– Їдь із начальником у відпустку! Допоможи чоловікові сплатити борги! – Зажадала свекруха

– Олесю, ти чула, що Олександр Юрійович пропонує жінці, яка погодиться поїхати разом з ним у відпустку, добрі гроші? – підійшла до мене свекруха і мало не заплескала в долоні від радості.

Так сталося, що я та Марія Яківна працювали в одній компанії. Саме там я познайомилася зі своїм чоловіком, який частенько приїжджав машиною, щоб забрати матір із роботи.

Кілька разів він підвіз мене до дому, потім, запропонував мені сходити на побачення, а як закрутилися стосунки, ніхто й не зрозумів. Ми, незабаром, розписалися і почали жити разом у законному шлюбі.

– І що з того? Я не вважаю це за щось нормальне. Начальник, і таке запропонував на роботі! Відверто кажучи, коли слух пройшов, я не повірила, а потім отримала підтвердження, і моя думка про нього дуже змінилася.

– Тю ти! Він же сказав, що просто хоче взяти когось за компанію! Мало того, що відпустка буде безплатною, то ще й грошей заплатять. Чоловікові самотньо, невже незрозуміло? Йому нудно одному, от і шукає супутницю!

– Ви хочете з ним поїхати, Маріє Яківно? – стомлено запитала я, подивившись на свекруху.
А інакше навіщо вона, взагалі, завела цю розмову?

– Бог із тобою! Скажеш таке! Куди мені їхати? Напевно, йому хочеться, щоб супутниця була приємна і молода. Він же мені в сини годиться, зовсім трохи старший за Костю. Ні, звісно!

– Я ж не просто так прийшла саме до тебе. Їдь із начальників у відпустку! У тебе є шанси! Допоможи чоловікові сплатити борги!

– Костик працює без перепочинку, втомлюється на роботі. Ти можеш допомогти йому, Олесю!

Я хотіла запитати – невже не допомагаю чоловікові, адже теж працюю й отримую хорошу заробітну плату, але обурення розтануло десь на кінчику язика разом із подивом. Свекруха це серйозно?

Вона ж знала, що в мене є чоловік, її син, але пропонувала поїхати мені у відпустку з начальником? Та мало які у нього наміри! Взагалі, мені соромно було навіть запитувати про умови такої подорожі!

І як він міг таке запропонувати? Деякі співробітниці, звичайно, готові були запропонувати свою кандидатуру, навіть, якщо доведеться лягати з ним в ліжко, але не я.

Я була вірна своєму чоловікові, любила його, я б ніколи не подумала поїхати розважатися з кимось іншим.

– Ти подумай! Це потрібно зробити! Гроші він чималі пропонує за відпустку. Лише за те, що складеш йому компанію! – у голосі свекрухи почулися загадкові нотки.

Я вирішила вдати, що нічого незвичайного не помітила, але під кінець зміни начальник попросив мене зайти в його кабінет. І з чого раптом?

Я чудово справлялася зі своєю роботою. На мене ніхто не скаржився. Я, взагалі, не мала контактувати з начальником.

Увійшовши до кабінету, я подивилася на Олександра Юрійовича, який сидів у кріслі. Раніше я перетиналася з начальником дуже рідко, але тепер розуміла, чому багато хто пускає на нього слини – він справді гарний собою.

А от як людина… мабуть, ні. Досі в голові не вкладалося, як він міг запропонувати таке на роботі!

– Олесю, добрий вечір. Як минув робочий день? Все гаразд? – Запитав він приємним бархатистим голосом.

– Добрий вечір! Все гаразд. Ви хотіли дати мені якесь особливе доручення?
Я виглядала розгубленою. Я не розуміла, як розмовляти з начальником.

– Ні, що ти… Проходь, сідай. Марія Яківна сказала, що ти хочеш запропонувати свою кандидатуру, щоб поїхати зі мною у відпустку, але соромишся.

– Мені б хотілося сказати, що боятися тут зовсім нема чого. Я не прошу про близькість, навпаки, я цього не потребую.

– Хочу, щоб зі мною була супутниця, адже одному відвідувати цікаві місця досить нудно, а ще знаєте, якщо чоловіка бачать одного, до нього відразу починають виявляти увагу, якої я не потребую.

– Після того, як дружини не стало, я досі не прийшов до тями, тому… Якщо бути точним, то мені хотілося б поїхати в цю відпустку з другом.

– Але, якщо візьму з собою чоловіка, багато хто зрозуміє мене неправильно, а від непотрібної уваги з боку представниць прекрасної статі, все одно, не вийде позбутися.

Дивлячись на начальника, я думала лише про одне – свекруха запропонувала мою кандидатуру? Але чому? Я ж не відповіла згодою! Не сказала, що поїду з ним.

– Олександре Юрійовичу, мені вкрай незручно говорити це, але мені здається, що Марія Яківна щось сплутала. Ви ж знаєте, що я одружена, – зам’ялася я.

– Звичайно, але я вже сказав, що в поїздці не бачу нічого поганого. Можете вважати це звичайним відрядженням.

Я була готова крізь землю провалитися. Хіба таке може бути? Як свекруха взагалі посміла звернутися до начальника без мого відома?

– Вибачте, Олександре Юрійовичу, але я думаю, що вас ввели в оману. Я так не зможу!

Я вилетіла з кабінету начальника, як ошпарена. Я просто не могла повірити, що свекруха готова підкласти мене під іншого чоловіка! І за що?

Щоб я тільки допомогла чоловікові якнайшвидше виплатити всі борги, в які він вліз з власної необережності!

