Є своє житло, а ми другий рік живемо на оренді через сестру чоловіка

Ситуація найдурніша виходить – у нас із чоловіком є ​​своя квартира, але ми продовжуємо жити на оренді, тому що в нашій квартирі вже другий рік мешкає його молодша сестра з двома дітьми.

Спочатку вона просилася пожити кілька місяців, але щось пішло не так. Ось вже другий рік ця ситуація не змінюється, а мій терпець майже урвався.

Одружилися ми з чоловіком чотири роки тому. Мені тоді було двадцять сім років, а чоловіку двадцять дев’ять. До цього ми три роки зустрічалися і як люди серйозні вже тоді збирали на квартиру. Звичайно, кожен на своєму рахунку, щоб у разі чого кожен залишився при своєму, але це не так важливо.

Весілля ми святкувати не стали. І рідних складно зібрати, надто їх країною розкидало, і бажання витрачати купу грошей на один день не було. У нас був план – купити квартиру.

Як показує практика, це найвитратніший момент у житті молодої сім’ї. Якщо, звичайно, на них не валиться благодать від щедрих бабусь та дідусів, які залишили онукам свої квартири.

Квартиру вдалося купити без іпотеки, влізли у ту суму, яка в нас була, але змогли взяти простору однокімнатну, яку за належної фантазії можна було перетворити на двокімнатну квартиру.

За це ми й взялися. Все одно квартира нам дісталася в такому стані, що там потрібно було робити ретельний ремонт.

Поки ми робили ремонт, жити продовжували на оренді. Звісно, ​​це економічно невигідно, але в нас іншого варіанта не було. Жити з батьками я не хотіла, хоч з моїми, хоч з чоловіка, а в нашій квартирі, що ремонтується, це було просто неможливо. Тому ми продовжували винаймати житло.

Через таку ситуацію доводилося утискатися у фінансах, тому ремонт тривав майже рік. Але ми відразу все робили під себе, щоб не переробляти його щороку. Але в’їхати до своєї відремонтованої квартири нам не вдалося.

Подзвонила свекруха і розповіла, що сестру чоловіка кинув чоловік, вона з двома дітьми залишилася на вулиці, вони не знають, що робити. Жити з мамою у сестри не вийде, бо та сама живе на території чоловіка, який доводиться вітчимом. Він готовий потерпіти дочку та онуків дружини максимум тиждень, а потім треба щось вирішувати.

Ситуація ускладнювалася тим, що діти у сестри маленькі. Одному третій рік, а другому ще року немає, тому працювати вона не може, а жити тільки на виплати на орендованій квартирі дуже проблематично.

Від батька дітей аліментів можна не чекати, він отримує офіційно мінімальний оклад, тому й виплати відраховуватимуться саме з нього, а домовитися там навряд чи вийде.

А в нас так вдало збіглося, що ремонт закінчився, тому свекруха просить нас дати притулок сестрі з дітьми на пару місяців, поки вони щось не придумають. Комуналку сестра чоловіка оплачувати зможе, а ось винаймати квартиру ні, на відміну від нас. Тому нам пропонується й далі винаймати квартиру, якщо є така можливість.

Мені вся ця історія не сподобалася одразу. Ну якого біса! Ми купували квартиру, робили там ремонт, на ньому ще муха не сиділа, а тепер у квартиру треба пустити сестру з дітьми, які, навряд чи все рознесуть, але ремонт свіжим вже точно не буде.

Але свекруха так просила, що ми з чоловіком погодилися. Це ж його сестра та ще й з дітьми. Договір був про два місяці, ну максимум три.

Але всі ці плани так і залишилися лише планами, бо ні через два, ні через три місяці сестра чоловіка нашу квартиру не звільнила.
Я взагалі слабо уявляла, як вони збираються вирішувати цю проблему.

Діти надто маленькі, тому про роботу сестра поки що може навіть не думати. Свекруха теж не мільйонер і навряд чи зможе винаймати квартиру для доньки, хоча ще й працює.
Розраховувати на аліменти теж не доводилося, судячи з розповідей самої сестри чоловіка. Запитань було багато, а відповідь одна – якось розберемося.

Але розбиратися в них не дуже виходить. Вже другий рік у сестри постійно щось відбувається. То діти хворіють по черзі, то свекруха погано почувається, то на роботі в неї якийсь аврал і вона не може ні про що думати. І постійно звучить “ну потерпіть місяць чи два, все вирішиться”.

Мене ця ситуація відверто бісить. Чому я мушу терпіти незручності, винаймати квартиру, витрачати зайві гроші через те, що сестра невдало вийшла заміж?

Так, шкода її, у неї діти, але скільки нам ще це все терпіти? Чекати, коли сестра чоловіка випхне дітей у дитячий садок і вийде на роботу?

Але ж немає жодних гарантій, що діти нормально ходитимуть у сад, може статися так, що вона буде постійно на лікарняних, а отже й отримуватиме копійки. Чи треба чекати до повноліття племінників?

Я вже своїх дітей хочу, але не збираюся їх планувати на орендованій квартирі без будь-яких фінансових накопичень.

Зараз обов’язково потрібно мати якусь подушку безпеки, але звідки б її взяти, якщо ми величезні гроші витрачаємо на оренду житла?

Поставила чоловіку умову, щоб до нового року сестра квартиру звільнила. Хай іде жити до свекрухи, до чоловіка, та куди завгодно. Я втомилася бути доброю та розуміючою.

Хочеться вже своїм життям жити, а не чекати, коли там усе налагодиться у чужих мені людей. І тут чоловік або вирішить проблему, або не потрібен мені такий чоловік.