— Який чоловік! Де таких тільки беруть?

Надя стояла біля вікна, дивлячись у порожній двір. У руці вона міцно стискала тест. На екрані чітко виднілися дві смужки. «Може, хоча б тепер між нами з Марком усе налагодиться…» — з надією подумала вона.

Останнім часом чоловік віддалився від неї, і Надя не розуміла, що стало причиною його холодності. Вона списувала все на втому та зайнятість, але глибоко всередині відчувала: справа не лише в цьому.

Марк був заможним. Він мав власний бізнес у сфері каршерингу. У місті він був монополістом, бо конкуренції майже не було. Чому такий чоловік обрав Надю — залишалося загадкою для всіх.

Останні дні він був похмурий, відповідав їй коротко, іноді навіть різко.

— Марк, щось трапилося? Проблеми на роботі? — намагалася розговорити його Надя. Але чоловік лише зиркав похмуро і йшов до іншої кімнати.

«Може, це змінить його ставлення… — погладила вона пальцем пластикову оболонку тесту. — Ми ж хотіли дитину…»

Познайомилися вони в поліклініці. Марк прийшов у процедурний кабінет здавати кров із вени. Високий, кремезний брюнет із чорними очима ледь не втратив свідомість, побачивши пробірку в руках медсестри.

— Не хвилюйтеся, я зроблю все швидко й майже безболісно, — заспокоювала його Надя. — Просто не дивіться, відверніться.

Він так і зробив, втупився в стіну. Але цікавість узяла гору — обернувся. Надя вже закінчувала, коли він почав зісковзувати зі стільця.

— Ну що ж ви! — похитала вона головою, коли він відкрив очі. — Я ж просила не дивитися.

— Я що, знепритомнів, як дівчинка? — зніяковів він.

— Дівчата якраз рідко непритомніють. Хлопці — частіше, — посміхнулася вона. — Ви ще довго трималися. Дехто лише при вигляді голки падає.

— Ви стали свідком моєї ганьби. Мені тепер залишається тільки одружитися з вами, — пожартував чоловік. — Такий варіант вам до вподоби?

— Ризикніть, — засміялася Надя.

— Домовилися! — з усмішкою попрощався Марк і вийшов із кабінету.

— Який чоловік! — мрійливо зітхнула колега Наді. — Де таких тільки беруть?

Надя лише посміялася.

— Де брали — там більше нема. Та й не подивиться він на таких, як ми.

Вона помилилася. Після зміни Надя побачила того самого красеня — він стояв, спершись на капот автівки, й озираючись. Побачивши її, розквіт усмішкою, дістав із салону розкішний букет і підійшов.

— Надя! Почекайте! — гукнув він. — Це вам — за те, що врятували мене.

— Але ж вам нічого не загрожувало, — засміялася вона, беручи букет. — Хоча квіти чудові. Дякую, не варто було.

— Дозвольте підвезти вас? — запропонував він, відкривши дверцята.

Відтоді Марк щодня забирав Надю з роботи, водив у ресторани, а згодом запропонував їй стати його дружиною.

Проте з початку стосунків у Марка проявлялася патологічна ревність. Надя клялася, що не звертає уваги на інших, але він міг приревнувати навіть до літнього колеги.

— Хто це вийшов із тобою з поліклініки? — насуплено питав Марк.

— Це Федя, санітар. Колега. — відмахувалась Надя.

— А чого він ішов із тобою? Що ви там робили?

— Марк, що за нісенітниця? Ми просто працюємо разом! Йому вже років шістдесят!

Тоді Марк заспокоївся, але ревнощі нікуди не поділися.

— Ти привіталась із тим хлопцем. Ви знайомі? — знову допитувався він.

— Одногрупник. Ми разом навчалися. Було б неввічливо не привітатись.

— Ти зараз зі мною у стосунках! Забудь про інших! — розлютився Марк.

— Добре, — знизувала плечима Надя.

— Надю, та він же хворий! — намагалася відкрити їй очі подруга Оля. — Ревнує до всього!

— Вийду заміж — перестане. А буде дитина — зовсім про ревнощі забуде.

— Подивимось… — сумнівалася Оля.

Після весілля ревнощі лише загострилися.

— Ти моя дружина! Ніяких чоловіків! Щоб ніхто не пліткував, що мені роги наставляють! — гримнув Марк.

— Якого біса?! Ти про що?! — обурилася Надя.

— Усе! Звільняйся й займайся домом! Він великий — роботи вистачить.

Надя переїхала до двоповерхового дому Марка. Зрештою, вона й звільнилася з роботи.

Часто в гості приходила Оля. Марк не любив її, але при ній цього не показував. Щойно вона йшла, починалося:

— Що вона тут робить? Відволікає тебе! Мені вона не подобається!

— Вона ж не чоловік! — обурювалась Надя. — І ти її майже не бачиш.

— Заведи нових подруг! — не здавався Марк.

— Ага, — зітхала Оля, — і знову буде ревнувати.

Надя погоджувалася. Оля була єдиною її близькою подругою.

Одного дня Надя помітила на руці Олі золотий браслет.

— Звідки прикраса?

— Мамин. Батько подарував, а вони у подорож вирушили — от вона й дала мені.

— Класно. Теж мрію про таке.

Життя текло спокійно, з рідкими вибухами ревнощів, після яких Марк загладжував вину подарунками чи поїздками. Але через два роки його поведінка змінилась. Ревнощі стали безпричинними, холод — постійним.

— Може, в нього хтось є? — припустила Оля.