Зі свекрухою мені зустрітися не вдалося, бо та пішла з роботи раніше, ніж зазвичай, але вдома я поспішила про все розповісти чоловікові. Я була обурена, а Костянтин…

– Олесю, не бачу в цьому нічого поганого. Поїхала б, відпочила, отримала б гарні гроші. Хіба це погано? Мама розповіла мені про таку можливість, але тільки…

– Знаєш, ти могла б вчинити, як мудра жінка, не розповідаючи мені цього всього. Як я тепер виглядатиму, якщо скажу, що тобі точно слід поїхати?

– Якби я не знав, усім від цього було б легше, розумієш? Ну невже не можна було придумати щось, ніби збираєшся у відрядження?

Швидко кліпаючи очима, я дивилася на чоловіка і зовсім не впізнавала його.

– Почекай… ти хочеш сказати, що краще б я обдурила тебе, попри те, що ти вже знав про цю пропозицію?

– Звісно! Тоді між нами не відбулася б ця незручна розмова. Адже моя мама сама все проконтролювала.

– Я впевнений, що нічого страшного у відпустці не станеться. У крайньому разі, коли я все знаю, це не вважається зрадою.

Долоня свербіла, і мені захотілося відважити чоловікові ляпас, але я стрималася. Глибше втягуючи у легені повітря, я намагалася не нервувати.

– Ти зараз серйозно? Навіть такий поворот готовий прийняти, якщо це допоможе тобі віддати борги?

– Готовий. Ну, а що ти дивишся на мене з осудом? Це нормально, манюня! Тоді я зможу брати менше змін, ми з тобою бачитимемося частіше. Тобі не слід відмовлятися!

– Чим швидше розквитаюсь із кредиторами, тим швидше зможу весь вільний час присвячувати тобі. Ти ж скаржилася, що ми майже не бачимося. Ось тобі чудовий шанс все виправити!

Мене обпалили слова чоловіка. Я не чекала від нього нічого подібного! Він готовий заплющити очі навіть на зраду, підкласти мене під того, хто заплатить добре. А далі все може бути тільки гірше!

Всю ніч я майже не спала. Я казала собі, що більше не можу залишатися з таким чоловіком. Костянтин відкрився мені з іншого боку, і цей бік зовсім не сподобався мені.

Вранці я спробувала знову заговорити з чоловіком, але той заявив лише те, що я не повинна відмовлятися від такої вигідної пропозиції.

Я розуміла, що це буде безглуздо з мого боку! Невже він вдасть, що розмови між нами не було, і я просто поїхала у відрядження?

У голові вже залунав голос чоловіка, коли він звинувачуватиме мене за будь-якої нагоди й, говоритиме, що я відпочивала з начальником і займалася з ним казна-чим. Ні!

Такого допустити я не могла, а от відпочинку тепер відчайдушно потребувала! Я вирішила, що погоджуся на пропозицію Олександра Юрійовича тільки для того, щоб позбавитися шлюбу, який, як виявилося, потрібен був лише мені.

Як вирішила, так я й зробила. Олександр Юрійович порадувався, що я поїду з ним, бо вважав мене розумною жінкою, яка не нав’язуватиметься і в буквальному значенні цього слова, не пропонуватиме себе.

Речі я збирала найцінніші, та найдорожчі мені. Одну з валіз я, непомітно для чоловіка, вивезла до квартири, яку встигла орендувати, бо повертатися до Костянтина вже не планувала.

Відпустка видалася неймовірною. Я не очікувала, що зможу так добре відпочити, та розслабитися. Олександр Юрійович справді не просив від мене багато чого, зняв два окремі номери й поводився, як друг, а не коханець.

Це мене потішило і дозволило йому розкритися. Одного вечора я зізналася, що повертатися до чоловіка я більше не планую.

– Напевно, на вашому місці я вчинив би так само. Я б не зміг відпустити свою дружину, навіть у відрядження.

Хоч рани й загоїлися, але поки що Олександр Юрійович остаточно не відпустив свою дружину і продовжував любити її – це відчувалося.

Ми з ним встигли зблизитись за час відпустки та, по-справжньому, стати друзями, а коли повернулися додому…

Марію Яківну та Костянтина чекав сюрприз – я подала на розлучення і жодних грошей віддавати чоловікові не планувала!

Відверто кажучи, я нічого не взяла у свого начальника, наполігши на тому, що він і без того сплатив чудову відпустку, і я отримала справжнісіньке моральне задоволення.

Костянтин, як і очікувалося, почав звинувачувати мене, нібито я зраджувала йому зі своїм начальником, саме тому вирішила тепер розлучитися з ним, але я нічого і слухати не хотіла.

Я обірвала всі контакти з чоловіком, а Олександр Юрійович перевів Марію Яківну в інший відділ, щоб та не перетиналася зі мною.

Згодом ми з Олександром Юрійовичем зблизилися ще сильніше. Потрібно було менш як рік, щоб зрозуміти, що між ними є особливий зв’язок.

Ми почали зустрічатися, хоч і не афішували свої відносини на роботі, не прагнули якнайшвидше зв’язати себе тенетами шлюбу. Проте, ми вірили, що це справді ті стосунки, на які ми так довго чекали.

Марія Яківна кусала лікті, докоряла собі, що звела мене з начальником, тим самим позбавила сина сім’ї й зробила невдячну «зміюку» щасливою!

Але це вже не мало значення! Треба було думати раніше головою, а не п’ятою точкою! Ви зі мною згодні! Я слушно вчинила?