– Юлько! Мене Жора покинув! Щастя яке! Поки я в морі плавала, він собі якусь Люсю знайшов! – Раділа подруга

Аліса зайшла в кафе й одразу побачила Юлю, яка підняла руку, щоб привернути увагу подруги.

– Привіт!

– Сто років не бачились!

– І ще б сто не побачилися, якби я тебе сьогодні сюди не витягнула, – сказала Аліса.

– Не повіриш: ледве вибралася. Шеф лютує – народ у відпустці, а замовлення, як на зло, з усіх боків сиплються. Так би у січні чи лютому було!

– Звичайно, серпень – літо закінчується, усі, хто ще не встиг, рвуться до моря, у гори загалом на природу. Ми, до речі, теж у п’ятницю вилітаємо, – повідомила Аліса.

– Із Жорою? – Запитала Юля.

– Ні. З мамою та сестрою, – відповіла Аліса. – А що це ти про Жору згадала?

– Я так зрозуміла, що ви з ним зустрічаєтеся, – сказала Юля.

– Нічого подібного.

– Стривай, а хіба ви на дачу до Славки не разом їздили? – Поцікавилася Юля.

– Я була на дачі – мене Віка та Славік запросили. Приїхала, а там Жора. Вийшло так, що всі були парами, а ми з ним – одинаки. Ось він два дні біля мене і крутився, ніби залицявся.

– Потім він дзвонив мені кілька разів, цікавився, чи вільна я у вихідні, якось навіть зустрітися запросив.

– Але я сказала, що зайнята, що багато роботи, втомлююсь та інше. Я думала, що він зрозумів, що тут йому нічого не світить.

– А він не зрозумів? – Запитала Юля.

– Не зрозумів. Чомусь Жора вирішив, що своєю наполегливістю він зможе змінити моє ставлення до нього, – сказала Аліса.

– Уявляєш – я не знаю, як він дізнається, в якій компанії я збираюся проводити вихідні, але вже два місяці куди б я не прийшла, натикаюся на його усміхнену фізіономію, – поскаржилася Аліса.

– Виходить, що він тебе переслідує? – Здивувалася подруга. – Ти йому просто скажи, щоб відстав.

– Так він наче й не чіпляється. Адже в нас одна компанія. Зібралися у кіно. Прийшла. Сидимо у фоє перед сеансом.

– За п’ять хвилин до початку дивлюся – Жора намалювався. Коли в зал увійшли, він попросив Микиту помінятися з ним місцями та вмостився біля мене.

– А потім що?

– Нічого. Ми після цього ще в кафе посиділи, а коли я додому зібралася, він одразу ж схопився: «Я тебе проводжу». Я кажу, мовляв, не варто, я тут поряд живу, але він все одно потягся.

– Всю дорогу розповідав про те, як його на роботі цінують, про те, що він, тільки-но на роботу влаштувався, майже одразу взяв двокімнатну квартиру в іпотеку і вже три роки виплачує.

– А ти йому не сказала, що у тебе без жодної іпотеки своя двокімнатна є? – Запитала Юля.

– Нічого я йому не казала. Він мене ні про що й не питав, а якби я щось сказала, то він, на мою думку, не почув би – тріщав без зупину. Тільки коли до будинку дійшли, заткнувся і спитав, коли ми наступного разу зустрінемося.

– Наполегливий товариш. Що робитимеш? – Запитала Юля.

– Не знаю. Грубо відшивати не хочеться – він мені нічого поганого не зробив. Але й терпіти його поряд теж набридло.

– Спробуй не звертати на нього уваги. Стався до Жори так само як до інших хлопців у компанії, – порадила Юля.

– Пробувала, не виходить. А найнеприємніше знаєш що? Усі в нашій компанії вважають, що ми з ним – пара. Лілька якось почала перераховувати, хто на пікнік поїде, каже:

– Віка зі Славкою, Микита з Лєрою, Юлька з Єгором, ми з Ромкою і ви з Жорою.

– Я їй говорю:

– Я не з Жорою, я сама по собі.

