Євген пішов не назавжди, кинув не зовсім, повернеться за машину… Катерина засміялася. Вона повинна купити подружнє життя? А їй це треба?

Катерина повернулася додому з роботи та зрозуміла, що вдома нікого немає. Дивне передчуття чогось не дуже хорошого переслідувало її цілий день. Вона пройшла на кухню з великим пакунком продуктів і зупинилася. На столі лежала записка.

Дзвінок телефону її відволік. Незнайомий номер. Може, щось трапилося? Зазвичай їй телефонували клієнти, доводилося відповідати.

– Слухаю.

Чоловік назвав ім’я по батькові, і запитав, чи вона зараз розплачувалася карткою в супермаркеті… Звичайно вона, і адреса магазину збігалася. Катерина почала хвилюватись, але її заспокоїли.

Обіцяли захистити усі кошти, яких там було чимало. Місяць тому було продано будинок бабусі та її ж квартиру в іншому районі. Чоловік Євген просив поміняти машину, вона хотіла подумати.

Він її майже вмовив. І ось тепер гроші у небезпеці. Чоловік щось казав, а згодом попросив назвати код. Наївна, сільська, довірлива, недосвідчена жінка – так завжди називав її чоловік.

Ось воно передчуття. Вона нічого йому не сказала, ні паспортні дані, ні інше, – він все і так знає. Чому? Зламали, купили інформацію? Якось дуже просто!

Вона прочитала смс-ку. Код входу в банк. Не на послуги. Звичайно, навіщо йти манівцями, якщо можна відразу.

Вона ж наївна, сільська дурепа. Катерина натиснула на відбій, але дзвінок повторився. Той самий номер просив не ігнорувати, вони ж рятують її кошти. Знову відбій і вже блокування.

Катерина зайшла у додаток банку, про всяк випадок змінила пароль. Раніше це був її день народження, а тепер просто набір цифр. Водночас і номер телефону, з якого дзвонили, відправила на перевірку.

Хто це міг бути, і звідки вони все знають? Катерина дивилася оголошення про продаж квартир, з деякими листувалась. Хотіла купити однокімнатну для здачі. Може, звідти.

Ця квартира належить їй, подарунок батьків після інституту. Євген хотів змінити машину, хоч і стара була дуже гарною, а Катерина хотіла квартиру, щоб вона приносила гроші.

Катя згадала про записку на столі та пакет із продуктами. Морозиво почало танути, довелося розібрати все, а потім прочитати записку.

– Не хочу гаяти час, з тобою немає перспектив. Передумаєш, дзвони. Я про машину.

Євген пішов не назавжди, кинув не зовсім. Повернеться за машину. Катерина засміялася. Вона повинна купити подружнє життя? А їй це треба?

Три роки у шлюбі, лише три роки! Шантаж, здирство? Наївна недолуга із села з гарною зарплатою та кар’єрою. Так, вона із села. І що?

Несподівано знову пролунав дзвінок. Номер був інший, але голос той самий. Знову про захист рахунку, знову в чорний список.

Значить пішов? Ну що ж, вечерю готувати не треба. Катерина відчинила шафу, речей Євгена не було. Нічого не забув, немає навіть його брудної білизни.

Значить не повернеться – прикмета така. Катя посміхнулася і вирішила одразу подати на розлучення.

На думку спала ідея змінити замок, бо комплект ключів у Євгена був. Викликала майстра. Поки міняли замок, знову зателефонували.

– А чи не познайомитись нам? – Відповіла Катя впізнавши голос. – Мені здається, я вас знаю.

У слухавці почулися гудки.

Несподівано Євген вирішив повернутись. Дізнався про розлучення, та й у друзів жити набагато гірше, ніж із дружиною.

Там ніхто не готує їжу, не пере. Гроші йдуть із величезною швидкістю. Вирішив не дзвонити, а просто повернувся із речами. Прийшов ключ не підходить.

‐ Катя, я повернувся, я просто пожартував. Жити стало нудно. Я ж думав про нову машину, але тепер усе усвідомив. Ми зможемо накопичити, а поки що на старій покатаємося. Відчини! – Зателефонував він.

– Несподівано. Нас уже майже розлучили. Два дні й ти абсолютно вільний. Речей твоїх у мене не залишилося. Іди, звідки прийшов.

– Я у друзів був. Більше не хочу.

– А мене все влаштовує. Цілком все.

– Відчини, куди я піду з речами.

– У тебе великий вибір, треба було думати, коли йшов. Зі мною в тебе перспектив немає. Шукай їх.

– Відчини!

– Мене немає вдома. Я відпочиваю, приїду лише до розлучення.

– Ти витрачаєш гроші? Для мене пошкодувала, а сама…

– Я їх урятувала, маю право.

– Врятувала? Це ти називаєш порятунком? Це я міг урятувати, а ти…

– А я, сільська недолуга, у рятувальників не вірю, тим паче, що це твої друзі.

– Ти знаєш? Звідки?

– Ти щойно сам сказав. Я просто припустила, а ти зізнався. Усі слова, якими ти називав мене, до тебе пасують набагато краще. Прощавай.

Після розлучення Євгену довелося винаймати квартиру, але потім він вирішив переїхати до матері. Їй це не сподобалося і вона вирішила помирити колишнє подружжя.

– Катерино. Посварилися і вистачить, буває в житті все. Пожартував Женя, погано пожартував, але ж можна його пробачити. Він же не зрадив!

– Ми вже розлучені, у мене своє життя. Без Жені та без вас. Я жарти, звісно, розумію, але ж не такі. Жартівники! Прощавайте! Як кажуть, – пізно, бабцю, пити боржомі…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!