З мамою у мене стосунки все гірші та гірші. Чим краще ми з чоловіком живемо, тим потворніше мама поводиться. Вона визнає, що її їсть заздрість! Я не розумію, як можна заздрити близькій людині

З мамою у мене стосунки все гірші та гірші. Чим краще ми з чоловіком живемо, тим потворніше мама поводиться. Вона визнає, що її їсть заздрість! Я не розумію, як можна заздрити близькій людині!

Я вийшла заміж. Ми з мамою добре спілкувалися. Але на весіллі відбувся перший неприємний момент!

Мама випила і почала рахувати гроші, які ми витратили на весілля! Вона говорила, що свого часу, теж хотіла бути красивою, а була страховиськом у сукні старшої сестри.

Поки ми з чоловіком житло винаймали, мама нормально реагувала на розмови про оренду. Ми взяли іпотеку, та почалися щомісячні платежі. Коли мама чула про них, то реагувала з агресією:

– І що, що платежі? Квартири на дорозі не лежать. Натомість дах над головою є! Мені ось іпотеку не дадуть, а я втомилася жити в одній кімнаті!

Я перестала розповідати мамі, куди ми з чоловіком ходили, що купили, що один одному на свята даруємо. Розуміла, що у відповідь не почую нічого хорошого.

Телефонні розмови стали скупими, та не частими. Розповідати було, банально, ні про що! Якби я розповідала всі наші новини, то реакція мами була б негативною.

Коли я дізналася, що в положенні, на радощах, повідомила мамі. Відносини між нами потеплішали, але ненадовго.

Варто було обмовитися, який у мене чоловік молодець, що приніс мені щось, або після роботи мене відпочивати відправив, а сам їжею зайнявся, як маму знову несло!

– Твоє положення, не хвороба! Чому ти вимагаєш особливої ​​турботи? Не вірю, що ти втомилася так, що сил не було на вечерю яйця посмажити! — казала мама.

Знову між нами настав період прохолоди. Все добре, нічого нового, розповісти нема про що!

Коли у нас з’явився малюк, я намагалася все замовчувати. Що чоловік допомагав, я мовчала. Хоча мама питала, чи є допомога від нього.

За її інтонацією відчувалося, що вона хотіла від мене почути негативну відповідь, можливо, чекала скарг. Але ж чоловік мені допомагав! І про мене дбав, і про доньку!

Чоловікові подобалося укладати доньку спати, співати колисанки, гуляти з нею. Якоїсь миті я навіть почала відчувати сором перед мамою за те, що в мене хороший чоловік.

Тато був не таким! Йому дружки були найдорожчими у світі! Випивши, тато цупив мої та мамині речі, щоб поміняти їх на пляшку.

Не знаю, як мати з ним десять років прожила. Коли мама мені сказала, що тато більше не буде з нами жити, я зраділа, хоча була дитиною і, тата все ж таки любила.

З чоловіками, після розлучення, мамі не щастило. Один, начебто, пристойний був. Одружитися вони хотіли, але одного разу він мені дав потиличника. Мама одразу його вигнала.

Я була винна, бо поцупила в нього п’ять гривень. Але мама ніколи не вдавалася до фізичних покарань і не вибачила чоловікові. Довгий час жили ми з мамою вдвох, а коли я одружилася, вона залишилася сама.

Виповнилося доньці три роки. Ми зняли альтанку, покликали гостей та аніматора для дітей, замаринували м’ясо.

Чоловік подарував доньці машину на акумуляторі. Мені також дістався подарунок — машина, нова іномарка, не найдорожча.

То для мене був сюрприз, бо про плани чоловіка я не знала. Він сказав гарну промову, привітав дочку, привітав і подякував мені, зав’язав мені очі, десять хвилин я не знала, що відбувається.

Пов’язку прибрали, і я побачила машину з бантом. Я заплакала від щастя! Все одразу навалилося: чоловіка люблю, донька росте, все добре, поряд рідні та близькі люди, подарунок ще такий несподіваний, та вкрай приємний…

Тільки мама мала таке обличчя, ніби вона побачила не машину, а таргана вагою кілька тонн. Коли всі пообіймалися, нас із донькою привітали, мама підійшла і сказала, що вчинок зятя її здивував:

– Не хлопчику ж три роки? Дивно! Зазвичай, чоловіки за синів дарують дружинам машини!

Я дивилася на маму і розуміла, що між нами з’явилася прірва. Тепла, розуміння, підтримки – давно немає. Залишилися тільки її злість і заздрість. Мені її стало шкода!

З дня народження доньки ми маму не бачила. Не хочу! Вона один раз дзвонила, я не чула, передзвонювати не стала.

Моєї мами, тієї, якій можна було розповісти все, що завгодно, і отримати абсолютну підтримку, більше немає. Мені щиро шкода!

Коли людина сповнена злості, заздрості, негативу, ні до чого доброго це не призведе. Зіпсовані стосунки — лише квіточки!

Рано, чи пізно, це може позначитись на її здоров’ї, та самопочутті! Як їй це донести, я навіть не розумію?