З дитинства мама казала моєму братові Колі, що він має дуже складний характер і через це його кинула дружина, та не тільки його, ще й дітей

З дитинства мама казала моєму братові Колі, що він має дуже складний характер.
– І як ти житимеш серед людей, синку, — зітхала вона і сумно хитала головою.

Брат на її слова ніколи не звертав уваги. Проживу, мовляв, якось. Друзів у нього було не багато, а з дівчатами взагалі довго не виходило. Ми навіть думали, що Колька залишиться неодруженим.

Він же сам завжди казав, що шукає найкращу з найкращих. Мрію, мовляв, дістати місяць із неба, часто сміявся брат. Тобто знайти дівчину, яку йому захочеться носити на руках. І така принцеса, на наш подив, знайшлася.

Тиха та скромна Оленка всім нам сподобалася. Дівчина відразу після технікуму, навіть не встигла до ладу попрацювати. Через рік після весілля з’явилася у них Марійка, ще через два Вітя, а два роки тому Надійка.

Оленка із декрету не вилазила. Готувала, прала, прибирала, гуляла, підтирала носи та вранці збирала до садка. Іноді вона тихо зітхала і казала, що хотіла б продовжити навчання.
– Адже я до ладу і не жила ще. Усе плани будувала, думала, вийду заміж, вступлю до інституту, прокачаю професію.

Брат у відповідь на її слова тільки хмурився і питав, чому дружині не сидиться вдома. Мовляв, у тебе все є, що має бути у справжньої жінки.
– Сім’я має бути на першому місці, — повторював Микола. – Ні до чого тобі ці університети. Гроші заробляти маю я, а твоя справа дітьми займатися. Кинь ці дурниці.

Олена нічого не відповіла. А одного чудового дня взяла і втекла. Залишила записку, що більше так жити не може, що їй душно і не вистачає свободи. Так, зникла, просто як у якомусь кіно.

Коля насамперед подзвонив тещі. Та почала відмовлятися. Нічого не знаю, самі знайтеся. І взагалі, мовляв, сам ти винен, довів людину до такого вчинку. Ходив брат і до поліції, але там розвели руками. Нічим допомогти не можемо. Якщо доросла людина з власної волі йде з дому, змусити її повернутися ніхто не зможе. Навіть діти, які не розуміють, куди поділася мама.
– Ідіть до суду та подавайте на аліменти. Хоч так її, можливо, вдасться знайти, — порадили у відділку.

Оскільки брат працював, із племінниками сиділа моя мама. Вистачило її на кілька місяців. Згодом почалися проблеми зі здоров’ям. Теща Миколи від виховання онуків відмовилася ще давно.

І на сімейній нараді батьки з братом вирішили, що його дітьми маю займатися я. Так-так, саме я. Та, яка навіть ще незаміжня.
– Ти, зрештою, жінка, тобі й займатися вихованням дітей. Так заведено, – сказав Микола.

У мене щелепа відвалилася. Кажу, яке я взагалі маю відношення до тебе та твоїх дітей. Я тебе сто разів попереджала, що треба з дружиною трохи м’якішим бути.
– А ти засадив її вдома, ось вона і втекла, — сказала я. — Чому я маю відповідати за твої вчинки?

Брат насупив брова. Бо ти жінка, каже. Цікава справа, питаю, а що б ви робили, якщо я була б хлопцем. Здали б малюків до дитячого будинку?

Ні, я допомогти сім’ї не відмовляюсь. Пропоную знайти няню, яка сидітиме з дітьми вдень. Увечері брат займався б ними, а у вихідні я чи мама брали на себе частину його обов’язків. Але щоб ось так звалити на себе трьох дітей, стати раптом матусею. Ні, вибачте.

Я жити хочу, з друзями бачитися, гуляти вечорами. Зрештою, мені ще самій виходити заміж і своїх дітей якось планувати.

Усі на мене накинулися. Як ти можеш рідних племінників на няню, чужу людину, спихати. Я питаю, а що тут такого, не з вулиці ж ми першу-ліпшу жінку візьмемо. Знайдемо няню з досвідом та рекомендаціями. Зараз усі батьки, що працюють, заводять нянь. І діти під наглядом, і мати спокійно працює.

Ні, говорю рідним, навіть не просіть і не вмовляйте. Не збираюся ставати для вас безкоштовною нянькою. Нехай Микола сам зі своїми дітьми розбирається. А мене в ці справи не вплутуйте.

Що тут почалося, просто якийсь жах. І невдячною мене називали, і бездушною, і ледащою. Мама сказала, що якщо так, то я їм більше не дочка. Не хочуть, мовляв, зі мною нічого спільного мати. Чи бачите, я всіх підводжу і через мене їм, бабусі та дідусю, доведеться гробити здоров’я на онуків.

Що ж, прикро, звичайно, таке чути від близьких людей. Але якщо так, то і я відмовляюся від такої родини. Знайшли крайню. Нехай брат сам відповідає за свої вчинки та сам думає, що йому з його дітьми робити. А я на себе такий тягар звалювати не збираюся ні за які вмовляння, навіть погрози.

Зручно Коля влаштувався, нічого не скажеш. Довів жінку до точки кипіння, а я винна. Дітей його мені, звичайно, шкода, але життя в мене лише одне. І треба розпорядитися ним грамотно.