Їй так важливо було бути потрібною і не даремно їсти хліб

Одна жінка середнього віку привезла до себе свою бабусю, яка від старості засліпла. Їй було дев’яносто років: сухенька бабуся з натрудженими руками.

Вона цими руками все життя копала город, доїла корову, годувала овець і курей, прала, мила, куховарила… Ручки, як пташині лапки, висохли.

І цими лапками бабуся смикала хустинку; сиділа на дивані та хустинку смикала. І з очей сочилися скупі старечі сльози.

Начебто її перевезли в найкращі умови: туалет теплий, диван, столик з тарілкою… Будинок продали в селі та живність теж. Як засліпла старенька сама житиме? Ось онука взяла її до себе.

Бабуся працювала все життя. Зараз може на дивані відпочити! Але старенька трудівниця не звикла сидіти без діла; вона гинула без роботи.

І сталося ось що: бабуся навпомацки мила посуд. Жінка приходила з роботи та перемивала тарілки. Самі розумієте, що там намиє сліпа людина дев’яносто років.

Але доводилося робити це потай від бабусі. Та думала, що добре посуд миє, допомагає. І просила залишити їй роботу на день: посуд для миття… Мовляв, ти не мий, я помию сама!

Посуд залишався брудним. А на підлозі були калюжі та бризки на стінах. І жінці, що втомилася після роботи, доводилося все перемивати та прибирати. Подвійна праця виходила.

Але вона все робила тихенько. Перемивала посуд та мила підлогу. Щодня. Точніше, щоночі, коли бабуся засинала і не чула, як тече вода і гримлять тарілки.

А бабусі внучка казала, що посуд вимитий чудово, дякую, ти мені так допомогла! І бабуся посміхалася, кивала…

Їй так важливо було бути потрібною і не даремно їсти хліб. Вона потрібна внучці, вона ще годиться! І бабуся брала ганчірочку і навпомацки протирала пил чи прибирала речі. І питала, чи не назбирався ще посуд – вона помиє!

Ця маленька терплячість. Невелика самопожертва, невелика заслуга, чи не так? Шість років бабуся прожила в онуки та до останнього дня мила посуд.

Не злягла; жодного дня не пролежала. Тому що могла працювати та відчувати себе потрібною. Вона інакше не вміла жити.

А онука любила свою бабусю. Любила всім серцем. Іноді любов ось у цьому – не миття посуду, а перемиванні. У терпінні.

Це маленька самопожертва, навіть крихітна; не великий подвиг. Але це велика любов до близької людини.

Ставте вподобайки та залишайте коментарі, чи доводилось вам проявляти самопожертву заради близької людини?