А вона відповідає:

– Гаразд, всі вже зрозуміли, що ви зустрічаєтеся! Уявляєш? Після цього, пам’ятаєш, Микита запросив нас до піцерії – відзначити його день народження? Так я вирішила подивитись, хто прийде.

– Сіла на лаву недалеко від кафе, як шпигун, з-за куща визираю. Дивлюся – Жора заходить. Я взяла телефон і зателефонувала Микиті – привітала та вибачилася, що не зможу прийти. Виходить, мені тепер і з друзями нормально не зустрітись.

– З боку ви й справді, як пара. Якби ти мені зараз всього цього не розповіла, я була б впевнена, що у вас стосунки. І хлопці так вважають. Моя порада: спробуй ще раз чітко і ясно сказати Жорі, що між вами нічого не може бути.

– Юля, я вже двічі йому про це говорила. А він дивиться на мене, ніби не розуміє, про що йдеться. А востаннє заявив:

– Ми з тобою дуже підходимо один до одного. Ти це скоро зрозумієш. Я вже й мамі про тебе розповів, вона хоче познайомитися з тобою.

– Слухай, ну, тоді настав час припиняти бути ввічливою. Не розуміє по-доброму, треба влаштувати скандал. І бажано публічний, – порадила Юля. – Щоб він образився, образився і більше до тебе не підходив.

– Ось приїду з відпустки, спробую вкотре поговорити з ним спокійно. Якщо не зрозуміє, вчиню скандал, – сказала Аліса.

У п’ятницю вона з мамою та молодшою ​​сестрою полетіла на відпочинок.

На другий день надійшло повідомлення від Жори: «Сумую. Чекаю на зустріч». Аліса вирішила не відповідати ні на це повідомлення, ні на ті, що прийдуть слідом.

Але дивно! Більше жодного повідомлення за два тижні не було! Аліса спокійно відпочивала і навіть забула про те, що на неї чекає зустріч із Жорою.

А коли вона повернулася, ця зустріч відбулася. Але вона була зовсім не такою, як очікувала Аліса.

Жора чекав на неї після роботи з величезним букетом квітів.

– Привіт, Алісо! Мені з тобою треба поговорити. Ходімо у кафе – каву вип’ємо.

– Ні, Жоро. Давай краще ось тут на лавочку сядемо.

– Добре. Знаєш, Алісо. Я перед тобою винен. Ти не ображайся, але поки ти відпочивала, я зустрів дівчину. Її Люсею звуть. Вона незвичайна!

– Хоча я не повинен тобі про все розповідати, тобі це, напевно, неприємно слухати. Але я впевнений, що колись ти зустрінеш людину, яку полюбиш так само як я полюбив Люсю.

– Тоді ти мене зрозумієш і пробачиш. Ти не сердишся на мене? Просто я хотів, щоб ти дізналася про це від мене, а не від когось іншого.

Аліса видихнула – проблема вирішилася сама собою.

– Що ти, Жоро, я зовсім на тебе не злюся. Дякую, що чесно сказав про все. Я бажаю вам з Люсею величезного щастя, – сказала вона, вставши з лави.

– Квіти візьми, – Жора простяг їй букет.

– Дякую! – сказала Аліса.

Повернувшись додому, дівчина відразу набрала номер подруги:

– Юлько! Мене Жора покинув! Щастя яке! Поки я в морі плавала, він собі якусь Люсю знайшов!

– Ну, ось, бачиш: і без скандалу обійшлося. Що тепер робитимеш? – Запитала Юля.

– Житиму! Без Жори! Спокійно! – відповіла Аліса.

– Ми у суботу в кіно збираємось. Ти з нами?

– Звичайно.

А через пів року Жора та Люся одружилися. На весілля наречений покликав усіх своїх друзів, у тому числі й Алісу, яка, до речі, упіймала букет нареченої.

Нареченого в неї поки що на горизонті не було, але Аліса не засмучувалася – вона знала, що все ще попереду. Які її роки!

Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!