— Якщо так — піду, — зітхнула Надя.

Вчора їй стало зле. Запахи викликали нудоту, крутилася голова. І ось — дві смужки.

«Може, він нарешті зміниться…» — чекала Надя, вдивляючись у темряву двору.

Марк прийшов майже вночі.

— Я тебе чекала весь день, — з радістю сказала Надя. Від нього пахло перегаром і знайомим парфумом. — У мене новина!

— Справді? — єхидно протягнув він.

— Я чекаю дитину. У нас буде дитина! — простягла тест.

Марк почервонів, стис тест — той тріснув.

— Думаєш, я ідіот? «У нас дитина!» З ким — з тим мужиком із кафе?! Він тебе кинув, і ти вирішила підкинути мені своє дитя?! Я думав, медсестра цінуватиме таке щастя, а вона — зрадниця!

— Марк! Яка зрада?! Це твоя дитина! — благала Надя.

— Забирайся! Ще раз тебе побачу — пожалкуєш! — гаркнув він.

Надя, вражена, мовчки зібрала речі й поїхала у свою стару квартиру. Добре, що не здала її.

У квартирі стояв запах пилу — вона не була тут жодного разу після весілля. Тепер у неї було чим зайнятись. Надя почала прибирати, намагаючись зібрати думки.

Задзвонив телефон. На екрані — «Оля».

— Олю, ну невчасно ж ти! — подумала Надя вголос, але слухавку все ж узяла.

— Привіт! — защебетала подруга. — Хотіла завтра до тебе забігти. Ти як, вільна?

— Олю, я пішла від Марка, — спокійно сказала Надя. — Точніше, він мене вигнав.

— Що? — здивування в голосі подруги здалося Наді наіграним. — За що?

— Приревнував до когось вигаданого! — Надя нарешті не витримала і розплакалася. Говорити більше не хотілося, тому вона скинула дзвінок.

Наплакавшись, Надя вирішила таки дізнатися, що собі надумав Марк. Вона знала, що до дев’ятої ранку він з дому не виходить. Тож вона з’явиться до серйозної розмови саме під ранкову каву.

Вранці Надя викликала таксі і поїхала до будинку чоловіка. Ключі, на щастя, були з нею. Відчинивши двері, вона одразу помітила чужі жіночі туфлі в коридорі. З кухні лунали голоси. Усе тіло пройнялося холодом.

На кухні, в її халаті, стояла Ольга і пекла млинці. Марк сидів за столом у домашніх штанах, з голим торсом. Обоє озирнулися на Надю. Ольга виглядала переляканою і розгубленою. Марк спочатку розгубився, але швидко накинув маску байдужості.

— Чого приплелася? — буркнув він.

— Уже бачу, що дарма прийшла, — комок підійшов до горла. — Це давно у вас? Та яка вже різниця… Але поясни! Ти ж мене у зраді звинувачував, а сам із моєю ж подругою…

— А ти не зустрічалася з якимось типом у кафе? Ольга тебе бачила через вікно! Обнімалися, цілувалися! Ось, фото з твоїм коханим! Хочеш глянути? — Марк подав їй телефон.

Глянувши на зображення, Надя розлютилася:

— Ти добре знаєш мого брата! Льоша приїхав з іншого міста, ми зустрілися на обід перед його від,їздом. Я ще не встигла тобі сказати! — звернулась до чоловіка. — Усе сталось раптово!

— А я звідки знала, що це твій брат?! — крикнула Ольга, але тут же притихла. Її виправдання виглядали жалюгідно.

— А ти вирішила, що все готове і можна скористатися? — з презирством сказала Надя. — Мене верне від вас обох. На розлучення подам сама. Тільки без сцен — мені не можна нервувати.

Марк встав, але Надя поклала ключі на стіл і вийшла з дому. За один ранок вона втратила і чоловіка, і подругу.

Щоб вдарити болючіше, Надя подзвонила батькам Марка і розповіла про його вчинок. Хоча свекруха зi свекром не надто її любили, такої ганьби вони не пробачили.

— Спершу без нашого благословення одружився, а тепер дружину, яка чекає дитину виставив за двері! Ти нам більше не син! — заявив батько в гніві.

Так Марк утратив підтримку родинного бізнесу.

За кiлька мiсяцiв вiн утратив i все пiдприємство. Брат Надi створив конкурента, що запропонував більший вибiр послуг i доступнi цiни. Клiєнти пiшли вiд Марка.

Минуло півтора року. У парку…

На лавцi сидів Марк. Зарослий, з пляшкою в руці. Дивився в небо й думав, за що йому стільки бiди.

Повз пройшла жiнка з вiзочком.

— Надя?! — вигукнув вiн.

Вона не вiдповiла.

— Чого ти домаглася, гадюка?! Позбавила мене всього! Дитині твоїй гiрше буде! Нема чим алiменти платити! — вигриз він.

— За моїх дiтей не хвилюйся. Вони народяться вiд чоловiка, гiдного бути батьком, — сказала Надя, повторивши слова його батька.

Марк вдавав, що не почув. Тицнув на вiзок:

— А це хто?! Не тримай мене за дурня!

Хотiв заглянути, але спотикнувся і впав назад.

— Це мiй племінник. Син того самого брата, що знищив твiй бiзнес, — кинула Надя і пiшла геть.

— Ти що?! Куди ти поділа дитину?! — здригнувся Марк.

— Вагiтностi не було, Марк. Не лише люди помиляються — помиляються й тести.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?