– Юлько, ти чого насупилася? Радіти треба! Мамка сестричку принесе, а ти ніс вернеш! Добре ж, коли багато братів та сестер. Завжди є до кого звернутися за допомогою! Справді ж, дочко?

– Юлько, ти чого насупилася? Радіти треба! Мамка сестричку принесе, а ти ніс вернеш! Добре ж, коли багато братів та сестер. Завжди є до кого звернутися за допомогою! Справді ж, дочко?

Юлька майже з ненавистю дивилася на матір. Їй було всього чотирнадцять, а вона могла б скласти іспити на «відмінно» з догляду за немовлятами.

Батько відповідально ставився до покращення демографічної ситуації в країні. Кожні два роки у невеликій хаті з’являвся новий член сім’ї.

Та тільки клопіт по догляду за ним лягав на плечі юної дівчини. Юля навчалася у восьмому. Ще рік, і настане довгоочікувана свобода.

Ні, не від школи. Дівчинка мріяла про те, що поїде з дому та вступить до районного коледжу і житиме у гуртожитку, який надавали всім приїжджим.

Навчалася вона не дуже. Це і зрозуміло, бо у неї просто не було часу та сил на вивчення підручників. Але Юля знала: навіть із таким атестатом її візьмуть на відділення, яке готує швачок чи кухарів.

Ким бути – її взагалі не хвилювало. Аби виїхати!

І вона рахувала дні до свого звільнення з “памперсного полону”. Але іноді дівчинка дивилася на малюків, які бігали та повзали по підлозі, і сумнівалася у своїй мрії. Як вона їх покине?

Катруся нізащо не засне, доки Юля не розповість їй казку. А Дмитрик не їстиме кашу, зварену мамою. У тієї завжди все підгоряло. Олеся вже пішла в перший клас. Їй потрібна допомога. Погано даються сестричці літери.

Але всі ці думки Юля відганяла геть. Не можна їй тут жити. Вона хоче стати такою самою дівчинкою, як і її однокласниці: досліджувати соцмережі, листуватися з хлопчиками, фарбувати волосся та вії.

Поки що Юля сильно відрізнялася від однолітків.

Вона навіть на вигляд здавалася молодшою ​​за свої роки. Проста сукня, або джинси, стоптані кеди, хвостик на маківці й ніякої косметики. Ніщо в цій дівчинці не говорило, що їй чотирнадцять років.

…Юля вже давно поглядала на живіт матері. Той підростав, наче тісто. І, нарешті, мати помітила цей погляд і підтвердила:

– Так, скоро буде ще один малюк. Що ж тут такого? Якось проживемо! Ти зможеш, ти ж старша!

Юля ще з більшим роздратуванням почала мити тарілки. Її однокласниці тим часом їхали в місто. Школа організувала поїздку – планувалося відвідати цирк та музей.

Але на загальношкільних батьківських зборах мати Юлі кричала:

– Я ж мати! І мати багатодітна! Якщо кожному по п’ятсот гривень даватиму, з голоду загнемося! Адже в мене відразу четверо в школі навчаються!

– Держава велить поважати багатодітних, та давати їм послаблення! А ви що влаштували? Нехай безплатно їдуть! Грошей не дам!

Але класна керівниця ніяк не погоджувалась взяти Юлю, чи її сестер безплатно. Вона пояснювала:

– Зрозумійте, ця поїздка – справа добровільна. По суті, наші батьки самі її організували. Якщо ви, Ганно Миколаївно, не заплатите, то їм доведеться ділити вартість квитків та платити за ваших дівчаток!

– Хай удома сидять! Нема чого їм у місті робити! У нас вдома цирк щодня. Один на двір босоніж втече, інший суп проллє, третій – завдання розв’язувати не може! Юлька вже не маленька, щоб в цирки їздити! Хай краще матері допоможе!

Іншим батькам та вчителям було шкода Юльку. Але, вони вже вносили за неї плату на новорічний подарунок, на фарбу, щоб оновити кабінет, і навіть – частували її тортом та чаєм, купленим на честь жіночого свята.

Вони твердо вирішили, що Ганна Миколаївна має сама заплатити за дочку. Тим більше, що держава виділяє допомогу багатодітним матерям. А куди вона її витрачає?

Значить, у будинку шістьох дітей гроші водяться. Та й чоловік її добре заробляє. Їздить на вахту, приїжджає раз на пів року на два тижні, і залишивши сім’ї грошей, відбуває.

І, ховаючи очі, батьки та вчителі вирішили, що хай Юлька залишається. Може, Ганні стане шкода дочку, і вона наступного разу погодиться за неї заплатити.

Але багатодітній матері було однаково. Її більше турбувало те, що Юльки не буде вдома цілий день. Отже, їй самій доведеться порпатися з малюками.

