Янгол-охоронець…

Катерина ридала захлинаючись. Старенька бабуся Надя ласкаво гладила внучку по голові та втішала:

– Дурненька! Сашко твій ще пошкодує. Таку дівчину впустив. Прибіжить ще, ось побачиш!

Катерина розуміла, що це лише слова. Сашко абсолютно точно дав зрозуміти, що простувата дівчина його більше не цікавить.

А бабуся… Як могла вона не підтримати свою онучку? Дівчинку, яку сама виховала, підійняла на ноги.

Бувши дитиною, Катерина якось спитала бабусю Надю:

– Ба, а де мої батьки?

– Вони стали янголами й тепер дивляться на нас зверху, Катюша. Буває так, знаєш…

– Розкажи мені про янголів? – Серйозні блакитні очі пильно дивилися на бабусю Надю.

– Вони живуть на небі. Але іноді янголи спускаються до нас, щоб допомагати та оберігати нас, щоб давати сили. Ти також янгол, мій янгелочок.

– Знаєш, як вийшло… Ти мала з’явитися з дня на день. Твої батьки дуже тебе чекали … Але так сталося, що тато з мамою потрапили в дорожню пригоду. Врятувати вдалося лише тебе…

– Я думала все… Не зможу жити! А потім мені тебе на руки дали. Крихітка така, така рідна… Довелося мені жити далі заради тебе. Виходить, ти мене врятувала. Виходить, ти мій янгол-охоронець!

Катерина цілими днями лежала в ліжку, оплакуючи своє минуле кохання. Вона ніяк не могла прийти до тями. А тут нове лихо.

Бабуся занедужала. Її відвезли в лікарню тихої, морозної ночі. Катерина просиділа у приймальні до ранку, чекаючи якихось звісток.

На світанку до дівчини вийшов лікар. Він ще нічого не встиг сказати, але Катерина все зрозуміла.

Звідки в неї стільки сліз? Невже вони ніколи не закінчаться?

Новий біль заліз у душу до дівчини, витісняючи старий. Потім вони перемішалися разом, утворюючи величезний клубок, який заповнив собою все.

Погано розуміючи, Катерина вийшла надвір і сіла на холодну, покриту інеєм лавку.

– Мабуть, я це заслужила, – Катерина розтирала сльози по щоках, – якщо мене всі кидають! Спочатку батьки, потім Сашко, потім бабуся!

До болю стиснувши кулаки, дівчина вийшла із лікарняного парку. Катерина повернулася додому та лягла на ліжко.

Вона розуміла, що зараз треба займатись важливими питаннями. Щоб гідно проводити бабусю. Не можна просто закритися вдома. Не можна! Але де взяти сили? Хто допоможе?

Катерина стояла біля нової металевої огорожі. Вона мовчки прощалася з бабусею. За ці кілька важких днів Катерина не пролила жодної сльози. Усередині накопичувався біль, який ніяк не міг знайти вихід.

– Ходімо, ходімо, Катюша, – потягла дівчину приятелька бабусі, – треба додому, пом’янемо Надію. А ти плач, треба поплакати. Так стане легше…

Щойно з квартири вийшла остання людина, Катерина лягла на ліжко. Сліз зовсім не було. Сухі очі боліли.

Дівчина хотіла закричати, заплакати. Та не могла. Немов по клацанню пальців вона нещодавно відключила емоції.

– Не можу нічого. І не хочу, – прошепотіла Катерина.

Невдовзі дівчина забулася сном.

Бабуся Надя сидить за столом і п’є чай. Вона щось захоплено розповідає онучці, але її зовсім не чути через дитячий плач.

Катерина ніяк не може зрозуміти, що каже бабуся. Плач посилюється.

– Де це? – Катерина крутить головою.

Здається, що дитина зовсім поряд. Як же тут опинилося це маля? Бабуся продовжує говорити, наче їй це не заважає.

– Ба, ти чуєш дитячий плач? – Катерина вже бігає по квартирі, шукаючи дитину, – хто це плаче?

– Це янгол твій плаче, – не підводячи голови, ласкаво каже бабуся Надя, – він боїться, ще зовсім маленький.

Катерина різко прокинулася. Вона сіла на ліжку, згадуючи сон.

– По-перше, бабуся задоволена. Значить, все гаразд. По-друге …, – дівчина вкрилася холодними мурашками.

Невиразний здогад, просто припущення … Катерина швидко зібралася і побігла в аптеку.

Дівчина дивилася на позитивний тест зі змішаними почуттями. У неї тепер є янгол-охоронець. Скоро він буде готовий з’явитись, заради цього треба хотіти жити.

Гаряча сльоза покотилася по щоці, витягаючи за собою товсту болісну нитку, розкручуючи клубок і звільняючи Катерину.

Сашко, дізнавшись про дитину, обіцяв допомагати. Але до Катерини не повернувся.

Зате його мама потай від усіх бігала до дівчини, чи не щодня. Вона заспокоювала Катерину, допомагала порадами й мрійливо плескала в долоні.

– Ой, Катюша … Малюка скоро будемо няньчити. Дивись, що я йому прикупила.

Сім років стрімко пролетіли. Катерина гордо крокувала, тримаючи за руку рум’яного хлопчика.

– Мамо, купімо морозиво! Ескімо на паличці!

– Звичайно, мій янгол.

– А хто такий янгол?

– Це… Це той, хто тебе дуже любить, оберігає та захищає.

– Отже, ти мій янгол, – хлопчик міцніше стиснув руку мами, – і ще ця бабуся, яка йде зі мною поряд.

– Яка бабуся? – здивувалася Катерина.

– Це секрет! Вона просила не говорити, – понизив голос хлопчик.

Катерина все зрозуміла без зайвих слів. Якщо у неї є такі янголи-охоронці, – значить все буде добре…

Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!