«Юра знову на лікарняному. Настя, скільки разів можна тобі казати: зачиняй вікна на ніч. Ти ж знаєш, як легко його протягає», – таке повідомлення надійшло мені від свекрухи

«Юра знову на лікарняному. Настя, скільки разів можна тобі казати: зачиняй вікна на ніч. Ти ж знаєш, як легко його протягає», – таке повідомлення надійшло мені від свекрухи.

Прочитала, вирішила чоловікові зателефонувати. Вранці пішла, він ще спав. Про лікарняний уперше почула.

– Знову шия, повернути голову не можу, до сімейного терапевта сходив, на лікарняний пішов, – підтвердив Юра.

– Якого дідька мені твоя мама знову пише? – запитала я Юрка і процитувала отримане повідомлення.

– Не звертай уваги.

Я б не звертала, але все моє трирічне листування зі свекрухою складається з подібних повідомлень: Юра захворів, Юру протягло, мене ж просили стежити, щоб він не спав з відчиненими вікнами.

Листування одностороннє, я свекрусі не відповідаю, лише один раз хотіла відповісти, коли вона про сон Юри з відчиненими вікнами написала.

Зі мною він спить, а не з відчиненими вікнами! У старому телефоні теж таке листування було. Новому, три роки, є історія лише за цей час.

Юра в курсі, що його легко протягає. Але він любить засинати у прохолоді, на протязі. Відчиняє вікно у спальні, відчиняє на кухні, от і протяг.

Якщо зима, то тільки в спальні на мікропровітрювання, але йому цього вистачає. Хворіє Юрко пару раз на рік, це приблизно. За три роки від свекрухи отримала аналогічні повідомлення, точніше, претензії.

У мене товста тепла ковдра. Якщо мерзну, то з головою під неї пірнаю. Мене не протягує, я не застуджуюсь.

Вікна принципово не зачиняю: хто відчинив, той і зачиняє. Тим більше найчастіше я засинаю перша, тому, що на роботу прокидаюся раніше.

Посидів чоловік на лікарняному, шию підлікував. Мати йому дзвонила, хотіла приїхати, якийсь збір та мазь привезти.

Ледве не плакала, просила, щоб він себе беріг, і погрожувала, що приїде і заб’є нам вікна так, щоб вони не відчинялися. Ще пищала, що дружина в нього погана, знову недогледіла.

У мене алергія на арахіс. Я це знаю, тому не їм арахіс! Якби я його з’їла, то навряд чи моя мама почала б писати Юрі, та звинувачувати його в моєму стані: «Недодивився, не вберіг дружину, іроде!»

Чому? Тому, що я доросла людина і сама знаю, чого мушу уникати. Мама це розуміє, я розумію, і навіть Юра розуміє, що протягує його, лише з власної вини.

Одна свекруха впевнена, що це я гроблю її сина, не стежу за ним, не дбаю про нього.

Ось, коли Юра жив з мамою і засинав при відкритій фіранці, то мама навшпиньки заходила в кімнату і зачиняла її, щоб синочка не протягло.

Вона б і зараз з усією любов’ю це робила, але на жаль, Юра живе зі мною, з людиною, якій начхати на його здоров’я, а не з мамою, що любить його. Розрадьте нас, будь ласка, чи маю я вікна зачиняти, якщо чоловік любить прохолоду?