Юлька мила посуд і плакала. Сльози текли по блідих щоках. Вона їх навіть не витирала. Просто намагалася не схлипувати, щоб мати не помітила. Але Ганна помітила. Вона відразу закричала:

– Чого рюмсаєш? Реве вона! Жалкуєш, що з ними не поїхала? Нема чого жалкувати! Матері допомагати треба! Ти старша! Я так само росла! Й нічого – виросла!

– Речі в прання закинь та поросятам дай. За Катькою в садок час іти! А вона пхикає! Наче справ більше немає! Приїде тато, я йому все скажу! Він тобі задасть!

Юлька поспішно домила посуд і поїхала виконувати накази матері. Аби нічого не забути. Тоді є шанс, що мати дасть їй перепочити.

Можна буде написати твір та вивчити історію. А то знову завтра незадовільно отримає. А вчитися погано їй не можна. Це Юлька розуміла. З двійками в атестаті навіть у районний коледж не беруть!

А влітку стало ще гірше. З’явився маленький. Був він слабкий і примхливий. Якщо раніше Юлю звільняли від нічного догляду за молодшими дітьми, то тепер це стало її прямим обов’язком. Мати казала:

– Втомилася я, хворію. Сама подивися за ним. Який неспокійний уродився!

Якщо Юля ніяк не могла прокинутися і вчасно підійти до хлопчика, то в неї летів капець. Або ще щось, до чого дотягувалася рука матері.

Навчання у дев’ятому класі перетворилося на каторгу. На Юльку насідали вчителі, вимагаючи виконувати домашні завдання, удома кричала мати.

Дівчинці здавалося, що вона божеволіє. Але раптом вона помітила, що частину її обов’язків виконують молодші сестри.

Маринка та Дашка – близнюки – мовчки відсунули старшу сестру вбік і заходилися самі мити посуд, чи готувати обід. Вони виносили корм свиням, та збирали яйця. Якось вони хором сказали:

– Юля, готуйся до іспитів! А то не вступиш! Обіцяй, що коли станеш дорослою, забереш нас!

Юлька була вдячна сестрам. Але вона знала: якщо їй пощастить звільнитися від цього пекла, вона ніколи не забере сестер. Найбільше у світі їй хотілося самотності.

Вона мріяла жити сама у кімнаті, не поспішаючи їсти обід, спати у власному ліжку, а не ділити його з якоюсь сестричкою, чи матір’ю.

Допомогу вона приймала. А потім навіть покрикувала на Маринку і Дашку. З якоюсь зловтіхою їм говорила:

– Звикайте! Адже я поїду. Ще трохи мені лишилося. Вас хоч двоє! А я сама все робила! Мама ще вам подарує братиків чи сестричок! Чекайте!

Тут Юлька починала нервово хихикати. Маринка та Дашка зі страхом дивилися на сестру і перезиралися. Останнім часом вона дуже змінилася. Стала злою, навіть жорстокою.

А одного ранку Ганна не докричалася своєї старшої доньки. Немовля так і плакало в ліжечку, а інші малюки занадто шуміли. Тоді мати розштовхала Маринку та Дашу і запитала:

– Юлька де? П’ята ранку, а її вдома немає! Втекла чи що?

А Юлька вже цілу годину їхала на фурі. Дівчинку підібрав далекобійник. Він ледве розгледів на узбіччі жалюгідну постать. А коли зупинився, не зміг відмовити дівчинці.

Юлька їхала, куди дивляться очі. Дорогою вона квапливо розповідала водієві про своє життя. А потім розстебнула пальто і сказала:

– Все віддам. Не женіть. Заберіть мене звідси. Не можу більше.

Водій здивовано дивився на підлітка, не тямлячи, що йому пропонують. А коли зрозумів, сердито сказав:

– Ану застебнися! Мала ти ще! Бач, що вигадала! Ременю б тобі дати! Допоможу тобі. Паспорт узяла? Влаштую тебе маляркою. Фарбувати вмієш? Але ти даремно покинула школу. Треба було терпіти. Що без освіти робитимеш?

– Не можу більше, – зізналася Юлька. – Цей маленький плаче та плаче. Я зовсім не сплю. У школі лають, дома гамір! Втомилася. Хочу тиші!

Юльці пощастило, якщо можна так сказати. Водій, який представився дядьком Андрієм, познайомив її з малярками. Дівчата білили стелі та фарбували стіни на замовлення. Ночували там, де працювали.

А в періоди простою винаймали кімнату на всіх. Вони прийняли дівчинку до своєї команди. Навчили розводити фарбу та фарбувати, рівняти та ховати дефекти. З Юлії вийшов чудовий майстер.

Але вона всіляко відкидала будь-які залицяння з боку чоловіків. Заміж Юля не збиралася. А тим більше, не хотіла ставати матір’ю. Навіть вид дітей викликав у ній огиду.

…Пізніше Юля придбає квартиру і житиме сама. Найбільше у світі вона любить тишу. Тишу та самотність. І найближчим часом нічого міняти не збирається…

Ось така сумна історія трапилася з дівчинкою. Можливо, потрібно було звернутися в опіку, але її ніхто не напоумив – тому сталося, те що сталося…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.