчула себе абсолютно втраченою, бо не знала, що робити далі.

З одного боку, я хотіла зберегти сім’ю, а з іншого — мені було прикро, що мої почуття та бажання перестали мати значення для Віталія.

Минуло кілька днів після повернення додому, а я так і не ухвалила жодного рішення. Ще раз прокрутивши все в голові, я дійшла висновку, що мені треба якимось чином знайти гроші на ремонт.

Я розглядала можливість взяти кредит, але розуміла, що можу його не виплатити. Натомість я вирішила звернутися до друзів та знайомих, щоб попросити у них невелику фінансову допомогу.

На подив, багато хто з них відгукнувся на моє прохання, і спільними зусиллями я зібрала непогану суму на ремонт квартири.

Тим часом стосунки з Віталієм у мене продовжували погіршуватися. Він контролював кожну гривню, і постійно нагадував мені про те, що я повинна сама піклуватися про себе.

Якось увечері, коли діти вже спали, я підійшла до чоловіка, і суворо промовила:

– Я хочу поговорити з тобою з приводу розлучення. Ми з дітьми їдемо в бабусину квартиру.

– Куди? У ту розвалену квартиру? Смієшся? Я не дозволю своїм дітям жити у такому місці! Забереш їх, нацькую на вас опіку! – рішуче пригрозив Віталій.

– Надсилай, хоч вони подивляться на мій ремонт, – відрізала я у відповідь.

Наступного дня я пішла до РАГСу, і написала заяву на розірвання шлюбу.

Проте, чоловік не збирався так просто давати свою згоду на розлучення. Лише за пів року Віталій нарешті змирився з моїм рішенням, і відпустив мене.

Я подала на аліменти, але чоловік, щоб багато мені не платити, підмовив колишню дружину теж подати на аліменти. Мені довелося самій ставити дітей на ноги, і якнайшвидше виходити на роботу.

Чоловіка в мене тепер, на жаль, не було, проте залишилися діти та своя квартира в Черкасах. Але я про це не шкодую! Краще зовсім без чоловіка, ніж з таким скнарою, та покидьком! Я слушно міркую?